Новини для українців всього свту

Thursday, Jan. 20, 2022

Захоплення вишивкою стало бізнесом

Автор:

|

Грудень 14, 2021

|

Рубрика:

Захоплення вишивкою стало бізнесом
Галина Матвіїв

Їй казали, що вишивання — це гобі, яким на життя собі не заробиш. Але вона перетворила його на бізнес, від якого отримує задоволення. Галина Матвіїв є засновницею бренду Ruzha, який спеціалізується на виготовленні торбинок із ручною вишивкою. Всі узори на них вишиті жіночими руками.
Галина вишиває з дитинства. А ось перші кошти за свою роботу отримала років десять тому. Як і чи не всі дівчата, вона взяла до рук голку, коли мала років п’ять, наслідуючи маму та бабусю. Вдома було багато рушників, серветок та одягу, які вишивала бабуся. Нитки до вишивання лежали у великих пакетах. Згадує, як забирала нитки у бабусі, плутала їх, пробувала шити та вишивати. «Зі мною мама постійно сварилася, бо я губила голки», — згадує майстриня.
У підлітковому віці, коли колежанки бігали на дискотеки, вона знову брала до рук голку та тканину. Знайомі не розділяли її захоплення, казали, що вишивання — для старих бабусь. А Галина відчувала задоволення від цієї роботи. Відшивала старі узори, шукала журнали зі схемами та вигадувала взори сама.
Тривалий час вишивала тільки у вільний від роботи час. Адже здобула фах економіста та працювала за спеціальністю. А потім народила сина і, перебуваючи з ним у декретній відпустці, знову стала вишивати. «Вишивала сорочки дитині, мамі, татові, чоловікові. Замовлень не мала», — каже жінка.
А якось вирішила вишити торбинку. На її прохання чоловік придбав спеціальний набір, де була потрібна тканина та фурнітура. Залишалося тільки вишити і пошити. Над цією роботою вона сиділа пів року. Результат побачила колежанка і захотіла собі таку ж. «Вона мені каже: «Галюсю, зробити і мені таке». А я так не хотіла за це братися», — згадує майстриня.
Але погодилася, обрала квіти, які вишивала. Потім підбирала модель торбинки, шукала ручки до неї. Працювала над цим цілий місяць. Сумка була схожа на ретро-торбу, яку носили на початку минулого століття. За роботу отримала 200 USD. На той час для молодої мами в декреті це були великі гроші. А колежанка досі хвалиться ексклюзивною річчю. «Навіть тоді я не думала, що це стане моїм бізнесом. Всі мене переконували, що не варто, що я більше витрачу, ніж зароблю. Казали, що ніхто ще ніколи не заробив вишивкою собі на життя», — зізнається рукодільниця. Зрештою, вона про це й не думала. Просто робила своє.
Галина Матвіїв зізнається, що робота над торбинкою починається з вишивки. Спершу вигадують малюнок, вишивають його. А вже потім під цю вишивку конструюють торбинку. «Я беру до рук нитки, тканину, починаю роботу над маленьким клаптиком. І ця робота заворожує», — зізнається вона.
Інколи ідеї не дають спати. Для них у майстрині є спеціальний зошит і кольорові кулькові ручки. І коли не спиться, бо думки в голові складаються у хитромудрі взори, які потім втіляться у вишивку, вона підіймається з ліжка, записує і малює у тому зошиті. І тільки розписавши їх, може спокійно спати. Вночі тоді вишивка не сниться.
В процесі роботи можуть змінюватися кольори, малюнок, ще щось. Щоправда, буває таке, що доводиться й пороти вже готову роботу. Галина Матвіїв зізнається, що нещодавно довелося пороти вже вишиті соняхи. Колір, яким їх вишила, виявився яскраво-жовтим, аж ядучим. Тому розпорола і вишила іншими нитками. Галина каже, що віддавати роботу, в якій є навіть невеличкий ґандж, не може. Навіть якщо клієнтка не здогадуватиметься про це, то саму майстриню гризтиме совість.
Щодо малюнків на торбинках, то часто ідеї дають майбутні власниці речей. «Було таке, що одна замовниця мала пуделя, то ж вона замовила вишивку зі зображенням собаки», — каже жінка.
А нещодавно вона довго працювала над символом Берегині. Більшість часу зайняла саме розробка схеми. Галина довго вигадувала малюнок, підбирала кольори, вивчала значення символів. Під час дослідження навіть дізналася, скільки тих Берегинь є у світі й як їх використовують. Навіть виявилося, що в одного з народів символ Берегині вішають у кутку, але ніколи не використовують в одязі чи інших предметах.
«Є моменти, які потрібно вивчити, перед тим, як їх вишити. Така історія у мене була зі свастикою», — згадує п. Матвіїв. А тепер дехто просить закодувати у вишивці імена власників.
Найважчою роботою, на думку майстрині, було вишиття саквояжу. Там тканина розміром 50 х 30 см цілком зашита дрібним хрестиком. Це була титанічна праця. І коли за це взялася, то просто не усвідомлювала, наскільки це буде довго та важко.
Процес від пошиття першої торбинки до появи бренду тривав кілька років. Подруги, які замовляли в Галини вироби, хвалилися ними перед іншими колежанками. І кількість клієнтів збільшувалася. Тож Галина створила власну справу. Зараз у неї працюють кілька вишивальниць і швачок. Але перші хрестики на малюнкові майстриня кладе завжди сама. І тільки коли бачить, як воно буде виглядати, віддає дошивати своїй працівниці.
А на закиди, що вишивка на торбинці — це непрактично, відповідає, що навіть якщо поламаються замки, порвуться ручки та протреться щось інше, якісну ручну вишивку завжди можна зняти і перешити на іншу торбинку. «Зараз мама так пишається мною. Каже, що вона щаслива, що я знайшла свою справу і мені це подобається. Я не вважаю це роботою. Це — моє задоволення». — тішиться Галина Матвіїв.
Як повідомляв «Міст», жінка перетворює бісер на неповторні прикраси.

Маріанна Попович, «Вголос»

About Author

Meest-Online