Новини для українців всього свту

Saturday, Jun. 19, 2021

Коли мовчання — не завжди золото

Автор:

|

Березень 24, 2016

|

Рубрика:

Коли мовчання — не завжди золото

Яценюк і Порошенко

Минуло два роки після Революції гідності, яка дарувала українцям надію на швидкі зміни і відкривала європейський шлях розвитку. Роки минають, революційний потенціал розтрачується, а система як була, так і залишається непорушною.

Ті самі обличчя
На перший погляд може здатися, що найбільшим гальмом на шляху реформаторських перетворень є російська аґресія, але насправді це не так. Бо якщо раніше Крим і дві області Донбасу на будь-яких виборах могли поставити масну крапку на європрагненнях решти України, то тепер цього електорату більше немає.
Але попри відсутність впливу на новий курс країни Криму та Донбасу політична мапа України не дуже змінилася. Не дуже помінялися й обличчя у Верховній Раді (ВРУ). Відпали нестійкі самогубці, а також ті, кому за віком важко пересуватися, або вже вкрай одіозні.
Але олігархічні ставленики пригрілися у депутатських групах з оксюморонними назвами «Воля народу» та «Відродження». Разом їх набирається аж 43 особи. Вчорашні «реґіонали» також оформилися в «нову» партію з безневинною назвою «Опозиційний блок» та отримали фракцію, до якої входить 43 депутати. Ситуація трагікомічна, бо важко собі уявити щось подібне 1945 року в переможеній Німеччині, якби нацистська партія вчасно перейменувалася і знову зайшла в бундестаг під виглядом якоїсь «опозиційної» сили.
Немало «колишніх» і в «Блоці Петра Порошенка» (БПП) і тільки трохи менше — у Народному фронті» (НФ). Як вони туди потрапили, хто їх відбирав, хто давав згоду на їхню політичну реінкарнацію? Зрозуміло, що всі вони пройшли через особисте сито Петра Порошенка й Арсенія Яценюка.
Тобто відбувся звичайний для України «договірняк». Домовленості між «революціонерами» та недавніми «господарями» життя і водночас нібито опонентами ніколи не розривалися. Вони тільки переукладалися відповідно до зміни сили впливу на ситуацію. На жаль, маніпуляція захисникам системи знову вдалася. У чому ж причина такого успіху? В мовчанні.

Злочинне мовчання
Система тільки тоді програє громадянському суспільству, коли політика стане справою транспарентною. Коли зникне елітарне право окремих «богообраних» на втаємниченість, коли за всіма процесами суспільство зможе здійснювати постійний контроль. Мовчання заради нібито якоїсь вищої мети, важливого тактичного маневру, задля зняття суспільної напруги та навіть заради збереження добрих дружніх або родинних зв’язків у переломний для країни момент є злочинним.
Тому справжнім злочином стало замовчування факту, що новостворена коаліція формується не за проєвропейською демократичною традицією, приховування квотного принципу при формуванні українського уряду. Вступаючи у коаліцію, жодна з фракцій не протестувала проти союзу з учорашніми «реґіоналами» у складі нової парламентської більшості. На що сподівалися? На те, що в процесі зможуть їх перевиховати, чи на те, що, коли суспільство
спохопиться, вони вже все поділять і «нацарюють» собі по кілька мільйонів?
Злочинним уведенням суспільства в оману стало депутатство від БПП нещодавніх журналістів і лідерів громадської думки Мустафи Найєма та Сергія Лещенка. Бо звичайні громадяни й подумати не могли, що ці «правдоруби» прикриватимуть своїми іменами неподобства, що творилися у президентській фракції, керуючись принципом не виносити сміття з хати.
Так само дивує мовчання з приводу надто великої кількості одіозних постатей у групі партії УДАР, що є частиною БПП. Масу знаків питання викликало обрання головою президентської фракції неоднозначного Юрія Луценка. Не чути було й обґрунтованих протестів від малих фракцій коаліції щодо непарламентських методів тиску на ВРУ з боку Президента і прем’єра та встановлення диктату двох великих фракцій.
Чому мовчав п. Яценюк, що насправді це — не його уряд, що міністр енерґетики Демчишин його відверто іґнорує? І чому про це мовчала фракція НФ? Якщо ж ідеться про розподіл контролю між людьми з БПП і НФ за державними підприємствами та старими корупційними схемами, то стає зрозумілою ціна такого мовчання.
Першим, кому терпець увірвався, був міністр економіки Айварас Абромавичус. Він звинуватив Ігоря Кононенка, найближчого друга та соратника Президента, у корупційному тиску на уряд і міністрів. Зауважте, заговорив «чужинець», котрий прийшов не зі старої системи.

Чим горщик накипів, тим і смердітиме
Мене дивувало мовчання наших патріотів, коли Росія руками Януковича практично ліквідовувала цілі інститути української державності. Тільки сліпці не бачили, що армію руйнують і перетворюють на смішну та небоєздатну бутафорію. Але патріотичні депутати чомусь мовчали та голосували за бюджет, у якому Збройним силам виділялося в рази менше коштів, ніж, наприклад, міліції. Це означало, що Україну позбавляють захисту на випадок зовнішньої аґресії, але роблять здатною придушити будь-який внутрішній протест.
Про це не знали депутати? Цього не бачив п. Луценко? Якщо не бачили і не розуміли, то вони — професійно непридатні і мають бути навіки дискваліфіковані. Коли ж бачили і мовчали, то мають бути покарані: якщо не судом, то громадським осудом.
Хіба не бачив того, що Служба безпеки України (СБУ) втрачає свою функцію, висококваліфікований фахівець Валентин Наливайченко? Людина, котра навчалася в Академії КДБ ім. Юрія Андропова, не могла не зауважити такої метаморфози. То що ж він робить серед патріотів і перспективних українських політиків тепер?
Також залишається відкритим питання про підписання Юлією Тимошенко кабальної угоди з «Газпромом». Здавалося, що після «золотої» ціни на газ і закабалення України на роки українці не мали б навіть глянути в її бік. Аж ні, знову ростуть рейтинґи, знову маячіє на видноколі омріяний пост прем’єр-міністра для «жертви» злочинного режиму.
Тому коли українці за часів Кравчука та Кучми обурювалися засиллям олігархічної системи та всепроникної корупції, то вони списували ці недоліки на те, що незалежність дісталася їм без особливих зусиль і без кровопролиття. Після Революції гідності крові було море, то чому ж не оновився український політикум, чому й далі скрізь понатикувано старих смердючих горщиків? Відповідь банальна: стара система не зазнала ні найменших утрат. Ті, хто мав би реформувати країну, є прямими ставлениками і захисниками системи. Ці охоронці системи вдаються до саботажу, іґнорування та злочинного замовчування.

«Кондукторе, натисни на гальма»
Історики знають, що після кожної революції настає реакція. Але країна в ХХІ ст., яка ще й перебуває на утриманні в західних демократій, за реакцію може й по шапці отримати. Тому й доводиться українським політичним і державним лідерам під виглядом стабілізації ситуації в суспільстві докладати максимум зусиль для збереження старої кланово-олігархічної та корумпованої системи.
Не зміни, а стабілізація — справжнє гасло теперішніх українських політиків. Якби не вимоги країн-донорів здійснювати реформи, то наші «реформатори» відмовилися б навіть від самої риторики.
Спостерігаючи за політикою п. Порошенка, першим, що мало б упасти в очі громадянському суспільству, є кулуарщина та непрозорі кадрові призначення. І хоча Арсеній Петрович також не пас задніх, лідером цих ганебних перегонів залишається Петро Олексійович.
Призначення безпорадного «паркетного» генерала Валерія Гелетея міністром оборони України в критичний для країни момент із часом ще буде належно оцінено правоохоронними органами. Позбавлення країни незалежного судочинства через збереження системи корумпованих суддів колись також стане ще одним звинуваченням на адресу Президента. Висунення на найважливішу посаду генерального прокурора спочатку Віталія Яреми, а потім Віктора Шокіна означало не що інше, як намагання розвалити всі справи проти учасників злочинного режиму і не покарати їх за вбивства на Майдані.
Петро Порошенко давно зрозумів, що переможців не судять, а народний гнів — як солома: яскраво спалахує, але швидко згасає. І для того, щоб не відповісти за свої хиби, йому й урядові нічого не залишається, як бавитися у мовчанку. Погаласують і заспокояться, а наш караван уже буде далеко.
Не буде. Громадянське суспільство, яке повалило злочинний режим і на волонтерських засадах відбудувало армію, не захоче більше пасивно спостерігати за тим, як якісь недобитки старої системи намагатимуться вкрасти майбутнє у його дітей. І тут не допоможуть ні провокації з псевдомайданами, ні пафосні промови. Гра в мовчанку себе вичерпала.

Василь Расевич
http://zaxid.net/news/showNews.do?koli_movchannya_ne_zavzhdi_zoloto&objectId=1384339

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply