Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 25, 2021

Через протести в Тунісі фактично відбувся державний переворот

Автор:

|

Серпень 17, 2021

|

Рубрика:

Через протести в Тунісі фактично відбувся державний переворот
Каїс Саїд

Невдоволення неефективністю заходів із боротьби з коронавірусом у Тунісі призвело до протестів, звільнення прем’єр-міністра та заморожування роботи парламенту. Туніс став першою країною, в якій 2011-го перемогла «арабська весна». Так назвали хвилю демонстрацій і повстань, що прокотилася країнами Близького Сходу та Північної Африки в 2010-2011 рр. Усунення від влади авторитарних правителів і корумпованих еліт, соціальна справедливість, гідне людини життя в умовах свободи та демократії — головні вимоги «арабської весни». І Туніс, по суті, єдина держава, де протестам вдалося домогтися хоч якогось відчутного результату і закріпити його. Але тепер у країні заговорили про відкат від цих принципів і навіть державний переворот.

Що сталося
Каїс Саїд, президент Тунісу, відправив у відставку Хішама Машіші, прем’єр-міністра країни, й оголосив про припинення на 30 днів діяльності Асамблеї народних представників — однопалатного парламенту країни. Ба більше, туніський лідер заявив, що з депутатів зняли імунітет, і пригрозив у разі опору задіяти збройні сили. А уряд глава держави вирішив очолити особисто.
Водночас з’являються попередні повідомлення про закриття кордонів і летовищ. Відповіддю на заяву президента стали гудки автомобілів на вулиці і заклики до масових протестів. Природно, що опоненти президента назвали такі дії державним переворотом і захопленням влади. Рашид Ганнуші, голова парламенту та лідер панівної партії «Ан-Нахда» (Відродження), розцінив такі дії президента як переворот, спрямований проти революції та конституції».
Діям президента передували протести проти панівної партії. Мітинґарі вимагали притягнення до відповідальності тих, хто, на їхню думку, винен у провалах в боротьбі з пандемією Covid-19. Демонстранти навіть увірвалися в робочі приміщення «Ан-Нахди» в парламенті, пошкодили комп’ютери й інше обладнання, а також викинули частину документів на вулицю.
Система охорони здоров’я країни відчуває безпрецедентні навантаження на тлі зростання кількості інфікованих коронавірусом. За словами Нассафа бен Алі, представника Міністерства охорони здоров’я Тунісу, система «завалилася». Допомогу країні надає низка держав, у т. ч. Єгипет, Катар і Кувейт, які надали гуманітарну допомогу та медичний кисень. 8 липня кордон із Тунісом закрила Лівія в рамках боротьби з поширенням коронавірусу. Фаузі Мехді, котрий займав посаду міністра охорони здоров’я, був звільнений 20 липня, обов’язки глави відомства зараз виконує Мухаммед Трабелсі.
За даними групи волонтерів Worldometer, станом на 17 серпня в Тунісі виявили 625 688 тих, хто заразилися коронавірусом, а померло 21 905 осіб. Населення країни перевищує 11 млн. Вакцинація там відбувається повільно: лише 7 % населення країни вакциновані цілком.

Боротьба за владу
Але Covid-19 — лише один із факторів, що призвели до заворушень. Після революції 2011-го в Тунісі змінилося дев’ять урядів, багато з яких розпалися, проіснувавши недовго. Туніську революцію 2011 року часто називають єдиним успіхом «арабської весни» в реґіоні, але економічної або політичної стабільності в країні наразі досягти не вдалося.
Глибоко вкорінені проблеми безробіття та розваленої державної інфраструктури, які підняли тунісців на повстання, так і не були вирішені. Економіка країни перебуває в поганій формі: значний бюджетний дефіцит і проблеми з виплатою боргу, для вирішення яких може знадобитися нова позика Міжнародного валютного фонду. А це майже напевно виллється в скорочення робочих місць у державному секторі та субсидій на товари, в т. ч. першої необхідності.

Трохи історії
Туніська Республіка — найменша за площею арабська держава Північної Африки. Це найпівнічніша країна в Африці та частина природного кордону між Західним і Східним Середземномор’ям. Експортує нафту, фосфати, хімікати, текстиль, харчові продукти й оливкову олія.
За грецькою леґендою, Дідона, принцеса Тіра, стала першою іноземкою, яка оселилася серед корінних племен на території, яку зараз займає Туніс, і в ІХ ст. до Р. Х. заснувала місто Карфаген. Із часом місто зміцнилося та перетворилося на одне з великих міст античності, а його колонії були розкидані по всьому західному середземноморського реґіону. Карфаген вів війни з Римом, своїм головним суперником. Та Рим зумів перемогти в цьому суперництві і в середині II ст. до Р. Х. Карфаген був зруйнований. Після цього реґіон став римською провінцією Африка на наступні 500 літ.
У Середньовіччі саме звідси арабський вплив і іслам розповсюджувалися на південь, захід і північ. У 1229-1574 рр. там існував Туніський султанат берберської династії Хафсідів. 1534-го Туніс завоювала Османська імперія. Наступного року його звільнили війська християнської коаліції під проводом Карла V й повернули Хафсідам. 1574-го турки повторно здобули Туніс, який став центром Туніського еялету Османів.
1883 року Туніс став протекторатом Французької Республіки. Після Першої світової війни в Тунісі сформувалася націоналістична опозиція проти туніської інтелектуальної еліти, що здобула освіту у Франції. Націоналісти вимагали розширення повноважень тунісців у вирішенні їхніх справ. З 1934-го нова Дестурська (соціалістична) партія, отримувала дедалі більшу підтримку в боротьбі проти французького колоніального панування.
Незалежність країни як монархії була проголошена 1956 року, прем’єр-міністром країни став Хабіб Бургіба. 1957-го держава стала республікою, Бургіба став президентом, а з 1975 року — довічним президентом. 1987-го владу захопив прем’єр-міністр Зін аль-Абідін бен Алі, а 1988 року провели демократичні конституційні зміни. 1989 року на загальних виборах урядова партія одержала всі місця в парламенті.
У грудні 2010-го у Тунісі розпочалися протести, спричинені погіршенням фінансового стану населення, пов’язаним із світовою економічною кризою 2008 року. Приводом до початку протестів стало самоспалення вуличного торговця Мухаммеда Буазізі. Перші акції вибухнули 18 грудня у місті Мензель-Бузаян та швидко поширилися на усю країну. 14 січня 2011-го президент Зін аль-Абідін бен Алі заявив про розпуск уряду та призначив нові вибори, а сам утік до Саудівської Аравії. Жертвами протестів стали 219 осіб. Успіх цієї революції спричинив аналогічні протести у низці арабських країн.
Після років хаотичного правління багато людей споглядають на теперішні протести з надією, для інших же це сумнівний із конституційної точки зору крок із потенційно дестабілізуючими та далекосяжними наслідками. Ці події в дечому пов’язані з гострою боротьбою за владу між президентом, прем’єр-міністром і спікером парламенту.
Можна вважати відставку прем’єра захопленням влади президентом чи тимчасовим кроком, щоб повернути країну в потрібне русло? І чи вдадуться його політичні опоненти до мобілізації власної підтримки на вулицях? Якщо так, то з якою метою? Відповіді на ці питання залежать від того, як швидко призначать нового прем’єр-міністра й оприлюднять нові плани уряду.
Як повідомляв «Міст», у Тунісі відбулося чергове самоспалення.

Євген Клен

Довідка
Арабська весна — серія масових вуличних протестів, революцій і внутрішніх військових конфліктів у низці арабських країн, що почалися наприкінці 2010-го в Тунісі й досі тривають у деяких країнах. Причиною до виникнення протестного руху стало незадоволення політикою диктаторів в арабських країнах. Революції призвели до повалення чотирьох глав держав. Туніський президент Зін ель-Абідін Бен Алі втік до Саудівської Аравії 14 січня 2011 року. В Єгипті президент Хосні Мубарак подав у відставку 11 лютого після 18 днів масових акцій протесту, завершивши своє 30-річне президентство. Лівійського лідера Муаммара Каддафі повалили 23 серпня, коли Перехідна національна рада (ПНР) взяла під свій контроль Баб-аль-Азізію. Його убили 20 жовтня в рідному місті Сирт, коли ПНР і це місто взяла під свій контроль. Президент Ємену Алі Абдалла Салех 27 лютого 2012 року остаточно покинув свій пост, передавши владу новому президентові, обраному на дочасних президентських виборах. Назва «Арабська весна» вказує на наявність історичних паралелей із подіями «Весни народів» — серії революцій в європейських країнах у 1848-1849 рр.

About Author

Meest-Online