Новини для українців всього свту

Tuesday, Apr. 20, 2021

Ебола знову лякає Африку та світ

Автор:

|

Березень 08, 2021

|

Рубрика:

Ебола знову лякає Африку та світ
Ебола — стоп!

В Африці знову поширюється Ебола, яку вважають навіть небезпечнішою за коронавірус. Середній коефіцієнт летальности захворювання становить близько 50 %. Під час колишніх спалахів показники летальности складали від 25 % до 90 %.

Нова хвиля
У лютому ц. р. у зв’язку зі спалахом Еболи оголосили надзвичайну ситуацію в Ґвінеї. Влада країни оголосила про початок епідемії в префектурі Нзерекоре та районі Гуеке. Вірус виявили на похороні медичної сестри. Через тиждень після церемонії присутні на ній люди стали жалітися на біль у животі, блювоту та діарею. Уже відомо про сім підтверджених випадків зараження, троє пацієнтів померли.
Натомість Міністерство охорони здоров’я Демократичної Республіки Конґо (ДРК) оголосило про спалах хвороби ще за тиждень до новин із Ґвінеї. Там відомо про чотири випадки захворювання й одну смерть. Останній спалах геморагічної лихоманки Ебола в ДРК стався в другій половині 2020-го на північному заході країни — про перемогу над нею влада оголосила у листопаді минулого року.
Представники Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) в цих обох країнах запевнили, що приділять максимум сил та уваги тому, щоб спробувати якомога швидше подолати новий спалах епідемії. В уражені райони Ґвінеї та ДРК ВООЗ сподівається найближчим часом доправити партії вакцини, яка може допомогти боротися з вірусом Ебола.
Влада Сполучених Штатів готова зробити все можливе, щоб зупинити спалахи лихоманки Ебола на Африканському континенті. Про це йдеться в заяві Джен Псакі, прес-секретаря Білого дому, виголошеній минулого тижня. «Поки світ переживає пандемію, Ебола знову з’явилася одночасно в Центральній і Західній Африці. Ми повинні зробити все, що в наших силах, щоб швидко, ефективно і з використанням відповідних ресурсів відреагувати і зупинити ці спалахи», — зазначила вона та поінформувала, що президент Байден знайомий із ситуацією з лихоманкою Ебола, і його адміністрація має намір співпрацювати із владою постраждалих країн, а також із такими організаціями, як ВООЗ, Африканський союз та Африканський центр із контролю та профілактики захворювань. У зв’язку із цим Джейк Салліван, помічник глави держави з національної безпеки, контактував із послами Ґвінеї, ДРК, Ліберії та Сьєрра-Леоне, та повідомив їм про готовність США до спільної роботи щодо боротьби з Еболою.

Як це було в минулі рази
Вперше спалахи гарячки Ебола зареєстрували 1976 року у сільських місцевостях на півдні Судану та півночі Заїру. Спершу в липні в суданському с. Нзара від незрозумілої швидкоплинної хвороби помер працівник складу сировини місцевої фабрики з перероблювання бавовни. Його недугу супроводжували сильні кровотечі. За кілька днів після цього померли ще двоє людей, котрі працювали на тому ж складі. Імовірно, від цих двох хворих інфекція поширилася не лише по Нзарі, але й до сусіднього міста Мариді, де гарячка почала поширюватися серед пацієнтів міської лікарні та членів їхніх родин. Ба більше, інтенсивне лікування хворих шляхом ін’єкцій медикаментів, переливанням крові й інших процедур спричинило поширення інфекції і серед медичного персоналу. Лікарі та жителі міста були настільки залякані, що багато хто з них утік за місто, що, можливо, й зупинило епідемію. Про цей спалах фахівці ВООЗ дізналися аж тоді, коли він практично вже закінчився.
У Заїрі перший випадок стався 26 серпня 1976-го в с. Ямбуку в шкільного вчителя, котрий за якийсь час до хвороби їв чи то м’ясо не впольованої антилопи, чи то напівсире м’ясо мавпи. За два тижні від початку недуги він помер у лікарні, де його безуспішно лікували від нібито малярії. На похоронах такого шанованого чоловіка зібралося дуже багато людей. Негайно услід за цим у шпиталі, де його лікували, стали траплятися схожі випадки серед пацієнтів і медичного персоналу. Паралельно почалася епідемія й у самому селі. За назвою річки Ебола в Заїрі хворобу стали іменувати гарячкою Ебола.
Згодом встановили, що Ебола була в людей і під час епідемії жовтої гарячки в Ефіопії у 1961-1962 рр. У трупному матеріалі померлих у Заїрі ще 1972-го від невідомої на той момент гарячки в подальшому виявили антитіла до вірусу Ебола.
Випадки захворювання в цих районах Центральної Африки, а також у зоні тропічних лісів Африки (Ґабон, Кот-д’Івуар, Ліберія, ДРК) реєстрували і в наступні роки. Один із великих спалахів гарячки Ебола серед людей в Африці стався 2007 року в Уґанді, в районі Бундібуджо (93 захворіли, 22 померли, із яких п’ятеро — працівники системи охорони здоров’я). За період 1990-2010 рр. ставалися поодинокі випадки завезення гарячки Ебола до Канади, Південної Африки. 1989-го, 1992-го та 1996-го в США й Італії реєстрували випадки хвороби серед макак, завезених із Філіппін, при цьому люди не хворіли. Ґрунтовні дослідження цього зробили в одній із дослідницьких лабораторій у Рестоні (штат Вірджинія). 2009 року сповістили, що гарячкою Ебола перехворіли свині на деяких фермах Філіппін, однак люди, котрі там працювали, при цьому не захворіли, хоча й мали наростання титру антитіл, тобто переносили хворобу без клінічних проявів.
У 2014-2015 рр. епіцентром найсерйознішого спалаху Еболи стали Ґвінея, Сьєрра-Леоне та Ліберія. Тоді пошесть забрала життя більше 11 тис. осіб. Випадки захворювання також фіксували у Малі, Ніґерії, Сенеґалі, Іспанії, Великій Британії, Італії та США. 8 серпня 2014-го ВООЗ визнала спалах лихоманки Ебола надзвичайною ситуацією міжнародного значення. У 2018-2020 рр. спалахи епідемії з перервами з’являлися в ДРК (3,4 тис. хворих і 2,3 тис. померлих).

Симптоми та лікування
При Еболі відзначають різке підвищення температури, сильну слабкість, м’язовий, головний біль і біль у горлі. У міру прогресування недуги з’являються блювота та діарея, висипка, порушення функціонування нирок і печінки, а також, у деяких випадках, як внутрішня, так і зовнішня кровотеча. Часто розвиток кровотеч вказує на несприятливий прогноз. Інкубаційний період — від двох до 21 дня.
Хвороба, яку спричиняє вірус Ебола, — гостра вірусна висококонтагіозна природно-осередкова хвороба, яка часто характеризується тяжким перебігом, високою летальністю, вираженою інтоксикацією, зневодненням, ураженням кровоносних судин багатьох органів із розвитком тяжкого геморагічного синдрому. Вона входить до переліку недуг, здатних серйозно впливати на здоров’я населення, вони можуть швидко поширюватися в міжнародних масштабах. Крім цього, хвороба, яку спричиняє вірус Ебола, увійшла до переліку подій, що можуть становити надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров’я, й які регулюють сучасні Міжнародні медико-санітарні правила 2005 року. Збудника хвороби внесли до чинників біологічної зброї у переліку «Біологічних аґентів, які цитують під різними назвами, як зброю для ураження живої сили».
В основі ефективної боротьби зі спалахами лежить застосування комплексу заходів, таких, як ведення випадків захворювання медиками, заходи профілактики інфікування та боротьби з інфекцією, епідеміологічний нагляд і відстеження контактів, ефективні лабораторні послуги, безпечне захоронення та мобілізація населення.
Підвищенню виживання пацієнтів сприяє рання підтримуюча терапія з регідратацією та симптоматичним лікуванням.
Ліцензованого лікування з доведеною здатністю нейтралізувати вірус наразі не існує, проте зараз розробляють терапевтичні засоби на основі крові, а також імунологічних і лікарських методів терапії. Високий профілактичний ефект продемонстрував препарат rVSV-ZEBOV від американської компанії Merck Inc.
У вересні 2014 року клінічні випробування цієї вакцини провели в 15 країнах Африки, Європи й Америки. У випробуванні 2015-го у Ґвінеї взяли участь більше 11 тис. осіб, його проводили, в т. ч. під керівництвом ВООЗ спільно з іншими міжнародними організаціями та партнерами.
У листопаді 2019 року вакцина отримала постійний дозвіл для застосування в Європейському Союзі. У лютому 2020-го ліцензії на неї видали ДРК, Бурунді, Ґана та Замбія, торік у березні її зареєстрували в США. Зараз вакцину rVSV-ZEBOV використовують для кільцевої вакцинації, коли від Еболи прищеплюють усіх, хто мав контакти з особами з лабораторно підтвердженим зараженням.
Як повідомляв «Міст», 2014 року Ебола дісталася до Канади.

Євген Клен

About Author

Meest-Online