Новини для українців всього свту

Thursday, Sep. 23, 2021

Українці досі вірять у міти

Автор:

|

Вересень 12, 2021

|

Рубрика:

Українці досі вірять у міти
Підписання Будапештського меморандуму

Багато хто скаже, що 30 років — вік більш ніж достатній, щоб, нарешті, подорослішати. Проте з історичної точки зору це крапля в морі. Україна ще дуже молода й юна держава. Але й досі більшість українців живе в полоні ілюзій минулого.

Зберегти ядерну зброю
Доволі часто від українців доводиться чути: «Якби ми 1994 року не позбулися ядерної зброї, все було б інакше, з нами б рахувалися, а Росія б не напала». Паразитують на цьому й політики. «У Кравчука була фатальна помилка — позбувся ядерної зброї. Якби ми були ядерною державою, з нами б усі розмовляли інакше. Ми б могли шантажувати весь світ, і нам би давали гроші на обслуговування», — заявляв Давид Арахамія, керівник парламентської фракції «Слуга народу».
По-перше, рішення ухвалював другий президент Леонід Кучма, коли підписав Будапештський меморандум. По-друге, в українців просто не було іншого вибору з багатьох причин.
Сполучені Штати, на які орієнтувалися більшість країн Заходу, не поспішали визнавати незалежність України. Ба більше, численні розсекречені телефонні розмови тодішніх американських і німецьких лідерів ще з радянськими керманичами доводять, що визнання української незалежності обговорювали аж ніяк не з Києвом. Не зайвим буде нагадати про промову Джорджа Буша-старшого з трибуни Верховної Ради (ВРУ) 1 серпня 1991-го. До Києва президент США прибув після дводенного гостювання у Михайла Горбачова в Москві та закликав Україну не виходити з СРСР.
Попри запекле протистояння десятиліть «холодної війни», Вашинґтон боявся розпаду СРСР. Там добре розуміли, що мають справу з ядерною державою. Лише в арсеналі України було 176 міжконтинентальних балістичних ракет, і всі вони були націлені на Америку. Тому тодішні керманичі вважали, що краще мати справу з «передбачуваним» центром у Москві, ніж багатьма розрізненими республіками, де невідомо хто прийде до влади.
Проте розпад «імперії зла» було вже не зупинити. 24 серпня ВРУ ухвалила Акт проголошення незалежності, а 1 грудня відбувся доленосний Всеукраїнський референдум, де 90,32 % людей сказали «так» українській незалежності.
США офіційно визнали Україну 25 грудня 1991 року. Проте, за словами багатьох тодішніх українських керманичів, все одно продовжували розглядати Україну через призму Кремля. На початку травня 1992 року відбувся перший візит Леоніда Кравчука до Вашинґтона в статусі президента. Джордж Буш цікавився, чи здатна Україна утримувати, обслуговувати та гарантувати нерозповсюдження ядерної зброї. За Білла Клінтона питання постало гостро. Доходило навіть до погроз санкціями та економічною блокадою.
Фізично «життя» боєголовок, які українці не контролювали завершувалося 1997-го. Україна не могла забезпечувати все необхідне для наявних тоді ракет із подальшим виробництвом нових боєголовок та утилізацією старих. Утримання українського ядерного арсеналу коштувало б 65-80 млрд USD. Та й Борис Єльцин висунув ультиматум: або Україна позбавляється ядерної зброї, або Росія відмовиться її утилізувати. Годі й нагадувати, які були настрої українців після Чорнобильської катастрофи.

Будапештський меморандум
Виступаючи в Єрусалимі 2009 року, Леонід Кучма вперше розповів, що йому сказав Франсуа Міттеран, тодішній президент Франції: «Не вір цьому документу, тебе обдурять». Пізніше він назвав меморандум однією з головних помилок часів незалежності: крім загальних фраз, він не містить головного — механізму практичної реалізації.
Будапештський меморандум 5 грудня 1994-го підписали Україна, Російська Федерація (РФ), Велика Британія та США. Франція та Китай долучилися пізніше. Документ поставив крапку в ядерному роззброєнні України. В обмін українці мали стати під «парасольку» ядерних держав, отримавши гарантії безпеки та ненападу. Проте 2014 року, коли РФ пішла війною проти України, вперше з часів Другої світової перекроївши мапу Європи, виявилося, що Будапештський меморандум є фікцією.
Після 2014-го численні американські експерти переконували, що 1994 року тодішня американська влада дала чітко зрозуміти, що жодних безпекових гарантій не буде. Ще за часів президентства Віктора Ющенка, надто після військової аґресії Росії проти Грузії 2008-го, офіційний Київ хотів переглянути Будапештський меморандум, замінивши його більш дієвими механізмами безпеки. Проте зовсім скоро влада в Україні змінилася, країна стала позаблоковою.
До питання безпекових гарантій повернувся й Володимир Зеленський. Надто після укладення між США та Німеччиною угоди щодо російського газогону «Північний потік-2» за спиною України. Проте нічого не досяг.

Чи дістався Крим задарма
Часто від кремлівських керівників доводиться чути, що Крим 1954 року дістався Україні ледь не задурно. Мовляв, Микита Хрущов хильнув зайвого, тому й підписав відповідне рішення. Це штучне нагнітання буцімто історичної приналежності півострова РФ. Після примусової депортації кримських татар 1944-го, за словами істориків, Україна стала «донором» населення для Криму.
Москва не могла дати ради півострову, зруйнованого війною. Переселення росіян із лісових реґіонів, які не змогли прижитися в степу та гірській місцевості, не покращили ситуацію. Сільське господарство вкрай занепало. На кінець 1953-го в Криму було лише шість теплиць.
Україна вклала в Крим понад 100 млрд USD. Зокрема, й у будівництво Північно-Кримського каналу, що забезпечував 85 % потреб півострова у прісній воді.
Цікавий факт: на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, населення Кримської АРСР (54,19 %) та Севастополя (57,07 %) сказали «так» незалежності від Москви. Проте росіян це не зупинило. 1992-го, за рік після скасування Державною думою РФ рішення Хрущова про передавання Криму Україні, Анатолій Собак, мер Санкт-Петербурґа, й Олександр Руцькой, перший та останній віцепрезидент РФ, приземлилися в севастопольському аеропорту «Бельбек», заявивши, що «Чорноморський флот (ЧФ), як і Крим, був, є і буде російським».

Чи можна домовитися з РФ
Лише ці два факти 30-річної давнини доводять, що Москва ніколи не відмовлялася від ідеї розчленування України. Того ж 1992-го Собчак і Руцькой приїхали до Києва, де відкрито погрожували ще й відділенням Донбасу. Тому заяви про те, що окупація Росією Криму 2014 року й подальша військова інтервенція на Донбас стали несподіванкою, — або відверта брехня, або свідома політична маніпуляція.
Причиною сепаратистських рухів у Криму на початку 1990-х стало розділення ЧФ (до речі, в його розбудову Україна вклала понад 30 %). 1992 року кримські депутати ухвалили Конституцію півострова, що суперечила українському основному закону, адже фактично проголошувала незалежність. За два роки в Криму відбулися незаконні вибори президента, де за підтримки Кремля від блоку «Росія» переміг скандально відомий Юрій Мєшков.
Потім 2003-го між Києвом та Москвою розгорівся конфлікт навколо острова Тузла. Після цього 2010 року уклали скандальні Харківські угоди, що зацементували перебування ЧФ РФ у Севастополі до 2042-го, який фактично став опорою для російської окупації 2014 року. А спроби української верхівки, навіть проросійської, домовитися з Кремлем не дали жодних результатів.

Національна ідея
Багато українців скажуть, що це заможне життя, лад у країні, чесні суди та хороші дороги. Але це хибне уявлення. Хтось із політиків скаже, що українська національна ідея — європейська й євроатлантична інтеграція. Інші — процвітаюча країна з потужною економікою. Дехто — що це подолання бідності.
Національна ідея — це те, що єднає націю, дає стимул рухатися вперед і захищати свої кордони від аґресора. Та, на превеликий жаль, українцям досі бракує національної ідеї. Саме так більшість людей казали під час опитувань суспільної думки десять літ тому, і саме так вважає й зараз.
Політики активно спекулюють на цьому вакуумі. Штучний поділ українців на три сорти (західних, центральних і південно-східних) був гаслом штабу Януковича під час запеклого протистояння з Віктором Ющенком 2004 року. А 1994-го це гасло активно використовував Леонід Кучма, в штабі якого працювали російські політтехнологи.
Не спрацювало й гасло Петра Порошенка «Армія. Мова. Віра». Багато хто сприйняв це так, що ми будуємо «антиросію» в Україні, про що казав Путін. Зеленський не став винятком. Вважаючи, що це з Порошенком у Кремлі не хочуть говорити, шостий президент пропонував налагодити діалог із РФ, щоб зійтися десь посередині.
На третьому році президентства Зеленський, вочевидь, збагнув, що домовитися з РФ неможливо. Треба гуртувати націю навколо спільної ідеї, якою не можуть бути низькі тарифи та мир у всьому світі. Можливо, таку національну ідею сформує вже наступний президент.
Як повідомляв «Міст», Україна відсвяткувала 30-річчя своєї Незалежності.

Христина Зеленюк, ТСН

About Author

Meest-Online