Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 24, 2021

Україна в НАТО — найгірше жахіття Путіна

Автор:

|

Вересень 17, 2021

|

Рубрика:

Україна в НАТО — найгірше жахіття Путіна

У грудні 1994 року Україна з третім за величиною ядерним арсеналом у світі погодилася відмовитися від нього і приєднатися до довгого списку країн, що приєдналися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Звісно, коли Україна підписала відповідний Будапештський меморандум, вона вважала, що, відкинувши свій ядерний арсенал, буде захищена від нападу з боку всіх інших країн-підписантів. Українців раніше багато разів дурили, але ми не вчимося на минулих помилках.
Чи лежить цього разу провина за наївність президента України Кучми чи підтексту президента США Клінтона, незрозуміло. У будь-якому випадку Будапештський меморандум у ретроспективі не дав Україні нічого відчутного з точки зору безпеки, незалежно від будапештського тлумачення. Певна ріс, це було б доволі дорого для України зберегти будь-який ядерний арсенал, а США в усіх засобах до існування утримували б допомогу, але спектр ядерного потенціалу, можливо, принаймні захищав би суверенітет і територіальну цілісність України.
14 років по тому, у квітні 2008-го, сподівання України на ще одну нагоду оборонній безпеці знову згасли. США пообіцяли на Бухарестському саміті НАТО надати Україні План дій щодо членства (ПДЧ) у НАТО, який відхилили зусиллями Франції та Німеччини. Це не було незвичайним з огляду на віковий роман Франції та Німеччини з Росією й її залежність від російського газу.
Німеччина і Франція, можливо, приєдналися б, якби тоді президентом США був Рональд Рейґан. Однак Джордж Буш був менш наполегливим і не дуже переконливим. Історія рясніє американськими обіцянками та відсутністю їхнього дотримання. Цього разу Україна втратила тільки від зусиль у реформуванні своєї військової готовності відповідно до вимог НАТО. За два роки настали часи Януковича, коли українських військових скоротили до мізерної кількості, відчинивши двері Росії для вторгнення.
Зараз, через 13 років після Бухареста і після значного нарощування військової сили в районі чверть мільйона і реформ у власній галузі озброєнь, а також спільних навчань із НАТО, при президентах Порошенку та Зеленському, Україна шукає нових спонсорів для ПДЧ НАТО. Можливо, Велика Британія допоможе за клопотанням президента Зеленського до Бориса Джонсона. Як це піде — загадка.
Під час останніх зустрічей з представниками НАТО Україна щиро сподівається на ПДЧ і реформування своїх військових за стандартами НАТО. Українські військові у своєму нинішньому стані пропонують НАТО значно більше, ніж майже усі країни-члени НАТО. Реформування українських військових — смішне поняття, що стосується ефективності. Чи потребує країна великих реформ, якщо вона упродовж семи років протистояла російській аґресії і, не будучи членом НАТО, протягом останніх 30 років брала участь не тільки у маневрах, а й у конфліктах? А якщо судити про військову спроможність України за американськими стандартами? Тільки Сполучені Штати з усіх демократичних країн-членів НАТО мають більшу військову присутність, ніж Україна.
Відверто кажучи, це вибір політики між умиротворенням і стримуванням. Це дві дуже різні стратегії. Колись був президент-республіканець США, який вірив у стримування. Одначе, не було такого до або після нього. Більшість західних лідерів, у т. ч. американців, наполягають на умиротвореннях. Визначення божевілля або поганої політики є повторюваною поведінкою з очікуваннями різних результатів. Пострадянська Росія відреагувала тим, що всього за 30 років вторглася, всупереч цивілізованим міжнародним нормам, до трьох своїх сусідів.
Якщо Америка визнає, що стримування є єдиним варіантом, то НАТО на кордоні з Росією, вочевидь, є найкращою стратегією. Україна-член НАТО — найгірше жахіття Путіна. Тож президент Джо Байден і держсекретар Еноні Блінкен мають бути рішучими, твердими і переконливими з Борисом Джонсоном на їхньому боці. Якщо Америка — лідер, за нею підуть Франція, Німеччина й інші.
Як повідомляв «Міст», вступ України до НАТО все ще залишається під питанням.

Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online