Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 19, 2021

«Братній» народ та недружня країна

Автор:

|

Серпень 03, 2021

|

Рубрика:

«Братній» народ та недружня країна
Ось такі «брати»

Зацикленість Путіна на Україні й українцях ніяк не вгаває. Нещодавно він знову говорив про нас, видаючи заяложені тези про «один народ» і «зовнішнє управління», що його здійснюють Вашинґтон і часом Берлін із Парижем, а тому з Києвом немає сенсу розмовляти напряму.
Ці твердження можна було б вважати особистою думкою володаря Кремля та панівної верхівки Російської Федерації (РФ), проте, як свідчать дослідження реномованих російських соціологів, це не так. Із року в рік вони демонструють, що більшість росіян переконані в тому, що вони й українці — «один народ». Десь таке саме ставлення в них і до білорусів, підґрунтя якого закладене в імперській концепції «триєдиного російського народу», який становлять великороси, малороси та білороси.
Намагання відкинути чи переглянути цю ідею в РФ сприймають як підступи ворожого Заходу, що хоче розірвати братні пута, перетягнути на свій бік або й викрасти слов’янську рідню, нав’язавши їй власні принципи та цінності. Такий погляд панує і в більшості російського суспільства, і в середовищі еліт, які відображають і втілюють погляди своїх громадян, не позбавлених імперських комплексів і стереотипів.
Звідси й відомі висловлювання «Україна — це взагалі не держава», «кордони Росії проходять по кордонах російської мови», «Росія ніде не закінчується», згадки про територіальні «подарунки» від російського народу, які треба повернути. І взагалі, «мы же братья». Нав’язливість цієї тези в останні роки перетворило її в Україні на мем «мишебраття» і практично лайку.
Прихильно-поблажливе ставлення росіян до українців контрастує з неґативним ставленням до держави Україна. Можна було б подумати, що абстрактних «нас» посварили політики (ясна річ, українські). Проте ця тенденція зберігається роками і байдуже, хто зараз президент. Для Москви вже й Володимир Зеленський гірший за Петра Порошенка, бо не капітулює перед РФ, «занурюється в ідеї українського націоналізму», «реалізовує мілітаристську політику», ініціює закон про корінні народи України, наслідки застосування якого в РФ прирівнюють до зброї масового ураження.
Такий президент не влаштовує Кремль, який хотів би бачити на цій посаді Віктора Медведчука. До речі, Путін вважає його українським націоналістом без неґативних конотацій і саме з таким політиком волів би мати справу як із намісником провінції «історичної Росії». Тільки ось українське суспільство не погоджується ні на такий варіант, ні на такого керманича.
Критичне ставлення росіян до України зафіксоване і в нещодавньому соціологічному дослідженні московського «Левада-центру», що склав список десяти недружніх до РФ країн. Трійка лідерів: США (66 %), Україна (40 %) і Велика Британія (29 %). Найбільш прихильні до Росії Білорусь (58 %), Китай (40 %) і Казахстан (35 %). Загалом 83 % росіян уважають, що їхня держава має ворогів. У травні ц. р. до України добре ставилися 33 % респондентів, погано — 55 %. Показово, що в березні цифри були протилежні: 50 % сприймали Україну позитивно, 35 % — неґативно. Натомість українці переважно краще ставляться до РФ, але неґативно оцінюють її владу.
Водночас дуже промовистими є результати опитування про ставлення до Йосипа Сталіна в Україні та РФ, яке провели Київський міжнародний інститут соціології та «Левада-центр». Із твердженням про «великого вождя» згодні 16 % українців і 56 % росіян, причому позитивне ставлення до цього діяча в РФ зросло з 2016-го вдвічі. Як зазначають соціологи, серед українців поширені нейтральні та неґативні почуття: байдужість, відраза й ненависть, неприязнь і обурення. «Одразу після розпаду СРСР і в РФ, і в Україні були сильні антисталінські настрої, що склалися за доби гласності, коли стали широко відомими його злочини. Потім у РФ ідеї гласності стали не до вподоби, а в українському суспільстві навпаки — дедалі більше людей не хотіли пробачати Сталіну Голодомор. Тому неґативних почуттів на його адресу і зараз в українців більше, ніж було в росіян 20 років тому. Українці змінювали своїх лідерів одного за іншим, а росіяни тримаються за одного і того ж усі ці роки, і тому в них відчувається запит на постать «великого вождя» як опору в минулому для сьогодення. Росіян його велич підносить їх самих у їхніх власних очах, для українців цього немає. Відмінність і в тому, що для теперішніх росіян Сталін — вождь їхньої країни, адже в Росії символічне ототожнення із СРСР за путінської доби вельми заохочують, а в Україні тенденція протилежна, і визнавати Сталіна «своїм» вони не хочуть», — пояснює Олексій Левінсон із «Левада-центру».
Ось вам і «один народ», який, щоправда, активно споживає російський медійний контент, добре орієнтується в тамтешніх трендах і знає імена співаків, акторів, спортсменів, журналістів і блогерів. Не оминув увагою цю тему і президент Зеленський в інтерв’ю інформаційній аґенції «Інтерфакс-Україна». Розставляючи крапки над «і», він зазначив, що в нас із росіянами багато спільного, але ми — не «один народ», як уже почав підспівувати Путіну його білоруський колега Олександр Лукашенко. Зеленський навіть «потролив» Путіна, сказавши, що якби це було так, то в Москві в обігу були б гривні, а над Держдумою майорів би синьо-жовтий стяг.
Президент тричі наголосив, що ми — точно не «один народ»: «У кожного з нас є свій шлях. Але мета у нас справді повинна бути одна — закінчити війну на Донбасі, повернути Україні її території. І ще дещо — неможливо одночасно говорити про «один народ» та відверто захоплювати наші території і продовжувати бійню на Донбасі».
Попри це, деякі ілюзії щодо РФ і російського суспільства в гаранта української Конституції залишаються. Він переконаний, що росіяни не хочуть будь-яких експансій та ескалацій і без пропаґанди теперішня ситуація мала б зовсім інший вигляд. Та, мабуть, найбільш марним є сподівання президента на те, що його російський колега вийде з-під впливу пропаґандистської картини і зможе говорити не про міти, а про реалії.
Дуже наївне очікування, адже Путін і більшість громадян РФ переконані в тому, що Україна — «несправжня держава», «українці — неправильні росіяни», вигадані в Речі Посполитій та Австро-Угорщині. Росіяни марять відродженням «історичної Росії» та готові заради вдаваної величі терпіти всі негаразди, при цьому капостячи по всьому світу — від України й Чехії до Сирії та Центральноафриканської Республіки. А український президент, якого в Москві не вважають самостійним гравцем, чомусь і розраховує на прямий діалог із Кремлем. І невідомо, як поєднати українську впевненість у власній суб’єктності та російську переконаність у «зовнішньому управлінні» Києвом, що залишає невеликий простір для маневру. Тим більше, коли одна зі сторін не бачить сенсу в такій зустрічі.

Сергій Шебеліст, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply