Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 26, 2021

Чого прагнуть «зелені режисери»?

Автор:

|

Квітень 09, 2021

|

Рубрика:

Чого прагнуть «зелені режисери»?
Володимир Зеленський у ролі Наполеона

До посиленого переслідування добровольців, волонтерів, патріотів-активістів, влада Зеленського вдається чим далі зухваліше та відвертіше. Притім, в очі впадає те, що наполегливо і «рішуче» взялася, зокрема, за тих, хто дозволили собі привернути увагу громадськости на вчинення державної зради, що сталася кілька місяців тому в Офісі президента України (ОПУ), чи свавільну поведінку судів, коли йдеться про патріотів («призначені» вбивці журналіста Шеремета, засудження активіста «Правого сектора» Стерненка).
Показані кадри та дії другого мирного протесту проти несправедливого суду над Стерненком (який уже під час першого обіцяли владі, якщо та не реагуватиме) дуже нагадують часи не так уже й далекого комуністичного минулого, коли будь-кого могли звинуватити як «ворога народу», а «справедливі судді-трійки», навіть без юридичної освіти (сучасні вже з юридичною освітою), засуджували до страти невинних. Бунтівна молодь цього не знає, бо ж вона має в пам’яті дві українські революції, які мали забезпечити, що ці практики комуністичного минулого вже ніколи не повторяться.
Та не так склалося, як гадалося. Величезна перемога гумориста та його партії на виборах президента та парламенту давала виборцям надію на краще лише шість місяців, а потім усе звелося до «купівлі» депутатів олігархами (пригадуєте детектори брехні?), до повернення на керівні посади людей часів Януковича. Іншими словами, у парламенті, в судах, на всяких державних і керівних посадах появилися люди, які, нагадують часи не лише Януковича, але й Сталіна та Берії. Щоправда, якщо комуністи керувалися відомою «диктатурою пролетаріату», то сучасні «слуги народу» (маємо на увазі не тільки політичну силу президента), керуються капіталом, на жаль, не тим, про який писав Карл Маркс.
Олігархічна система корупції в Україні створила умови для швидкого збагачення депутатів, державних посадовців різних рівнів, суддів, митників, керівників різних господарських галузей. Новітня «каста» багатіїв боїться втратити награбоване, отримане нечесним шляхом, украдене від того ж виборця, котрого «придбали» за безцінь. Справа дійшла до того, що на виборах не може перемогти той, хто хотів би чесно працювати на розвиток суспільства, позаяк має бажання та знання, але не погоджується бути слухняною маріонеткою олігархів.
Зростання аґресивності російських військ, яка щодня стає причиною не тільки смертей українських захисників Батьківщини, але й пожвавлення активности «п’ятої колони», стає загрозливою за бездіяльності президента й ситуації на фронті. Раптове посилення атак уряду не на ворогів України, але на добровольців, волонтерів, активістів-патріотів (найновіші: Філімонов, Ратушний, Шевченко, Сорд, Семенченко) є свідченням того, що не дотримування, чи порушення прав людей на мирні протести, непокоять владу, а щось інше.
При всій цій пропаґандистській активности, спрямованій проти проукраїнського руху, влада всіма способами намагається захистити «нові обличчя» в ОПУ — Татарова, Слюсарева, Подоляка, Демченка й інших, приховати прямий вплив Портнова, адвоката Януковича, переслідуванням патріотів. Зрештою, здається, що накопичення розмаїтих проблем та їхнє не вирішення, спрямоване на те, щоб створити хаос, який завадить оголосити та покарати зрадників спеціальної операції проти «ваґнерівців».
Спершу в ОПУ цю операцію заперечували, а коли за її розслідування взялася відома журналістська організація Bellingcat, яка, якщо вірити засобам масової інформації (ЗМІ), відмовила Єрмакові у припиненні розслідування, то всі свої пропаґандистські сили Зе-влада кинула на те, щоб мова йшла про щось інше, а державну зраду забули.
Тому й вдалися до нових арештів (Шевченка, Семенченка, Сорда), висунули кримінальне звинувачення (Ратушному, Філімонову), бо ж потрібно змінити сцену: показуватимуть нову програму «Зеленого театру». А тим часом, у хаосі, може вдасться й забути про «ваґнерівців», і тоді зрадник залишиться непокараним.
Оскільки справа зради є не лише справою України, бо ж вона, якщо вірити ЗМІ, торкнула «за живе» (скільки ж зусиль і грошей вона коштувала!) й інші країни НАТО, до якого, нібито, так прагне сучасна українська влада. Позаяк Зеленський сам не висловлюється до цієї справи, зрадника не карає (що робить і його підозрілим), то кожен може робити сам висновки; мовляв, шукайте самі зрадника з-поміж тих небагатьох учасників наради в ОПУ Зеленського у серпні 2020 року.
Якщо взяти до уваги те, що в Україні запізно з’являються різні плівки записів, які є свідченням різних кримінальних, або й не дуже, злочинів, то саме це може бути причиною мовчанки Зеленського. Оскільки його «приватний» однотижневий «відпочинок» в Султанаті Оман на початку січня 2020-го, який, збігом обставин, припав на час перебування там секретаря Ради безпеки Росії Патрушева, дуже близького до Путіна, перетворюється на ефект бумеранга. Саме це викликало підозру у тому, що йшлося не про відпочинок. Тому можна припустити, що про цю зустріч, якщо вона була, також існує плівка, яка стала б доказом державної зради.
А тим часом, відсутність інформації від Зеленського та заяви непоінформованого Данилова будуть збільшувати фантазію та припущення. А санкції проти олігархів, або навіть закриття декотрих промосковських каналів, від яких ті не дуже й страждають, будуть дулею, показаною в кишені. Зате проукраїнські сили можна переслідувати, а задля кращої «драматургії» можна приволокти до телевізійної студії каналу Коломойського навіть розфарбовані двері з ОПУ — не задля сміху, а задля залякування протестантів — ще й свастику домалювали (в очі кидається разюча відміна другого «розмальованого» протесту — під час першого не малювали, не палили і не розбивали скло!). Але цей сценарій, здається, лише нагадує нам часи «комуністичної демократії», коли людину можна було звинуватити у найгірших злочинах ворогів проти комунізму! Щоправда, заяви заступника міністра внутрішніх справ Геращенка стосовно «організаторів» протестів проти ув’язнення Стерненка, є свідченням того, що він добре знайомий із методами «знаходження» винних у недалекому минулому, попри те, що не встиг навіть комсомольцем стати.
Дивує й наполегливість влади стосовно «приватної армії» Семенченка, необґрунтовані підозри Ратушному, Філімонову. Напрошується запитання: чому влада досі не відреагувала на санкції США проти російського аґента (за визначенням американців) Деркача, а шукає «ворогів» там, де їх нема? Чому вже місяцями не можуть вручити підозру скандальному судді Вовкові?
У час, коли російські інтервенти безвідповідально і безкарно щодня порушують розхвалені режими «тиші», владі потрібно звертатися до тих, хто вже довів свій патріотизм на фронті проти московського загарбника, хто готовий знову боротися за свої права та за Незалежність.
Тож, спершу варто ліквідувати кремлівських аґентів і не тільки таких, як Деркач, але й усю п’яту колону й її промосковські структури, в т. ч. політичну партію. Не погрожувати, а діяти — замість балаканини про санкції, підозри, розслідування ухвалити, нарешті, закон про колабораціонізм. А допоки зрадники безкарно будуть вирішувати справи України в ОПУ, дарма чекати зменшення жертв на українсько-російському фронті!
Як повідомляв «Міст», президент України ніяк не порве з олігархом.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply