Новини для українців всього свту

Sunday, Jul. 25, 2021

Коли українці навчаться переймати чужий досвід?

Автор:

|

Березень 24, 2016

|

Рубрика:

Коли українці навчаться переймати чужий досвід?

Граблі

Мова йде про досвід побудови незалежних держав, які минулого століття «розрослися», мов гриби після дощу. Не будемо вдаватися до прикладів африканських чи азійських країн, бо у них була цілковито інша специфіка створення та й культурний рівень імперій був значно відмінним від культурного рівня Російської імперії. Нашу увагу притягають, зокрема, такі країни, як Ізраїль, який досі оточений недружніми країнами, та новостворені балканські країни.
Південно-американські країни після великих визвольних воєн 1819-1825 рр. під керівництвом національного героя Симона де Болівара (1783-1830) — Колумбія, Венесуела, Еквадор, Перу та названа за іменем генерала Болівія — пригадуються нам, коли згадуємо розпад Югославської федерації та виникнення малих держав на Балканах. Вимріяна Боліваром федерація не витримала «іспиту», вона розпалася на окремі держави, які протее зараз поважають одна одну, а державною мовою в усіх є іспанська.
Різниця між постанням і формуванням цих країн та Україною полягає в тому, що вони в більшості не мали сусідів, які б хворіли на імперську манію тп не пхалися у родичі до сусідів. І вже ніхто з них не був у таких «братських обіймах», які не давали вільно дихати, а українці перебували в такому стані понад 350 років.
Більшість новостворених держав у минулому столітті не мала жодної історичної традиції. Це країни, які базувалися, зокрема, на етнічних і племінних ознаках. Ніхто зі згаданих країн не мав такої державної історії, якою могла похвалитися Русь-Україна. І, можливо, саме тому імперський сусіда України не може цивілізовано погодитися з тим, що хтось може бути старшим за нього, хтось може мати історичні, етнічні та мовні підстави свого існування.
Якщо придивитися до ситуації, що виникла в молодих країнах минулого століття, то переконаємося, що найбільшу подібність знайдемо тільки в Ізраїлю. Саме ця країна впродовж майже 70 років бореться з тероризмом, який організований зовні. Звісно, трохи подібною була ситуація в молодій Хорватській Республіці, але там сусіда-серб не поводився аж настільки по-хамськи, як це робив і робить кремлівський некоронований «цар».
Коли б українські керманичі хоча б ознайомились із методами й організацією боротьби Ізраїлю з тероризмом, то могли б дійти висновку, що з терористами не можна вести жодних перемовин. Хорватія швидко зрозуміла, що зі загарбниками її території домовленості не буде, вирішила проблему власними силами і не просила порад і допомоги у нікого.
Французька влада не побоялася оголосити тимчасовий воєнний стан після розстрілу терористами близько 150 невинних людей (порівняймо з 10 тис. жертв на сході України). Антитерористична операція у Франції принесла позитивний результат, більшість терористів була ліквідована і сам організатор потрапив живим до рук поліції.
У Російській Федерації (РФ) цілком інакше ліквідовували терористів у Беслані 1 вересня 2004-го — завдяки «оперативним діям» російських спецпідрозділів, загинуло 333 людини (в т. ч. 186 дітей), аби ліквідувати 28 чеченців! Це — найкращий приклад того, що в Кремлі не переймаються жертвами не тільки на російсько-українському фронті, але й будь-де, в т. ч. у Сирії, де завдяки безсердечному бомбардуванню російськими літаками постраждали тисячі невинних сирійців.
В Україні вже понад два роки триває так звана антитерористична операція, яка насправді є лінією фронту неоголошеної війни РФ Україні. І майже два роки щодня по цілому світі мова йде про мінські угоди, які не виконувалися жодного дня. Звісно, що Росію не прирівняєш до палестинських бойовиків «Хезболли», чи терористів «Ісламської держави». РФ є членом Ради безпеки (РБ) Організації Об’єднаних Націй (ООН) і вона вже навіть устигла ветувати резолюцію щодо анексії нею Криму. Це вперше в історії ООН, коли всесвітня організація дозволяє самому аґресорові ветувати резолюцію стосовно себе.
Отже, Україна має нерівного та підступного сусіду, який використовує подароване постійне місце в РБ ООН. Але чому досі українські дипломати не запрацювали в усіх країнах, де вони представляють Україну. Саме дипломати мали б шукати шляхи поширити правду про реальний стан окупації й анексії Криму й «ополченців» на сході України. Світ вже й не пригадає, що саме московські керівники були організаторами, головами та міністрами «народних республік». Імена Гіркіна (Стрелкова), Бородая, Безлера та численних бандитів, військових у «відрядженні», чи «відпустці», котрих російські спецслужби вислали в Україну, зараз уже й рідко згадують. А шкода, що люди забувають, як проходили сепаратистські збіговиська з небажаними «туристами».
Російським аґентам вдалося не тільки організувати «сепаратистів», але й безкарно викрадати людей, проти їхньої волі завозити їх у РФ, а там безпрецедентно ставили перед «справедливий» російський суд і звинувачували у нескоєному вбивстві. Хто знає історію СРСР, той пам’ятає, що комуністи укріпилися при владі тільки завдяки тому, що засуджували спеціальними судами (трійками) до розстрілу не тільки опозиціонерів, але карали й хліборобів, котрі їх годували.
Кремлівські владоможці, немови призабули, що часи змінилися — сьогодні вже не досить лише пальцем показати, а потрібно ще й довести провину. Завдяки їхній боротьбі навіть із поміркованою опозицією, життям уже заплатили не тільки такі борці за правду, як Немцов, чи Магнітський, а й інші. Брехливий кремлівський режим на «зразках» суду проти українського режисера, а потім і проти української льотчиці хотів «посилити» російську паріотичну ноту, яку «тягнуть» майже всі російські засоби масової інформації.
Вимоги світової громадськості звільнити Надію Савченко є свідченням того, що Москва послідовна у своєму ставленні не тільки до порушення міжнародного права (анексією Крима й інвазією на схід України), але й до елементарної процедури судочинства. Людину викрадають в іншій країні, а потім незаконно перевозять через державний кордон і звинувачують її у незаконному його перетині. Ще більш кричущою несправедливістю «справедливого» російського суду є сфабриковане звинувачення україки в убивсті, якого вона фізично не могла здійснити, бо вже була в полоні бандитів. І такий «суд» провадять російські судді вже майже два роки.
Українська влада безпідставно досі твердить, що немає іншого шляху, крім мінських угод, але забуває, що російський президент, котрий під тими угодами підписався, досі не в стані припинити стрілянину підлеглих йому терористів. Уже й саме словосполучення «мінські угоди» почало змінювати своє значення, бо передбачає дозвіл терористам убивати українців, а українцям — не відповідати, не показуватися на осі снайперів, але ховатися від кулеметів.
Український парламент визнав російських бойовиків терористами, тому незрозуміло, яким чином РФ диктує українцям, яку Конституцію вони повинні мати, якою мовою має послуговуватися суверенна країна. Притому Москва, немов не бачить і не чує, що проти неї воюють російськомовні добровольчі батальйони. Дуже можливо, що незабаром Путін поставить перед Україною вимогу: видайте російськомовних добровольців, бо інакше не виконуватимемо мінських угод!
Дивує, що українські військові проходять стажування в різних країнах, а керівництво країни досі не надіслало групу військових до Ізраїлю, де можна було б набратися досвіду боротьби з тероризмом. Оскільки Росія постачає на схід України не тільки зброю, але й професійних офіцерів, що задокументовано полонененими Александровим та Єрофеєвим, то слід зайнятися вивченням досвіду інших країн. Інакше доведеться лише слухати вимоги Кремля, як українці мають жити, як розмовляти, а, може, й вимагатимуть заборони їсти вареники, бо це — суто «націоналістичний харч», який не укладається до кремлівського меню.

Йосиф Сірка

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply