За плечима у киянина Сергія Бондара — війна. Одним із перших він потрапив на фронт, адже повістку отримав у березні 2014-го. Служив на Луганщині, де після підриву танка отримав контузію. Було тривале лікування черепно-мозкової травми, пошкоджень вуха та хребта. І довга реабілітація. Три роки Сергій наполегливо намагався забути жахіття війни. І нарешті йому допомогли це зробити… ляльки.
До війни Сергій перепробував різні професії: працював у охороні, якийсь час служив у міліції, але найдовший відтинок часу (майже 12 років) ремонтував взуття. Любив виконувати «ювелірну» роботу — прошивати різні дрібні деталі, вставляти замки, обробляти лямочки. Бо це вимагало максимальної концентрації уваги та твердої руки. Після лікування спробував повернутися до улюбленої справи, та руки не слухалися, тремтіли, а пальці не могли взяти голку. Тож від ремонту взуття мусив відмовитися.
Важко було себе опанувати. У голові лунали постріли та вибухи, зринали образи поранених й убитих… А так хотілося позбутися цього жахіття у мирному житті! Дружина Оксана дуже підтримувала, та Сергій мріяв про ліки від страшних спогадів. І якось під час чергової реабілітації взяв участь в арт-терапії. Хлопцям дали аркуші, фарби — і почалася його нова історія. «Завдяки заняттям з мистецтва почав опановувати себе, зник тремор, став легше переносити переживання, — згадує ветеран. — Нарешті почав відволікатися від минулого».
Надалі у його життя втрутився його величність випадок. До крамниці, де працює Оксана, завітала лялькарка Варвара Лютик. Жінки розговорилися, і невдовзі Сергій став учнем майстрині, котра виготовляє «живих» реборнів. Ці ляльки на вигляд — як справжні немовлята. Такого ж зросту, з притаманною маленьким діткам мімікою та виглядом тіла. Бо митці настільки досконало промальовують фарбами на заготовках рук-ніг усі складочки, судинки, почервоніння, що по­верхня стає схожою на шкіру маляти.
«Важливо також підібрати очі та волосся для ляльки. Аби все виглядало по-справжньому. Увесь матеріал для роботи замовляю за кордоном. Працюю над лялькою не один тиждень. Але результат мене тішить, — щиро зізнається Сергій.
Зараз він працює над двома маленькими красунями. Обидві вже мають своїх замовників: рудоволоса поїде у Сінґапур, а білявка — до Польщі. Хтось замовляє у ветерана реборнів як іграшки для власних дітей, а хтось — для приватних колекцій. Та найбільшою похвалою своїй роботі чоловік вважає реакцію знайомої акушерки, котра, побачивши ляльку, запитала: «Чия це дитина?».
Як повідомляв «Міст», унікальні ляльки, схожі на немовлят, виготовляє Галина Кіт.

Наталія Кравчук, «Високий Замок»