Новини для українців всього свту

Monday, May. 16, 2022

Велика Українська Народна Війна

Автор:

|

Березень 19, 2022

|

Рубрика:

Велика Українська Народна Війна

Більш ніж тисячу років тому київський князь Святослав заклав основи нашої вітчизняної військової доктрини, яка своїми моральними засадами залишиться головним заповітом для нащадків русичів: «Поляжемо, але не осоромимо землі руської, бо мертві сорому не мають».
Ці слова передавали всім наступним поколінням української нації, тож у найважчі часи вона знаходила в собі мужність вистояти. І лише тоді, коли політична еліта була не здатна об’єднатися, ми втрачали власну державність, як це трапилося в першій половині ХІІ ст., коли Русь згубила себе міжусобицями.
Вона відновилася у формі Галицько-Волинського Князівства, яке в часи свого розквіту об’єднувало всі українські землі, в т. ч. Київщину, і його визнали спадкоємцем Великої Русі з центром у Києві. А коли ця державність упала, то наша нація доклала всіх зусиль до того, аби відновити собі право господаря на власній землі.
Цей здвиг творився століттями — засновується навіть новий соціальний стан нашого суспільства, який і візьме на себе політичний провід над ним самим: козацька збройна сила й справді відродила українську державність у середині ХVІІ ст., коли гетьман Богдан Хмельницький закликав під свою булаву усіх, хто готовий був і життя своє покласти за неї.
І та повінь революційної енергії нашого народу знесла іноземне поневолення та повернула йому право власного самоврядування. Воно відродилося, бо в козацьких полках поруч із досвідченими запорожцями билися селяни й шляхтичі, ремісники та священники — тоді все, що живе, за словами Самовидця, піднялося в козацтво.
Про Україну знову, як і в часи Русі, заговорили в Європі. Гетьманщина поступово повертала собі спадщину київських князів в етнічних межах, що ламало концепцію царського самодержавства про Москву як «Третій Рим». Щоб не допустити повноцінного відродження української державності там використали православ’я як головний інструмент збаламучення козацьких мас про перехід під омофор московського царя як єдиновірного, мовляв, тільки й він спроможний узяти під свій захист українство.
Повірили, волали в Переяславі: «Під царя східного, православного». Та вже через два роки після цинічного обману про обіцяні «нові привілеї та вольності» Богдан Хмельницький буде змушений волати на козацькій раді: «Треба відступити від православного царя, підемо хоч під бусурманського!».
Не встиг великий гетьман здійснити цей стратегічний задум, а підкуплена Москвою частина старшини та православного духовенства завадила в цьому Іванові Виговському та Петрові Дорошенку. Не вдалося добитися вольностей для України й Іванові Мазепі, бо ж «самі себе звоєвали».
Та мазепинство впродовж двох століть формувало українських самостійників, яких не зупинили ні валуївські циркуляри, ні емські укази, бо Тарас Шевченко закликав усіх: «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає». Тож із початком ХХ ст. загриміло на всіх наших теренах — від Сяну до Дону: «В ріднім краї панувати не дамо нікому!».
З 1917 року цей клич українське вояцтво доручило втілювати в життя Симонові Петлюрі. Та не всі стали під національні синьо-жовті прапори — у багатьох слина потекла на обіцяну російськими більшовиками землю, відтак подалися з антимосковського фронту ділити її, кинувши напризволяще студентів під Крутами. Після відновлення Української Народної Республіки (УНР) наприкінці 1918 року з’явилася можливість утвердити її, але цьому завадила «отаманія»: кожен хотів мати свою республіку, а не єдину соборну державу. А якщо не розгорнулося всенародної боротьби за незалежну Україну, то й Захід умив руки, коли вона стікала кров’ю в боротьбі проти «білої» та «червоної» Росії.
Москва жорстоко помстилася українцям — петлюрівцям у 1932-1933 рр. не тільки на Наддніпрянщині, а й на Кубані, Нижньому Подонні, Слобожанщині, Поволжі, коли 10,5 млн людей знищили страшним Голодомором-геноцидом.
А тим часом на західноукраїнських теренах зароджувався новий здвиг, який візьме на себе роль політичного проводу українства з початком Другої світової, проголошуючи 30 червня 1941-го у Львові відновлення Української держави. Однак в умовах гітлерівської окупації він не знайшов підтримки широких мас, а в повоєнні роки його остаточно придушила та ж Москва.
Авжеж, націоналістичний рух тоді не став всенародним, і це зрозумів один із його головних ідеологів Степан Бандера. Відтак саме він бачив успіх української національної революції за участі в ній комуністів. І це сталося 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголосила Акт про державну незалежність України. І ті кожні дев’ятеро з десятьох громадян України, які 1 грудня 1991-го підтримали цей доленосний документ, тоді по суті заприсягнулися перед своїми пращурами та нащадками боротися за волю рідного народу й сьогодні піднялися на всенародну війну проти лютого ворога, якого боїться весь світ.
Чому? Бо в їхні душі — вояків, хліборобів, робітників, інтелігентів, народних депутатів — вселився дух старих мазепинців, петлюрівців і бандерівців, які всьому світові довели свою вірність історичним традиціям боротьби за одвічні мрії про волю своїх прадідів. Справді пророче сказав Іван Франко: «Се ж остання війна. Се до бою чоловіцтво зі звірством стає».
І ця війна буде переможною, бо це — Велика Українська Народна Війна!
Володимир Сергійчук, завідувач кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук, професор

Як повідомляв «Міст», Росія здійснює ракетні атаки впритул до кордонів НАТО.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply