Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 28, 2021

Важлива дата в історії ООН

Автор:

|

Грудень 18, 2020

|

Рубрика:

Важлива дата в історії ООН

10 грудня 1948-го Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй (ООН) на сесії, що відбулася в Парижі (Франція), прийняла основний міжнародний документ під назвою Загальна декларація прав людини (UNDHR). З 58 країн-членів ООН на той момент 48 проголосували за, жоден проти, восьмеро утрималися і двоє не голосували.
Значення цієї дати полягає в тому, що UNDHR є основним і живим документом. Він містить у собі як основні права свободи слова, совісті, зібрань, від страху і від злиднів, так у набагато більше, здавалося б, недосяжні права на отримання безоплатної освіти, хоча й на обмеженому рівні, безоплатної медичної опіки та рівного захисту відповідно до закону. Достатньо сказати, що сьогодні, 72 роки потому, немає жодної країни з теперішніх 193 членів ООН, які надають або забезпечують усі права, зазначені в Декларації. Більш демократичні держави, принаймні, обговорюють ці питання і докладають добросовісних зусиль для забезпечення таких прав. З цієї причини UNDHR є основоположним документом. Це основа, до якої повинні прагнути всі країни-члени ООН.
З іншого боку, ООН є засадниче провальною, позаяк дуже багато її країн-членів не забезпечують навіть найосновніших прав, які виходять із Атлантичної хартії (свободи слова, совісті, від страху, від злиднів) і згодом були використані для ООН та її Декларації. Обидва приклади, нездатність або брак бажання багатьох країн-членів ООН забезпечити навіть основні права та необхідність вирішення всіх прав фундаменту Декларації тими демократіями, що хоча б відповідають основним, необхідно розглянути. Дата прийняття Декларації, здається, є відповідним часом, оскільки в інший час пересічні люди та й уряди зайняті буденними справами.
Я хотів би розглянути хоча б одну країну в кожній групі. Російська Федерація (РФ) явно належить до перших, а США до других. Провал РФ є результатом навмисних авторитарних дій. Невдачі Америки є більш практичними в тому, що навіть за добросовісності та найбільшій економіці світу існують недоліки американського капіталізму і його демократичної форми правління.
Зловживання РФ правами людини є спільним продуктом її намірів і міжнародного ігнорування. Хоча Декларація є дуже значущим документом і співтворцем усього міжнародного співтовариства, робота Верховного комісара ООН із прав людини (передбачуваного монітора або поліцейського для Декларації) значно менша, тому що, ймовірно, половина країн-членів ООН є значними порушниками прав людини, а решта вагаються по-справжньому стежити через політичні занепокоєння та/або дипломатію. РФ не поважає свободу слова, совісті, зібрання з невеликою турботою про оппробріум міжнародної спільноти. Страсбурзький суд із прав людини має більше рішень проти РФ, ніж будь-якої іншої держави. Ці рішення залишаються незадоволеними. В результаті чого позивач проти РФ у Європейському суді в Страсбурзі, по суті, шукає декларативного полегшення, щоб задовольнити свої внутрішні почуття. РФ не відчуває ні шкоди, ні втрати коштів, ні докорів сумління.
Цікавіший аналіз відбувається у випадку Америки й інших справжніх, однак недосконалих демократій. Спроби домогтися повних прав із Декларації в США призвели до значного удару у відповідь та ярлика соціалізму (освітніх і медичних). Відверто кажучи, дуже дорого забезпечувати безкоштовну універсальну освіту та медичну допомогу. За теперішньої системи справді доступний якийсь варіант. Нічого з цього не прописано в Конституції Сполучених Штатів, за винятком «рівного захисту відповідно до закону». Однак навіть це значною мірою не реально. Чим більше грошей у нього чи неї є, тим кращий захист він/вона може купити не через злочинні акти хабарництва, а просто користуючись кращим юридичним представництвом і виснажуючи всі шляхи судових процесів. Судові процеси є коштують дорого. Бідна людина не має такого ж захисту за правовою системою, як заможна.
Тим не менш, як колись зауважив Вінстон С. Черчилль, «демократія є найгіршою формою правління, за винятком усіх інших». Однак у демократії доступний відкритий дискурс, який проводить підсвідомий пошук усіх прав, оприлюднених у Декларації. Таким чином, Декларація, про яку ми особливо пам’ятаємо сьогодні, є основою для дальшого розвитку кожної демократичної країни ще більш ніж через 70 літ. Нездатність досягти утопії не робить суспільство антиутопійним доти, доки є добросовісні зусилля, щоб зробити краще.
Як повідомляв «Міст», ООН врятувала українців від депортації, але розраховувалися за це Закерзонням.

Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply