Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 19, 2021

Український націоналіст із Африки

Автор:

|

Грудень 10, 2020

|

Рубрика:

Український націоналіст із Африки
Вони люблять Україну

З глибокою пошаною до батьків ідеології українського націоналізму Тараса Шевченка, Миколи Міхновського, Дмитра Донцова, Осипа Горнового та багатьох інших пишу хіба свою національну єресь, хоча, на мою думку, вона не заперечує на 100 % пропоновані ними істини чи глибше філософічно політичне мислення, а радше впроваджує український націоналізм на більш гнучкий, а то й ліберальний світогляд. Боюся того слова, бо в українській діаспорі слово лібералізм — це червона плахта. Зрештою, я маю зізнатися, що ще зі студентських років мав труднощі з великою частиною ідеологічного насвітлення інтегрального націоналізму Дмитра Донцова, і ці непогодження актуальні досі, хоч визнаю величезну роль Дмитра Донцова в розбудові української нації 1920-1930-х рр.
Кілька днів тому завітав у нашу родинну оселю у штаті Нью-Джерзі в США чоловік, котрий привіз для моєї дружини продукт, який вона купила через Інтернет. Це не була особлива місія для нього, а рутинне як для заробітчанина, котрий виконує послуги для фірми Amazon. Наша оселя зветься «Говерла», як у Карпатах. Передаючи пакунок, він зауважив тризуб, який блищав на заді машини мого сина та запитав у моєї дружини, що це означає. Вона взялася розповідати, але шість зупинив її з усмішкою та запевненням українською мовою, що знає це дуже добре, бо студіював у Київському університеті, де здобув два дипломи — бакалавра та магістра, та що дуже любить ту країну і почувається українцем, хоч тепер живе у США. Коротка розмова українською завершилася тим, що моя дружина на прощання сказала йому: «До побачення», а він відповів із усмішкою: «Слава Україні!» До опису цієї зустрічі треба додати, що новий знайомий є темношкірим вихідцем із Африки.
Я з ним не зустрічався, але настрій моєї дружини та її переповідання вплинули на мене й я подумав: от коли б білошкірі з Києва були такими ж щирими українськими патріотами, котрі пишаються своїм гербом, так само гарно розмовляють своєю рідною мовою та висловлювлюють свою любов до України. Для мене цей афроамериканець — український націоналіст.
Я давно дійшов до переконання, що людина, попри слова великого поета Василя Симоненка, таки вибирає свою батьківщину. Ніколи не забуду ранній період української держави коли, зокрема, в Західній Україні, і то в княжому Львові, виростали мудрагелі, один більший патріот за іншого, котрі пропонували робити аналіз крові, а інші — аналіз родоводу, щоби довести свою чисту українську національність. Я й тоді думав, що це була забава або блукання молодости. На жаль, багато цієї молоді, як виявилося з часом, дуже мало дала новій Україні, а дехто просто стали екстремістами, що заподіяли немало лиха для світового розвитку нашої держави.
Трохи простої філософії. Людина є продуктом свого часу. Немає сумніву, що кожне покоління було покликане мислити обставинами свого часу. Сьогоднішні люди, а тим паче наймолодші покоління, перебувають під впливом глобального світу. Все має глобальне значення: події в Білорусі чи в Нагірному Карабаху потрапляє водночас на телевізійні екрани по всьому світу, а продукти харчування приходять із найдальших куточків. Контакт є моментальним, а доставка — кілька діб. Людина, котра вважає себе замкнутою тільки своїм близьким оточенням, є або параноїком або свідомо обмежує й обманює себе.
Постає запитання: чи в сьогоднішньому глобальному суспільстві є місце для націоналістів? А якщо так, то яке є практичне значення того слова? Перший крок до аналізу — це розуміння, що націоналіст є антиподом до самолюба, людини, котра думає лише про себе. Націоналізм — це ідеологія, де домінує ідея і духовність, а не матерія, де ідея добра не власного, а національного переважає до тої міри, що власне життя стає другорядним, коли мислити про життя своєї нації. Це основа християнського етичного світогляду: віддати себе за ближнього.
Наш темношкірий приятель, котрий навчався у Києві, також уважає себе українцем. Це його вибір. Він цей вибір прийняв добровільно з різних причин, відомих тільки йому. Його батьки не були українцями, а він є. Тому що він любить Україну, розмовляє її рідною мовою та пишається її національною символікою, для мене він — український націоналіст. Тут не потрібно глибшої політичної філософії. Може, для Дмитра Донцова йому бракує певних елементів українського націоналізму. Але для мене їх досить. Гадаю, що з цим погодився б Тарас Григорович, хоч він жив 200 років тому і світ тоді був цілком інакшим. Людина є тим, ким вона є у своїй душі. Так завжди було! Ну, скажіть, що я перебільшив трохи називаючи його українським націоналістом. Але з малого все починається, а в нашого українського націоналіста з Африки не мало й не багато, а аж два українські дипломи, і то не з будь якого університету, а з Київського національного ім. Тараса Шевченка.
Раніше «Міст» розповідав про чорношкірого Джуду Окейчукву, котрий осягав премудрості медицини в Івано-Франківську.

Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply