Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 1, 2022

Українці з фільтраційних таборів утікають до Естонії

Автор:

|

Вересень 13, 2022

|

Рубрика:

Українці з фільтраційних таборів утікають до Естонії

Естонія — найменша серед країн Балтії. Та від початку гарячої фази російсько-української війни вона прийняла у себе більше 50 тис. українців. Значна частина з них — це власне воєнні біженці, які вибираються з окупованих територій через Російську Федерацію (РФ). «Ми чекаємо перемоги і можливості повернутися до України. Ми повернемося на руїни, будемо будувати, ми повернемося додому. Ми знаємо, що це тимчасово, ми потерпимо», — каже зі сльозами Ольга з Маріуполя.
Вона не показує свого обличчя, бо досі боїться. Втікали від смерті й окупації через територію Росії, інакше не було як. Родина пройшла три кола пекла — так Ольга називає фільтраційні табори. Перший був на терор торії, підконтрольні терористичній організації «Донецька народна республіка». «Ти приходиш, здаєш свій паспорт, здаєш свій телефон. Тобі ставлять запитання, чи знаєш когось із Збройних сил України, чи знаєш когось із полку «Азов», хто з твоїх родичів в поліції, в якихось органах. Дивляться твій телефон, переписки всілякі, всі соціальні мережі. Ми там перебували десь два з половиною тижні, бо цей процес дуже довгий», — згадує вона.
Врешті терористи віддали документи і родина попрямувала до кордону з Росію в Новоазовськ. Там фільтрація була ретельнішою. «Пресували дуже сильно, сина особливо, бо він призовного віку, то зрозуміла, що в нього друзі деякі служать і служили. Роздягали, змушували відтискатись, там творився жах. Він як вийшов звідти, весь час мовчав, що вони робили, не знаю», — розповідає жінка.
Тримали на кордоні десять годин і періодично допитували. За фото, телефонний контакт чи переписку, що не сподобалася росіяни відправляли людей в фільтраційні табори вглиб країни, а там перевірки тривають місяцями. Ользі й її чоловікам пощастило, бо їх випустили. Заночували у Ростові, а вранці пішли на потяг до Санкт-Петербурґу. Мета була одна — якнайскоріше виїхати з РФ.
«Це було 1 травня, свято в них. Ми йшли через парк, де було багато людей, дітей, виступали люди, співали. І ми не могли на це дивитися, бо знали, скільки дітей у Маріуполі загинуло. Це було дуже боляче, невимовно боляче», — зі сльозами каже вона.
Ще одна транзитна фільтрація на них чекала вже на російсько-естонському кордоні. В Естонії Ольга видихнула, але не надовго. Вони опинилися в Нарві, місті, в якому майже всі мешканці — росіяни. Етнічні, а то й із російськими паспортами. Там мова, атмосфера та пропаґанда — все, як у Росії. «Пресинг із усіх боків за те, що ти українець. Вони кажуть: вісім років бомбили, чого ви сиділи, а зараз взяли і приперлися сюди», — переказує розмови Ольга.
Жінка опанувала нову професію і зараз працює швачкою. Чоловік і син зараз у Таллінні, бо їм там вдалося знайти роботу та житло. Каже, що у столиці зовсім інше ставлення до українців. Там на кожному кроці синьо-жовті прапори, співчуття та розуміння.
В триповерхове приміщення неподалік від Нарвського вокзалу потрапляють українці, які щойно перетнули російсько-естонський кордон. У центрі можна переночувати, поїсти, отримати одяг чи інформаційну допомогу. Волонтерить там Анастасія з Маріуполя. 2019 року вона переїхала на батьківщину чоловіка-естонця. Допомагати своїм, каже, її обов’язок. Центр для біженців із України у Нарві відкрили 23 квітня. Приміщення власник дав у користування безкоштовно. За цей час там змогли допомогти 600 родин. «Найстрашніше, коли багатодітна сім’я з Маріуполя розказувала, що на очах вбило старшого сина і вони не могли поховати, бо були постійні обстріли», — пригадує волонтерка.
Зараз потік людей суттєво зменшився. За тиждень волонтери можуть прийняти з десяток осіб. Спілкуватися на камеру вони переважно не хочуть. Волонтери кажуть, що люди приїжджають у важкому психологічному стані, іноді поранені та переважно замикаються у собі. Здебільшого, їдуть транзитом.
Марина також біженка, щоправда, вибиралася не через Росію. Киянка з двома дітьми до Естонії приїхала на запрошення тітки. І днями повертається вже додому. «Україна, Київ — мій дім, важко жити десь, коли ти цього не планував і не хотів. Час повертатися», — запевняє вона.
Ольга з родиною втратили дім, російські ракети його розбомбили. Тож повертатися нема куди. Всі троє влаштувалися на роботу, щоб заробити на нове житло, яке обов’язково буде в українському переможному Маріуполі.
Раніше «Міст» розповідав історії українців, які пройшли фільтраційні табори.

Ігор Бережанський, ТСН

About Author

Meest-Online