Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 2, 2022

Як бучанець самотужки колону окупантів зупинив

Автор:

|

Вересень 29, 2022

|

Рубрика:

Як бучанець самотужки колону окупантів зупинив
Валентин Дідковський

Мешканець Бучі Валентин Дідковський став до лав районного батальйону територіальної оборони (ТРО) у лютому ц. р., незадовго до російського вторгнення. «Мені 64. Торік я переніс інсульт, — розповідає чоловік. — Але я не хочу в стороні стояти. Тому, що небайдужий. Переживаю за дітей, за Україну». Його батальйон ще не завершив формування, коли колони ворога, рухаючись на столицю, зайшли у Бучу.
Армійські підрозділи та добровольчі формування відійшли та готувалися дати росіянам бій в Ірпені. В Бучі не залишилося нікого, хто спробував би зупинити ворога. Нікого, крім Валентина Дідковського. Коли велика колона російської техніки проходила повз його будинок на вулиці Вокзальній, він зупинив її пострілом із протитанкового гранатомета, поціливши у бензовоз, а потім закидав російську піхоту ручними гранатами.
…Українські сили опору третій день відступали під натиском переважаючих сил окупантів. Навколо Бучі йшли бої — розрізнені українські підрозділи атакували російські колони, але сили були нерівні.
26 лютого п. Дідковський поїхав до свого підрозділу та переконав видати йому легкий протитанковий гранатомет і кілька протипіхотних гранат. «Хлопці кажуть: нащо? Я кажу, таке діло, воно пригодиться. І воно справді пригодилось», — розповідає він.
Вранці наступного дня колона з кількох десятків одиниць техніки та сотень ворожих солдат рухалася вулицею, де жив пенсіонер, у напрямку Ірпеня. «Це трапилось 27 лютого о сьомій годині. Я почув гуркіт тяжкої техніки. Визирнув у хвіртку і побачив, що вони вже доходять до школи — це метрів за 300 звідси. Я побіг в гараж — там у мене було заховані гранати, гранатомет. Гранати приготував до бою, запали повкручував, приготував гранатомет. І вийшов на вулицю. Бачу, повз мене пройшов один бронетранспортер (БТР), другий, бойова машина піхоти пройшла. Бачу з того боку дуже багато техніки йде. А обабіч вулиці по тротуару ідуть орки. Один зовсім близько пройшов. Я підскочив до причепа, виліз на нього, встав. Зрозумів, що можу їх зупинити», — пригадує чоловік.
Збагнувши, що легкий гранатомет не заподіє шкоди танку чи бронетранспортеру, п. Валентин, визираючи через паркан власного будинку, взявся шукати іншу ціль. Довго чекати не довелося — п’ятим у колоні пересувався військовий бензовоз.
Дідусь закинув на плече гранатомет, прицілився і вистрелив. Влучив. Бензовоз вибухнув, запалав і зупинився, перекривши шлях колоні. І поки російські солдати, які супроводжували колону намагалися визначити, звідки пролунав постріл, п. Валентин зіскочив із автопричепа, якій слугував йому вогневою позицією, і став кидати гранати через паркан.
Ледь не загинув від вогню у відповідь. Його будинок розтрощили чергами з російських БТР. Але чоловікові вдалося врятуватися, зв’язатися з командиром свого підрозділу та навести вогонь української артилерії на зупинену російську колону. «Я заховався за гараж, потім виламав паркан сусідів і проскочив туди. Заховався там у літній вбиральні. І нумо хлопцям телефонувати нашим, на «Жираф», — згадує п. Дідковський. — Потім десь за хвилин п’ять-десять почали хлопці їх шкварити. Були такі вибухи… не знаю, чим саме били, але дуже великі вибухи були».
Частина розбитої колони рушила в бік Ірпеня в об’їзд заблокованої вулиці, але вже через кілометр наштовхнулася на позиції місцевих тероборонівців. Ворог втратив два БТР і близько відділення солдатів, тож був змушений відступити в Бучу. Наступ на Київ з боку Бучі також зупинили, з цього напрямку росіяни відтоді не просунулися вперед ні на метр.
Після цього п. Валентин ще якийсь час залишався в окупованій Бучі, продовжував спостерігати за пересуванням російських колон і коригував вогонь української артилерії: «Я сидів у висотці у квартирі знайомого, так, що мені було видно весь цей район. Про орків, про кожен їхній рух я хлопцям передавав. Потім у мене така думка з’явилася, що вони мене можуть шукати. Так і сталося», — розповідає пенсіонер.
Окупанти почали розшукувати його та інших бійців сил оборони. Кількох партизанів затримали та розстріляли. Залишатися в місті стало небезпечно. І п. Валентин приєднався до свого підрозділу в Ірпені, де воював до звільнення Київщини. А потім разом із побратимами допомагав містянам долати наслідки окупації. «Я волонтер, — каже про себе Дідковський. — Був на Майдані. 2014 року закрив свій бізнес і став допомагати хлопцям, на передові їздити. Амуніцію возив, харчі, все, що потрібно було хлопцям».
Зараз він у складі підрозділу ТРО продовжує патрулювати місто і готовий, за потреби, вирушити на передову. «Дехто втікає од армії. Не треба втікати, не треба. Хлопці наші гинуть. Люди мирні гинуть. А хто їх буде захищати? З ТРО не піду. Здоров’я дозволяє, отже я там. Скільки потрібно, стільки й буду. Треба буде — і на передову поїду».
Як повідомляв «Міст», окупанти мають відповісти за злочини проти українського народу.

Костянтин Реуцький, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply