Новини для українців всього свту

Friday, May. 27, 2022

Як вивести бацилу русофільства з малоросів?

Автор:

|

Квітень 24, 2022

|

Рубрика:

Як вивести бацилу русофільства з малоросів?

Ідучи Смілою (місто в Черкаській області), я почув, як гурт молоді (на вигляд старшокласників) спілкувався між собою російською. Це завжди мене дивувало і викликало дискомфорт, а нині просто роздратувало. Бо вже йшов 41-й день, як Російська Федерація прагне знищити нашу країну, російські окупанти вбивають не лише українських військових, але й цивільних, дітей, ґвалтують жінок і навіть дівчаток, а майбутні захисники України, які народилися за її Незалежности, не соромляться послуговуватися мовою загарбників. Ба більше, вони навіть слухали по смартфону якийсь російський гурт. Тож я не витримав і зробив їм зауваження. На мене подивилися як на позаземну істоту, дурнувато гигикнули і пішли.
Зауважу, що російськомовних шкіл у Смілі нема, отже, ці школярі українську знають. Тоді чому вона у них викликає таке несприйняття, чому для них російська мова краща за рідну навіть зараз, після всіх злочинів РФ в Україні?
Гадаю, це в генах. Рабство і пієтет до російського після 300-річного колоніального підпорядкування Москві так глибоко засіли в єстві деяких українців, що їх не змогли витравити навіть голодомори, репресії та війни, які принесли на нашу землю загарбники. Адже за логікою, після таких злочинів ми б усі мали люто ненавидіти Росію і все російське, проте… Як бачимо, й 30 років життя в незалежній Україні не витравили раба з душ багатьох наших земляків. Коли відверто, самостійна начебто держава не дуже цьому і сприяла. Згадаймо, як довго для посадовців навіть найвищого ранґу, для представників нібито культурної еліти сонце сходило тільки в Москві, як вони опиралися впровадженню в життя дуже поміркованого закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». А дехто й відверто боровся проти нього. Де зараз ті депутати, на яких фронтах захищають Україну? Не здивуюся, якщо на антиукраїнських. Бо той же Євген Шевченко, народний депутат України від партії Зеленського «Слуга народу», після нападу улюбленої ним Росії втік до Білорусі. Служба безпеки України (СБУ) нещодавно затримала його при спробі перетину кордону з Польщею.
Був я свідком і того, як учителі на перервах розмовляли зі школярами російською, ніби демонструючи їм, що українська — для проформи. Такі уроки «патріотизму» дали свої плоди. І це не тільки факти зневага молоді до рідної мови. Буквально напередодні війни на мітинґу в Смілі з нагоди річниці подвигу героїв «Небесної сотні» присутні заспівали Славень України, я зробив кілька світлин. Уже вдома побачив, що деякі школярі під час його виконання глузливо посміхаються і тримають руки не на серці, а на причинному місці. На захід їх привели, але поваги до безсмертного подвигу братів-українців не вклали ні вдома, ні у школі. Ба більше, в Смілі керівники відділу освіти ще й ревно захищали свого часу право колеги ганьбити в соціальних мережах Україну та прославляти так звану Новоросію.
А ми дивуємося, що на нашу землю прийшла війна. Вона прийшла й тому, що ворог бачив нашу роз’єднаність і національну розмитість. Думки Путіна про те, що ми один народ, з’явилися не на порожньому місці. Він переконав себе в цьому і завдяки безхребетності частини нашого народу, її запобіганню перед усім російським.
Війна розпочалася не 24 лютого ц. р., а 20 лютого 2014-го. І що побачив Путін? Людей із квітами та поклонами російським завойовникам у Криму та на Донбасі, зрадників на всі рівнях влади, в СБУ, Міністерстві внутрішніх справ, у Збройних силах.
Завдяки активній проукраїнській частині суспільства ми вистояли страшною ціною: вже тоді українських активістів катували й убивали на Донбасі, рубали їм руки, різали животи, навіть підліткам. Ці факти всім відомі. Але український організм виявився настільки вражений бацилою русофільства, що навіть після загибелі тисяч українців від рук рашистів та їхніх посібників, після втрати величезної території, після приниження україномовних остаточного одужання не настало. Чи багато наших співвітчизників після тих подій відмовилися від російської мови, пісень, кінофільмів, Церкви, яка благословляла наших убивць, нерідко навіть не хотіла відспівувати наших полеглих героїв? Усе це і створило тло проросійськості, якк заохочував Путіна і далі верзти свої нісенітниці про «один народ», про спільність історії, єдине православіє, «руZкій мір», захист російськомовних, де б вони не жили. Ось він і захищає.
Постаралися і деякі мої колеги-журналісти. Згадаймо сентенції Наталії Мосейчук про те, що мову на хліб не намажеш, її невдоволення заборонами до показу радянських і російських фільмів. Як наслідок, нас морочили, нам туманили голови російським і радянським непотребом, а то і «своїм» серіалом «Свати». На мою думку, він є просто таки еталонним у плані виховання безликого малороса. Бо хто, приміром, скаже мені, якої національності герої в цьому фільмі? Ото ж бо воно: типовий «адін нарот»… Тому зовсім не випадково російський актор Федір Добронравов, який зіграв у ньому хохла Івана Будька, підтримав окупацію Криму Росією, дякував за це Путіну. СБУ заборонила йому в’їзд до України — малороси сприйняли це в штики.
А телеканал «Інтер» став просто таки апологетом радянського минулого та радянських мітів, він успішно паразитував на ностальгії вічно вчорашніх за тим, чого насправді ніколи і не було. Ну, і ще разом з каналом «1+1», та й багатьма іншими безсоромно ігнорував закон про функціонування української мови.
Та що там казати, навіть зараз, коли московські попи часто підтримують завойовників, допомагають їм, переховують зброю, виконують для рашистів функцію навідників, а зверхник Російської православної церкви (РПЦ) Гундяєв благословляє російських убивць, мародерів і ґвалтівників, називає їхні вчинки героїчними (!), дехто з представників української найвищої влади не хоче звільнитися з-під духовного впливу Москви, не схвалює перехід парафій РПЦ до Православної церкви. Для них теж ми з кацапами й досі «адін нарот»?
Метою війни Путін назвав і денацифікацію України. Багато хто не розумів, що він мав на увазі. Після руйнування житлових кварталів Харкова, Чернігова, Маріуполя, Бучі, Ірпеня, інших міст України, після вбивств цивільних українців, примусового вивезення їх до РФ, після того, як рашисти на тимчасово окупованих територіях почали нищити українські книжки, переводити навчання в школах на російську мову викладання, думаю кожному українцю, будь-якій притомній людині в світі, має бути зрозумілим, що під денацифікацією України московський деспот-садист мав на увазі нищення українців, їхньої мови та культури. Кремлівський психопат просто ненавидить українців, як Гітлер ненавидів євреїв. Ця ненависть ірраціональна, адже вона веде і до руйнації Росії, як свого часу Гітлер знищив Німеччину. Проте, який здоровий глузд можна шукати в діях неврівноваженого диктатора?
Тому, як на мене, нам час уже одужувати від русофільства. Які ще докази ворожості всьому українському «руZкого міра» нам потрібні? Невже для того, щоб збагнути його суть, деяким смілянським школярам недостатньо того, що вже скоїла Росія в Україні? Невже їм для усвідомлення того, що від РФ і всього російського треба дистанціюватися, потрібні ще й російські ракети безпосередньо в Смілі, зґвалтування їхніх дівчат, убивства їхніх друзів? Не хочеться в це вірити, але…
Український письменник Микола Хвильовий, уродженець Тростянця, що на Сумщині, в якому рашисти теж залишили свої криваві сліди, висунув у 1920-х рр. гасло: «Геть від Москви!», за що зазнав переслідувань і цькувань. Однак життя підтвердило, наскільки він мав рацію. Тому не бачу іншого шляху, як протиставити російській денацифікації тотальну українізацію. І не кажіть мені, що це не на часі. Ми втратили 30 років, втратили покоління. Якраз саме зараз українізація дуже на часі. Тому кожна притомна, хай ще досі і російськомовна, родина повинна перейти в Україні на українську мову. Кожен справжній українець повинен послати услід за російським кораблем російських і російськомовних виконавців, письменників, кожен учитель повинен розмовляти зі школярами винятково українською мовою і виховувати дітей українськими патріотами незалежно від того, що він викладає, хай навіть фізкультуру чи працю. Кожен християнин України повинен ходити лише в українську церкву. Кожен посадовець не має жодного морального права вимовити на людях хоча б одне російське слово. Бо, як казали стародавні латиняни, чия мова, того й влада, чия влада, того й мова. Опір зросійщенню — це теж боротьба за Незалежну Україну. І повірте, ця боротьба не важча за війну з окупантом зі зброєю в руках.
Я переконаний: альтернативи українізації в Україні просто нема, інакше війна приходитиме на нашу землю знову і знову, і пожиратиме нас усе дужче і дужче. Бо варто російському солдату зняти з рукава розпізнавальну стрічку, він одразу ж стає для жителя сходу України своїм, вони розмовляють однією мовою. Між тим, мова — головний ідентифікатор нації. Як ми розрізняємо поляка, чи француза? — насамперед за мовою. Тому не треба чекати, поки в тебе вистрелить російськомовний. Коли ми всі в Україні розмовлятимемо однією рідною мовою, то знатимемо, де ворог, він не зможе брехати, що йде нас захищати. Тоді ми легко ідентифікуємо орка.
Як повідомляв «Міст», у нас тепер не Україна, а якась Малоросія.

Олександр Вівчарик

About Author

Meest-Online