Новини для українців всього свту

Tuesday, Apr. 20, 2021

Патріоти, єднайтеся!

Автор:

|

Березень 07, 2021

|

Рубрика:

Патріоти, єднайтеся!
Віктор Медведчук

Саме це повинно б стати зараз гаслом українців, коли щоденні полювання терористів на лінії фронту на громадян України — цивільних і військових — посилюється. За останні сім років в Україні не було влади, яка б ефективно працювала, не тільки на повернені окупованої території, але й на захисті життів. На запит «Радіо Свобода», до Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй (ООН) із прав людини, повідомили, що «за підрахунками, загальна кількість людських втрат, пов’язаних із конфліктом в Україні (з 14 квітня 2014 року по 31 січня 2021 року), становить 42-44 тис.: 13,1-13,3 тис. загиблих (щонайменше 3 375 цивільних осіб, приблизно 4 150 українських військових, приблизно 5,7 тис. членів озброєних груп); та 29,5-33,5 тис. поранених (7-9 тис. цивільних осіб, 9,7-10,7 тис. українських військових та 12,7-13,7 тис. членів озброєних груп)». Числа вражають, на жаль, вони не дуже відомі саме «російськомовним», яким Путін досі пересилає «гуманітарку» у вигляді снайперів і зброї.
Величезні втрати, в т. ч. окупованих територій, до українців досі доходять тільки частково, оскільки, багато тих, хто не хоче дразнити розлюченого ведмедя, продовжують називати українсько-російський фронт «АТО-ООС», мовляв, вибирайте — що вам більше підходить. А тим часом, війна Росії проти України не припинялася ні на одну секунду — якщо не гострими кулями, ракетами, гарматами, то через засоби масової інформації — всілякого роду брехнею, щоденними підривними діями аґентів і колаборантів. А якщо не вдається оминути справжню назву російської аґресії — війна, то тоді аґресор каже — внутрішня, мовляв, моя хата скраю — «нас там нєт»!
Згідно з даними в Інтернеті, за 2020 рік Збройні сили України (ЗСУ) в російсько-українській війні втратили 49 бійців, 70 небойових втрат і 335 поранених — загалом 454 солдати (цивільні втрати не враховуємо, йдеться тільки про військових). Тобто, українська армія втратила понад дві роти солдат упродовж одного року, коли «просто припинили стріляти». Рота, переважно, входить до складу батальйону, але іноді існують роти як самостійні окремі формування. Чисельність роти в більшості армій світу — 18-200 військовослужбовців, залежно від країни та функціонального призначення. Ми взяли до відома лише втрати за останній рік, позначений найменшою кількість втрат.
Дві роти — це вже велика сила, якщо її озброїти найсучаснішою зброєю та технікою і, якби на чолі були фахові військові, яких Україна, безперечно, має, то ніколи б не дійшло до такої ганебної поведінки, яку почали демонструвати після виборів 2019-го. Кожен професійний військовий офіцер знає, що з двома ротами добре підготовлених солдат можна дива творити. А Зеленський, як і Порошенко, «заспокоював голодного ведмедя» жертвами солдат, які потрібно було використати для звільнення окупованої території, а не виставляти на розстріл російським православним «братам».
Якщо полічити всі втрати української армії за час «перемир’я», то вони сягають вже числа однієї дивізії! Коли б на чолі держави був не бізнесмен-артист, а генерал, то, з такою кількістю відданих патріотів, яких втратили ЗСУ протягом тривалих «мирних перемовин», уже давно можна було звільнити не тільки окуповані Луганщину та Донбас, але й Крим.
З-поміж української влади, вже сьомий рік ніхто не наважився навіть таємно провадити підготовку до звільнення території, беручи приклад Ізраїлю, чи Хорватії, а згадували їх часто. І саме на це потрібно звертати увагу й зараз, коли міністр оборони «захоплюється» ідеєю скорочення українського війська, яке й так «скорочують» російські снайпери та російські міни, ракети, гармати, кулемети, дрони й інша зброя.
Отже, впродовж лише одного року ЗСУ втратили дорогих, у повному значенні цього слова, солдатів, яких бракує не тільки армії, а й дітям — батьків, дружинам — чоловіків, а батькам — синів! І все це тому, що від самого початку мінських угод Україною керують не генерали, яких навіть до перемовин не залучали (як це відбувається під час війни). Тому й для багатьох олігархів російська війна проти України перетворилася на бізнес, в якому багатії зацікавлені більше, ніж у звільненні окупованої території. Все це було можливе тільки тому, що імперський ворог не тільки окупував значну частину території, але й, фактично, керував і керує торгівлею та виборами — тобто маніпулює, використовуючи неймовірні загони «п’ятої колони», прикладом чого є олігарх Медведчук, котрий за роки окупації зумів нечувано розбагатіти.
200-мільйонна люксусна яхта Медведчука, понад 200-мільйонний королівський палац Ахметова, мільярдні покупки нерухомости Коломойського та Боголюбова у США є свідченням того, що олігархи не «інвестували» в збереження територіальної цілісности, а збільшували свої статки, купували статусні речі. А захисники Вітчизни тим часом гинули, втрачали здоров’я, ставали каліками на все життя.
І саме оте вороже ставлення до справжніх патріотів розпочалося ще за Порошенка, а з приходом до Офісу президента фахівців часів Януковича та сумнівної кваліфікації генеральної прокурорки, яка призначає сумнівні «кадри», бачимо: переслідують не грабіжників країни, не відвертих колаборантів, або то й прямих зрадників, а солдатів-захисників, добровольців, волонтерів, активістів. Найкращим прикладом цього є не тільки політично мотивований суд над Стерненком, чи показовий, із елементами фантастики, суд над Антоненком, Дугар і Кузьменко в убивстві білоруського журналіста Шеремета. А тим часом, справжнім кримінальникам повідомляють про «санкції», які, як виглядає, їх не лякають. Що нагадує прислів’я: коня вівсом не лякають.
