Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 26, 2021

У родичів Тараса Шевченка відібрали 365 картин

Автор:

|

Жовтень 13, 2021

|

Рубрика:

У родичів Тараса Шевченка відібрали 365 картин
Людмила Карпенко

Киянка Людмила Карпенко має в Києві туристичну фірму. «У радянські часи до нас просто приходили та забирали картини. Так наша сім’я «подарувала» музеям 365 робіт, — розповідає праонука художника Фотія Красицького, автора найвідомішого портрета Тараса Шевченка. Там він зображений у смушевій шапці та кожусі. Художник був онуком сестри Кобзаря Катерини.
У філії Національного музею Тараса Шевченка «Хата на Пріорці» презентували віртуальний музей Фотія Красицького. «Прадіду в житті допомагав кревний зв’язок із Шевченком, — згадує Людмила Миколаївна. — Інакше не зміг би простий хлопець із черкаського села вивчитися в Одеській і Петербурзькій художніх школах. Чи я мала з цього користь? Не сказала б. У школі ніхто ніколи не звертав уваги на те, що я родичка головного автора зі шкільної хрестоматії».
У 1960-1970 рр. київську Пріорку забудували багатоповерхівками. До цього там був приватний сектор. На Пріорці жив Фотій Красицький. Тепер його будинок належить родині Людмили Миколаївни. До нього вона не запрошує. «Не хочу зайвої уваги. Ласий шматок землі майже в центрі столиці, — пояснює 64-річна жінка. — У 1980-х мати почала пускати людей до хати, щоб показати, як жили Красицькі. Мені було тоді 14 літ. Чужі по хаті ходять, дивляться. Я цього не розуміла. Потім в усіх зник інтерес до постаті Фотія Красицького. Мати трохи впала через це в депресію. Однак усе одно ходили й просили: дайте. Цих колекціонерів найбільше не люблю. Пам’ятаю, як мені боляче було, коли виносили самовар. Він стояв на нашому різьбленому горіховому столі. Я лементувала, бо любила ним гратися. А бабця казала: «Та йди ти! Ми все одно з нього давно не п’ємо, а людям треба». Добре, хоч горіховий стіл не винесли, бо не підйомний».
Колись землю тут купила дружина Фотія Красицького. Вона померла за рік до народження Людмили Карпенко. «Мені всі кажуть, що я на неї схожа. Ой, аж мороз по шкірі, — проводить рукою по передпліччю Людмила Миколаївна. — Відчуваю міцний зв’язок із прабабусею. Її називали Ганна-пророчиця. Я також бачу людей, як сканером. Прабаба ніколи не працювала. Дід її забезпечував. У них народилися двоє синів і три доньки. Моя баба Галина — середня. Зустрічалася з якимось художником. Поїхали відпочивати й завагітніла тіткою Мілою. В них були незрозумілі стосунки. Вона ніколи про них не розказувала. Це все я дізналася від сусідки».
Під час окупації бабу Галину з дитиною на руках побачили німці. Тітці Мілі було три з половиною рочки. Поміряли бабі ногу — 41-й розмір. Смикнули за волосся — густа міцна коса. Зазирнули до рота — хороші зуби. Відправили в Німеччину, — продовжує жінка. — У концтаборі її відібрали на сільськогосподарські роботи. Серед полонених зустріла своє кохання. Мій дід Казимир Покутинський був шляхетської крові. Добрий і гарний. Баба завагітніла моєю мамою Софією. Господиня-німкеня навіть відвезла її до пологового будинку, а не залишила народжувати в сінях. Після закінчення війни дід просив їхати до Польщі. Баба переконала його вирушити в Україну. В Кагарлику на Київщині вони пережили тримісячну «чистку» бранців. Баба розповідала, що в таборі їй із дитиною на день давали шматочок чорного хліба і пів склянки води. Раз наглядачка дала молока, бо побачила, що моя мати слаба. Зрештою бабу відпустили. Чому? Бо родичка Шевченка».
Після радянського табору баба і дід Людмили Карпенко приїхали на Пріорку. «Сусідка розказувала: «Дивлюся, твоя баба йде. На руках дитину несе. А біля неї — такий красивий чоловік із блакитними очима», — згадує Людмила Миколаївна. — Всі думали, що баба загинула в Німеччині. А вона повернулася. Та ще й із красенем чоловіком і дитиною на руках. Сусіди, звісно ж, доклали: Галька з Німеччини привезла німця. Діда Казимира на третій день районні міліціонери забрали. Більше його ніхто не бачив. А баба ніколи не вийшла заміж. Щоразу, коли я запитувала, хто мій дідусь, чула відповідь: «Людо, не питай мене».
Людмила Карпенко у 43 роки почала малювати. У шлюбі народила сина та доньку.
Як повідомляв «Міст», фахівці синтезували голос Тараса Шевченка.

Ганна Балакир, «Газета по-українськи»

About Author

Meest-Online