Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 27, 2022

Як у Львові живуть жінки з дітьми та вагітні, які покинули свої домівки

Автор:

|

Жовтень 23, 2022

|

Рубрика:

Як у Львові живуть жінки з дітьми та вагітні, які покинули свої домівки
Тут живуть незламні матусі

Ці два чудернацькі будиночки одразу привертають увагу. Адже своїм модерним виглядом вирізняються з-поміж міської архітектури. Простора територія з озером поруч теж нетипова для густо забудованого Львова.
Поміж тихого і сучасного простору чути дитячий гомін. Він прорізається одразу, дзвінко і трохи незвично серед сірих кольорів і тиші цього незвичного місця. Діти, які сміються і бавляться. Діти, яким довелося втікати від жорстокої, кривавої і всепоглинаючої війни. Містечко «Незламні матусі» — територія жінок та дітей, які покинули дім через війну. Чоловіків тут не поселяють. Подібних помешкань в Україні немає.
Серед мешканок містечка є 32-річна Ольга Шевченко з Лисичанська Луганської області. Початок війни їй згадувати важко — обстріли були дуже часто. А вона лежала в лікарні з коронавірусом. «Не могла збагнути, що відбувається. Була паніка, всі почали тікати, виїжджати. Ми ще два тижні були вдома. Це було жахливо. В підвалі ховалися, холодно, ні води, ні світла, ні газу. Діти похворіли і я злягла. А потім вже не було ні ліків, ні харчування, ні грошей. Тож довелося збиратися і виїжджати», — згадує Ольга.
Зібрала дітей — 11-річну Настю, дев’ятирічного Максима та семирічного Олександра — і виїхала. Четверту дитину, Даринку, тоді ще носила під серцем. «Утікали з тим, що було з нами в підвалі. А мали лише документи й одяг на собі. Їхали, не знаючи куди. Людей багато було, навіть, на підлозі сиділи в потязі», — розповідає жінка.
За кілька діб потяг здолав більше 1 тис. км і привіз Ольгу Шевченко із дітьми до Львова. Тут волонтери зустріли й оселили у школі за містом, а згодом переселили у гуртожиток. На Львівщині мамі з дітьми стало спокійніше, вони зрозуміли, що тут безпечно. «Там діти все бачили: як літало, як із танків гепало, будинки зруйновані вже були. Все відбувалося на їхніх очах. Заспокоювала дітей, пояснювала, що все буде добре, що мама поруч», — каже молодиця. Найменший синочок й досі сумує за своїми іграшками, що залишилися в Лисичанську.
Саме у Львові на світ з’явилася четверта дитина. Після народження Даринки жінка з усіма дітьми оселилася в центрі «Незламні матусі». Тут для неї підготували окрему кімнату. У містечку переселенцям із Лисичанська подобається, адже є все для комфортного проживання. «Ліжечка, стіл для того, щоб діти робили уроки, телевізор, діти мультики дивляться. Інтернет є. Для найменшої коляска, колиска, комод, пеленальний столик. Одягу трішки є, допомагають, дають іще. Ми вже тут звикли, як у себе вдома. Але додому хочеться», — розповідає Ольга.
Щодня вона займається такими ж справами, як і вдома. Відводить дітей до школи, прибирає, готує їжу. Розповідає, що не раз пропонували виїхати за кордон, мовляв, там дуже хороші умови проживання, однак жінка відмовлялася. «Я завжди говорила і знову повторяю, що я народилася в Україні, і діти мої в Україні народилися. Тож ми будемо жити в Україні. І їхньої Росії не хочемо», — заявляє Ольга.
Втікати від війни з дітьми довелося і 30-річній Ганні Лазарській. Жінка з міста Добропілля Донецької області. Вона пригадує, що ранок 24 лютого в їхній сім’ї розпочався традиційно. Єдине, що здивувало, це малюнки дітей. «Я в них запитала: що малюєте? А вони сказали, що малюють креслення магазинів: як будуть діставати їжу і в яких крамницях», — пригадує жінка.
Жодних вибухів у своєму містечку того ранку вона не чула, бо в будинку пластикові вікна. Про початок війни невдовзі дізналася від дружини брата, яка зателефонувала і запропонувала переїхати до них, щоб бути разом. Ганна так і зробила.
28 березня відправила чоловіка на війну. Він пішов добровольцем. «Дуже рідко спілкуємося. Сумую не тільки я. Карина і Соня хочуть, щоб тато скоріше був вдома», — каже п. Лазарська.
Так вона залишилася сама із п’ятьма дітьми: 12-річною Софією, 11-річною Мариною, восьмирічною Поліною, п’ятирічною Мирославою та чотирирічною Кариною. Шостим хлопчиком, Богданчиком, тоді ще була вагітна.
В Добропіллі ставало все небезпечніше. Коли поліція запропонувала евакуюватися — жінка погодилася. «7 квітня приїхали до Львова. Нас прихистили на Левандівці. Потім запропонували виїхати за кордон. Я не дуже хотіла, але поїхала. Там пробула два з половиною місяці і повернулася», — розповідає молодиця.
Хотіла народжували в Україні. У Львові матусі із дітьми стало спокійніше. «Найбільше Карина боялася. Вона досі ховається під ліжко, коли гримить», — розповідає Ганна. Крім набутого спокою вона радіє, що навчилася гарно розмовляти українською мовою.
Оскільки в «Супутнику» на Левандівці не було належних умов для проживання з дітьми, та ще й з новонародженим малям, жінку переселили в центр «Незламні матусі». Переїхати сюди погодилася одразу. «Мені тут дуже подобається. Якщо щось треба, звертаюся до керівниці містечка, — каже вона. — У кімнаті є все для комфортного проживання, для кожного ліжко, окремий стіл, для немовляти теж. Є ванночка, памперси, суміші, серветки, пеленальний столик ще має бути. Працює медсестра, що дуже зручно».
Центр матері і дитини «Незламні матусі» у Львові збудували для вагітних і породіль, які втекли від війни. Аналогів йому в Україні немає. У кожному з двоповерхових будиночків — по 13 кімнат. Перші мешканки сюди заселилися ще влітку. Одночасно тут може проживати 112 осіб.
В будиночках облаштували всі умови для комфортного тимчасового проживання жінок із дітьми чи при надії: спальні кімнати, пральні, душові, вбиральні, кімнати відпочинку, дитячі зони, кухні, їдальні, котельні. А поряд із житлом облаштували хідники, оглядовий і дитячий майданчики, поруч є озеро.
Працюють прибиральниці, є муніципальна варта, що цілодобово охороняє помешкання. «Ми надаємо проживання і соціальні послуги, харчування не забезпечуємо. Кожна жінка варить сама. Але ми співпрацюємо з волонтерами, які привозять харчі тривалого зберігання. Роздаємо їх матусям», — розповідає Лілія Кільчицька, керівниця «Незламних матусь».
Зараз в містечку проживають 12 матусь і 18 дітей різного віку: від народження і до 13 років. Перед заселенням з кожною підписують індивідуальний договір, де визначено термін їхнього проживання в центрі. Мешкати тут жінка може від періоду вагітності і до пів року дитинки. Однак, термін можна продовжити й до року маляти. Жінок із чоловіками в містечку не поселяють. «Кожна за собою повинна прибирати та відповідає за своїх дітей. Мешканки мають повертатися до комендантської години. Жінки з дітьми можуть поїхати кудись на тиждень: додому, в гості. Але про від’їзд мають обов’язково попередити. Хто хоче поїхати на довший термін, пише заяву», — розповідає п. Лілія.
Також до містечка приходять психологи з Львівського міського центру соціальних служб. Вони займаються з дітками, проводять мистецьку терапію. Жінкам допомагають із виготовленням і відновленням документів. «Вважаю, що інші міста мають переймати цей досвід. До нас приїжджали мери — дивилися. Навіть після війни містечко можна буде перекваліфіковувати під якісь центри, де допомагатимуть самотнім матерям», — додає п. Кільчицька.
Профінансував будівництво містечка Червоний хрест за участі Львівської міської ради. Центр матері і дитини «Незламні матусі» — один із елементів екосистеми Unbroken Ukraine, яку створюють у Львові. Мета проєкту — допомогти українцям залишатися незламними. Основна частина проєкту — будівництво за підтримки та безпосередньої участі Міністерства охорони здоров’я України Національного реабілітаційного центру «Незламні». Тут планують лікувати цивільних і військових, які постраждали від повномасштабного вторгнення Росії, зокрема, проводити протезування.
Як повідомляв «Міст», тим, хто дали притулок переселенцям, подвоять компенсацію.

Зоряна Казмірук, Zaxid.net

About Author

Meest-Online