Оголошення «санкцій» «генерал-губернаторові Малоросії» пролило світло на тих, хто допомагає Кремлеві окуповувати Донбас та Крим. Статки «кремлівського аґента» (як його величають у санкційному повідомленні США) Медведчука можна прирівняти хіба до статків його кума Путіна. Щоправда, він «переплюнув» навіть кума щодо своєї «міжнародної» власності й офшорних фірм (припускають — понад 100!), зареєстрованих на різних островах світу.
Журналістські розслідування Bihus-info зазначають, що Медведчукові належить яхта за 200 млн USD, літаки, численні автівки, десятки помешкань не лише в Україні, палаци та готелі в Україні, Росії, земельні ділянки в Україні та Болгарії. Неймовірні багатства у людини, яка була лише чиновником і політиком, не вкладала «зароблене» в Україні в вітчизняну економіку, а в найдорожчі яхти, літаки, авта, земельні ділянки, палаци, антикваріат. Саме це потрібно донести до його виборців, які ще 30 років тому були з ним на тому самому рівні «річного прибутку», чи «успадкованих скарбів» спільної «соціалістичної батьківщини»!
Звісно, Медведчук не єдиний, хіба Коломойський, Пінчук, Ахметов, Рабинович, Льовочкін, Шуфрич, Боголюбов, Новінський та інші не такий же ж «тяжкий» шлях збагачення пройшли? Зате виборцям затямилося «найбільше зло» для українців — відновлення історичної справедливости — державна мова Української держави. Зверніть увагу на те, що найбільше тим мільярдерам перешкоджає в Україні — її історична і рідна мова. І саме боротьба проти неї, допомогла тим посланцям «русского міра» відвернути увагу виборців від відвертих крадіїв, від економічних і політичних питань — часом за кілограм гречки, цукру, пляшку олії, а коли розбагатіли, то вже пропонували за голос кількасот гривень, які потім стягнули з тих же виборців, у сотні разів — крадіжками, махінаціями, обдурюванням тощо.
Не треба бути генієм, аби зрозуміти, що коли б на чолі країни вже 2014 року опинився військовий генерал, коли б у Верховній Раді України більшість отримала патріотична партія (на кшталт того, що досягли на виборах 2019-го «слуги народу»), то вже сьогодні населення в Україні не зменшувалося б на 300 тис. на рік, а зростало б. Лікарі, інженери не покидали б країну, щоб чистити коридори на Заході, бо за це отримують удвічі, а то й утричі більше, ніж удома за лікарські й інженерські послуги.
Кум Путіна є наочним прикладом того, як володар Кремля щедро винагороджував його за «непохитну» відданість «русскому міру». То й не дивно, що серед депутатів Зе-партії виявилися такі, яких державна мова України не влаштовує — а, раптом їм пощастить, як і Медведчукові та його дружині?
Тому сьогодні найважливіше завдання перед усіма українцями — створити партію патріотів України, об’єднати усі патріотичні сили (на зразок леґендарного РУХу). Не використовувати у назві слова, значення яких комуністи спотворили, а москалі продовжують спотворювати. Невелику українську історичну буржуазію кремлівські комуністи знищили, а нації приписали ярлик буржуазна, що у ХХІ ст. вже їх не влаштовує, тому назвали її фашистською. Націоналістів у різних країнах, де відбувалася боротьба за національну свободу, ідентичність, підтримували та ними маніпулювали. Хіба сучасна фінансова підтримка Кремлем французьких націоналістів, чи німецьких неофашистів не є яскравим доказом лицемірства, коли вони українських патріотів на всіх московських каналах обзивають фашистами, а фашистів величають борцями за демократію.
Отже, патріотична партія України повинна представити загальноукраїнську програму, до якої не можна допустити жодного олігарха, чи провокатора. Досвід бандерівців, мельниківців, двійкарів, рухівців та інших партій, навіть комуністів у 1930-х рр., потрібно використати в тому, щоб до партії не проліз жоден московський аґент.
У світі існують країни з високим життєвим рівнем, з повністю функціонуючою судовою, політичною й економічною системами, й є з чого брати приклад, аби запропонувати країні програму розвитку. Сьогодні, коли електронне сполучення робить цілу планету одною великою спільнотою, варто лише пригледітися до тих, хто живе незалежно — у спокої і добробуті. Чому б не перейняти, скажімо, медичну систему охорони здоров’я в Канади, чи Польщі, замість вигадувати «колесо». Необхідно зрозуміти, що у світі вже мільйони коліс крутиться і для того, щоб український віз рухався вперед, то потрібно не нові колеса вигадувати, а вибрати найкращі з існуючих. Тобто, потрібно людям запропонувати програму розвитку, яка буде промовляти всім, де для олігархів не буде місця.
Спроба проросійських реваншистів посадити за ґрати патріотичних захисників України, добровольців, активістів, волонтерів, є поважним іспитом для всіх українців, які хочуть жити не в Азії і не працювати на 300-річного окупанта, а в незалежній європейській країні. А спроба змусити змінити курс країни на Азію — неприродній, ворожий і реакційний, він спрямований на повторний ГЕНОЦИД, який кремлівським кровопивцям не вдалося довершити у 1932-1933 рр.
Раніше «Міст» розповідав, що під час війни діють інші порядки.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online