Українці почали штурмувати військкомати відразу після перших повітряних ударів російської авіації по території України 24 лютого. За лічені дні завершилася мобілізація військовозобов’язаних першої оперативної черги. Одночасно в українських містах відбулося формування підрозділів територіальної оборони (ТРО). Зброю взяли до рук навіть ті чоловіки і жінки, які не мали жодного бойового досвіду чи елементарної військової підготовки.
Боєць київської бригади територіальної оборони з позивним «Торнадо», який просив не назвати його справжнє ім’я, переїхав до Києва з Луганська ще до початку російсько-української війни 2014-го. Він був успішним бізнесменом з меблевого виробництва та сервісу. 24 лютого ц. р., щойно Київ сіпнувся від перших вибухів унаслідок російських повітряних атак, пішов у військкомат і записався у сили територіальної оборони.
«Мене охопило обурення, що прийшли якісь зайди і хочуть мене зробити рабом. А я інший, який з мене раб? Я вільна людина! Тож іншого виходу просто не було, як накупити запас харчів для дружини, сина та хатніх тварин, і взяти автомат, щоби кришити цих загарбників», — пояснив він.
На позицію чоловік потрапив без жодної підготовки, й уже на місці його вчили стріляти досвідченіші бійці. «Спершу був хаос, доводилося день і ніч бути на вулиці, спати на бетоні. Хлопці з бойовим досвідом і мисливці ділилися з такими, як я, консервами та згущеним молоком, вчили нас стріляти, копати шанці й організовували оборону», — розповів «Торнадо». За його словами, від постійного перебування на морозі і неможливості навіть умитися шкіра на обличчі та тілі стала лущитися та злазити, а на руках порепалася і досі не гоїться, особливо на пальцях.
Ці випробування не витримали лише семеро хлопців із усієї роти, які розірвали контракт і повернулися додому. А «Торнадо» стоїть на охороні стратегічного об’єкта, має змогу спати у теплому будинку й їжу, якою бійців забезпечують волонтери. «Збройні сили України (ЗСУ) видали нам лише спальні мішки та термобілизну. Все чудової якості, тільки згодом вдалося повністю переодягтись у військові строї, до того був у цивільному. Тепер у нас уже є медик, багато ліків, запаси шкарпеток тощо, але бракує тактичних окулярів, бронежилетів і шоломів», — поділився він.
Олександр Колот до початку бойових дій працював в ІТ-компанії. Вранці 24 лютого прокинувся від звуків вибухів, а вже вдень подався у військкомат, але той був зачинений. Від чоловіків почув, що є ймовірність просування росіян на київський район Оболонь, і що на вулицях роздають зброю. Але йому її не вистачило. Тож побачивши цивільних хлопців, які будували барикаду, пристав до них. Спершу цілу ніч копав шанці, а згодом залишився з ними і став бійцем ТРО. «Спершу ми були самі по собі, тоді до нас приєдналися ті, хто підписав контракт. Однак решта з нас змогли підписати контракт лише за два тижні, коли у нас з’явився пов’язаний зі збройними силами командир», — розповів Колот. Він уточнив, що на відміну від вояків ЗСУ, добровольці ТРО не отримують жодної платні і можуть будь-якої миті розірвати контракт. Вогневого контакту з окупантами блокпост цього бійця ще не мав, але брав участь у нейтралізації «неадекватних осіб, яким дісталися на вулиці автомати 24 лютого».
За його словами, останні три тижні бійцям тут вдалося спіймати двох диверсантів і навідників, що ставили маячки для російських літаків. «На початках було важко пристосуватися до того, що спати можеш тільки тоді, коли є можливість, а не коли хочеш. Тепер уже звик», — каже Колот, який отримав уніформу ЗСУ, але бронежилет купував власним коштом. Він високо оцінив допомогу цивільних, які залишилися в Києві, приносять бійцям чай і каву, і волонтерів, розгорнули польову кухню і годують вояків.
«У моїй роті більшість хлопців — із Донбасу, вже мають бойовий досвід і воювали з росіянами. Є херсонці, одесити, політичні погляди різні — від правих до так званих виборців Зеленського. Але на це ніхто не зважає, всі, як брати», — пояснює Олександр. Найбільшою проблемою своєї участі в ТРО він назвав необхідність повідомити про своє рішення батькам і витримати їхній страх за його життя.
Найбільш небезпечними позиціями вояків у Києві залишаються північно-східні напрямки до передмість столиці Бучі, Гостомелю й Ірпеня. «На передовій стоять всі — ЗСУ, Національна гвардія, прикордонники, ТРО, поліція, Служба безпеки, розвідники, добровольчі батальйони. Молоді хлопці, які бачили автомат тільки на військових кафедрах, рвуться у бій поряд із досвідченими бійцями», — каже майор запасу Юрій Кулачек. До війни він мав бізнес з видобутку граніту, два роки захищав Україну на Донбасі і був демобілізований. Але після 24 лютого знову зголосився до війська і тепер захищає Житомирську трасу.
«Вояків дуже надихають цивільні, які беззбройними виходять на мітинґи і протестують проти окупантів у Херсоні. Мужність біженців, які виходили з Гостомеля. А цивільні беруть приклад із нас, з того, як ми воюємо з зайдами. Це обопільне надихання, що надає нашим хлопцям стільки сили і енергії, що я вам навіть не можу передати», — пояснює офіцер. Показником високого бойового духу вояків він назвав і те, що всі, хто з ним демобілізувався 2016 року, незалежно від віку, добровільно пішли на фронт.
Deutsche Welle

Як повідомляв «Міст», білоруські добровольці воюють в Україні.