Свого часу академік Іван Павлов, російський фізіолог, творець науки про вищу нервову діяльність і уявлень про процеси регуляції травлення, а також лавреат Нобелівської премії в галузі фізіології або медицини 1904 року, писав: «На жаль, я відчуваю себе стосовно вашої революції майже прямо протилежно вам. Мене вона дуже турбує… Багаторічний терор і нестримне свавілля влади перетворює нашу азіатську натуру в ганебно рабську. А чи багато можна зробити доброго з рабами?»
Незнання не лише стародавньої, але й новітньої історії країни все частіше приводить численних українських політиків до хибних рішень, які можуть загрожувати навіть державному суверенітетові. Саме таким було поспішне призначення колишніх комуністичних номенклатурників-пенсіонерів Кучми та Фокіна до Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України (ТКГ) у Мінську (Білорусь). Їхні висловлювання вже зі самого початку вказували на те, що багаторічне перебування на керівних посадах комуністичної диктатури, перетворило їхню натуру в «ганебно рабську».
Запит журналістки Соколової до президента Зеленського «Як довго ще терпіти цей сором?» виникає у кожного нормального громадянина України. Призначив п. Зеленський людей швидко, а от, звільнити швидко щось (чи хтось) не дозволяло. Фокіна таки звільнив, а от Кравчука — зась.
Політично глухих і незрячих не варто залучати до якихось робочих груп, бо ж вони непридатні, їм самим потрібна допомога. Дивує, яким чином такі глухі й сліпі «раби» (за академіком Павловим), яким виявився Фокін, потрапляють до списку призначень на стіл президента? Прикро, що передвиборча обіцянка Зеленського про «нові обличчя» перетворилася не тільки на старі, але й на глухі та сліпі.
У своєму листі до В’ячеслава Молотова, міністра закордонних справ СРСР, академік Павлов писав: «Ви сієте по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм. До вашої революції фашизму не було». А тепер і Володимир Зеленський сіє по Україні не нові ідеї, нові обличчя, не боротьбу з корупцією, кумівством, а реванш, зраду та капітуляцію, яких до його обіцянок не було.

Йосиф Сірка