Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 18, 2021

Немає рими або причини…

Автор:

|

Листопад 26, 2015

|

Рубрика:

Немає рими або причини…

Welcome to Florida

Моя свята матір, котра покинула цей світ рік тому, як і кожна людина, мала певні вади. Інколи в наших дискусіях про керівництво в Україні за останні 20 років, мама запитувала: «Чи він єврей?». Цього не ставалося, коли ми говорили про певну особу позитивно. Я ж наполягав, що це не має жодного значення.
Така поведінка не була характерною для моєї мами, вона зазвичай була прихильна до людей, у т. ч. й до її найманих працівників. Більше того, вона часто згадувала епізоди з її молодих років, коли росла у Копичинцях, де її відносно багаті батьки брали на роботу місцевих жителів, серед них — людей різної етнічної приналежності.
Її батьки, як мати казала, ставилися до своїх співробітників більш ніж справедливо, часто надаючи їм додаткові компенсації та спеціальні послуги. Мати також згадувала, що коли совєти вторглися на Західну Україну 1939 року, один єврей, із тих, хто працював на її родину, покращив своє становище у владі. Він допоміг захистити батька моєї матері, котрий був лідером громади, від арешту та відправки в Сибір. Мати не схвалювала комуністичні вподобання цього чоловіка і його співпрацю з окупантами, але вона була вдячна йому за захист її родини.
Моя сім’я й я часто відпочиваємо впродовж зими на Флориді, неподалік кондомініумів, заселених, в основному, американськими євреями, кубинськими американцями та французькими канадцями. У результаті, мови, які ми чули там багато років, була англійська (часто ламана), інколи — ідиш, французька й іспанська.
Нещодавно ця відносна однорідність була порушена мовою російською. Спочатку я припускав, що ця нова хвиля була принесена переселенцями з Росії. Природно, я не був задоволений, але тримав свій язик за зубами або робив свої антиросійські коментарі тільки в колі моєї родини.
Однак, оскільки я зазвичай спілкуюся з сім’єю українською, часом котрась людина, почувши мене, перепитувала, чи я не росіянин. Я відповідав, що ні, більше того: не ображайте мене, бо я український американець. А той повідомляв, що він — також із України. Тоді я пропонував, щоб ми продовжили розмову українською. Але мій співбесідник зазначав, що української не знає. Я дивувався, як громадянин України не знає державної мови. Й отримував відповідь, що він — росіянин. Я казав, що навіть якщо так, то якщо хтось жив в Україні, то мусів навчитися української. Тоді чоловік зізнавався, що насправді він — єврей.
Нещодавно я побував у лабораторії для здачі аналізів крові. Лаборантка, котра там працювала, щойно закінчила гучно розмовляти з попереднім пацієнтом російською. Вона перевірила список і вимовила прізвище: «Лозинський?». Я поспішив повідомити, що це прізвище — українське.
Натомість жіночка припустила, що може бути й польським. Я наполіг, що знаю краще. Продовжуючи розмову жінка сказала, що приїхала з України. Я запропонував розмовляти українською. Але працівниця заявила, що вона — росіянкою й українською не розмовляє. Потім також зізналася, що є єврейкою. Втішившись, я відповів, що це — чудово, бо й я не люблю москалів. Тоді жіночка почала захищати росіян. Я спробував нагадати, що москалі зробили з українцями не тільки останнім часом, але протягом усієї історії. Вона відкидала будь-які звинувачення. Я запропонував надати їй підтвердження, бо її мозок був промитий у СРСР, тому вона не може знати правду. Лаборантка відповіла, що один її американський друг, котрий народився в Америці, сказав, що потрібно 20 років, перш ніж американці дізнаються, що насправді сталося в США. Я заявив, що США та СРСР (або Росія) — зовсім не схожі. Вона наполягала, що вони — дуже подібні. Я дійшов висновку, що немає сенсу продовжувати нашу бесіду, і запропонував їй повернутися назад, у Росію, щоб там жити.
Так само, як не було підстав не любити євреїв у моєї покійної матері, немає жодних підстав у євреїв, котрі приїжджають до Сполучених Штатів із України, чи інших країн, проявляти свою ворожість до українців та української мови. Можливо, мені не пощастило й я зустрічався тільки з поганими вівцями, але, чесно кажучи, досі не зустрів тієї доброї отари овець.
В Україні немає антисемітизму. Доказом того є скільки українців єврейського походження знаходять своє місце у найвищих гілках влади, великому бізнесі та культурі. Однак аналогічні завдання щодо українофобії мають бути прийняті єврейськими лідерами в Україні, глобальними єврейськими громадськими організаціями і навіть державою Ізраїль. Іронія в тому, що два народи з такими подібними історіями, зазнавши стільки пригноблень і переслідувань, досі знаходять причину, щоб проявляти ворожість один до одного. І прикладів цього — забагато.

Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply