Новини для українців всього свту

Friday, Feb. 3, 2023

Уже й німці визнали Голодомор геноцидом

Автор:

|

Грудень 29, 2022

|

Рубрика:

Уже й німці визнали Голодомор геноцидом
Засідання Бундестагу

Великий геній нашого народу Тарас Шевченко не лише промовисто змальовував події свого часу, а й проникливо дивився вперед на цілі століття. У зв’язку з визнанням німецьким Бундестагом Голодомору 1932-1933 рр. геноцидом українського народу згадується ось такий крилатий вислів Кобзаря: «І на Січі мудрий німець картопельку садить. А ви її купуєте, їсте на здоров’я». Справді, німецькі політики проявили свою мудрість і делікатність, аби підтримати українство, яке й сьогодні зазнає геноциду від тієї ж Москви.
Хоча 24 вересня 2020-го ухвала цього рішення зазнала й фіаско — того дня підготовча комісія Бундестагу відхилила пропозицію спільної українсько-німецької комісії істориків, визнавши їхні висновки непереконливими. З різкою критикою фактичної бездіяльности української частини комісії на чолі з Ярославом Грицаком виступив тоді Андрій Мельник, Посол України у Федеративній Республіці Німеччина (ФРН), а Міністерство закордонних справ України відкликало свій патронат над нею з формулюванням: «Через остаточну втрату довіри та у зв’язку з тим, що діяльність комісії не відповідає інтересам України».
Водночас прихильні до України німецькі політики, пам’ятаючи, що після Голодомору 1932-1933 рр. Москва взялася репресувати в УСРР і їхніх співвітчизників, стали шукати інший шлях для визнання Голодомору геноцидом. Зокрема, впливові депутати від «Партії зелених» в співпраці з Іриною Ястреб, головою «Українського дому» в Дюссельдорфі, ініціювали в Ессені, де мером був Рольф Фліс, міжнародну наукову конференцію з метою ширше ознайомити громадськість своєї країни з цією траґедією українства. У підсумку цього наукового форуму з’явилося звернення до Бундестагу щодо визнання Голодомору 1932-1933 рр. геноцидом українства, яке вже наступного дня депутати від «Партії зелених» підтримали та закликали своїх колег із інших фракцій проголосувати за відповідну ухвалу. Після цього додалися ще й звернення від українських парламентарів, президента України. І от маємо історичне рішення.
Та мудрість німецьких політиків проявилася не тільки в цьому. Автору цих рядків як основному доповідачеві щодо втрат українства в те лихоліття впало в око, що присутні німці не лише уважно слухали його виступ із трибуни, а й підійшли із багатьма запитаннями. Зокрема, їх найбільше дивувало те, що в Україні є науковці, які хочуть применшити кількість жертв цієї траґедії більш, ніж удвічі. Мовляв, ніхто в Ізраїлі не закликає до того, щоб знизити кількість втрат під час Голокосту зі шести до трьох мільйонів, а у Вірменії з 1,5 млн до 750 тис.
Тому вже в кулуарах конференції доводилося детально пояснювати методику підрахунку, що дала можливість встановити зараз кількість втрат українства в 10,5 млн осіб. Особливо вражали допитливих німців копії класних журналів, де фіксували відвідини школярів від вересня 1932-го до червня 1933 року. А ще вони уважно аналізували матеріали динаміки помісячної смертності, починаючи з січня 1933-го.
Вочевидь, не втручаючись у наші внутрішні справи, мудрі німці дуже делікатно вирішили показати тим українським академічним науковцям, які за підтримки закордонних ґрантодавців намагаються применшити кількість втрат під час Голодомору-геноциду, своєрідний майстер-клас стосовно цього підрахунку.
В інформаційній довідці, що була поширена в Бундестазі перед голосуванням, вказувалося, що українство в період того лихоліття зазнало мільйонних жертв. А конкретне загальне число виводили по суті автоматично: після того, як утрати взимку 1932-1933 рр. були визначені в 3,5-3,9 млн осіб, зовсім не важко додати до цього числа жертви весни, літа й осені 1932-го. Й особливо — весни й літа 1933-го, коли жнива смерті сягнули свого апогею. Тобто, мудрі німці підказали, як саме по собі з’явиться число в більш ніж 10 млн, про яке говорили їхні дипломати ще за свіжими слідами злочину.
А ще в тому документі зазначили: німецька сторона буде боротися з російськими наративами у висвітленні подій Голодомору-геноциду. І це має найбільше вплинути на Антона Дробовича, голову Українського інституту національної пам’яті. Він як філософ чомусь і досі не може усвідомити, яку історичну відповідальність бере на себе, коли хоче утвердити в пам’яті як українців, так і цілого світу, що наших втрат було не більше чотирьох мільйонів. Ну нехай п’ять. Але не більше п’яти з половиною — це точно.
А щоб добитися такого результату, він уже відмовляється навіть від того, на що сам погоджувався, коли йому, зовсім недосвідченому в цих підрахунках, довели з олівцем у руках. Зокрема, що мінімальна кількість втрат у 1932-1933 рр., згідно з первинними документами наших вітчизняних архівів, становить 7 млн 123 тис. осіб.
Так, наприкінці 2021-го д-р Дробович не визнавав загальні втрати по УСРР у 9 млн 108 тис. 500 осіб. Але методику встановлення мінімальної кількості втрат у 7 млн 123 тис. вважав логічною. Тепер же продовжує завуальовувати історико-правову експертизу, де число втрат усього українства визначене в 10 млн 500 тис., прикриваючись організованими ним же неґативними рецензіями на цей документ.
На жаль, недостатня фаховість Антона Дробовича та його команди в цій важливій для нашої історичної пам’яті проблемі чітко проглядається після ознайомлення з однією з рецензій, на яку він посилається, попри її нелегітимність. А в ній чорним по білому написано: «якщо за верхню межу (втрат — Авт.) брати 10,5 млн, це означає, що трохи менше за половину всіх селян УСРР було заморено голодом».
З цього випливає, що ні сам рецензент, ні д-р Дробович не знайомилися з цією експертизою, а там ідеться про втрати українства в УСРР тільки в 9 млн 108 тис. 500 осіб. Інші жертви — українці Кубані та Нижнього Подоння, які також померли від Голодомору.
Либонь, повторюється те, що сталося восени 2015 року, коли у Вашинґтоні відкривали Монумент жертвам Голодомору-геноциду в Україні. Тоді з Києва було привезли проєкт звернення керівників українських наукових інституцій Північної Америки до Михайла Савківа-молодшого, голови Оргкомітету цієї події, з проханням не вживати на церемонії відкриття виразу «від семи до десяти мільйонів жертв», як це було прийнято в діаспорі десятки років, а говорити про 3,5 млн, що є московським наративом ще з 1989-го.
І директори Українського наукового інституту Гарвардського університету Сергій Плохій, Канадського інституту українських студій Володимир Кравченко, голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Нью-Йорку Григорій Грабович, президент Української вільної академії наук у США Альберт Кіпа та голова Північноамериканської асоціації українських наукових установ Віталій Чернецький своїми підписами просять усіх доповідачів називати число 3,5 млн жертв, бо так кажуть Тімоті Снайдер, Андре Граціозі та Станіслав Кульчицький.
Тому напрошуються ще й такі слова Великого Кобзаря: «Німець скаже: «Ви моголи». «Моголи! моголи!» Золотого Тамерлана Онучата голі. Німець скаже: «Ви слав’яне». «Слав’яне! слав’яне!» Славних прадідів великих Правнуки погані».
Як повідомляв «Міст», Німеччина визнала Голодомор геноцидом.

Володимир Сергійчук

About Author

Meest-Online