Новини для українців всього свту

Tuesday, Jan. 31, 2023

Сліпий художник пише картини на підтримку ЗСУ

Автор:

|

Грудень 25, 2022

|

Рубрика:

Сліпий художник пише картини на підтримку ЗСУ
Володимир Яницький

Володимир Яницький, сліпий художник-самоучка із Курахового, це прифронтове місто в Донецькій області, пише картини, а всі гроші від продажу відправляє на допомогу Збройним силам України (ЗСУ). «Лікарі мені давали прогнози, що до 40 років я практично повністю осліпну», — розповідає він.
За фахом чоловік — масажист-реабілітолог. Але ще змалку в нього зародилася пристрасть до живопису. «Полотна були дуже дорогі, а я економив: брав лляні простирадла, натягував їх, сам ґрунтував і вдавалося непогано. Так я писав перші картини», — зазначає він.
У 18 років Володимир пробував вступити до художнього училища в Донецьку, але через зір не склалося. «Я взяв свої замальовки, показав в училищі, і мені сказали, що їм такі люди потрібні. Тоді запитав, а що треба здавати на іспиті? Мені відповіли, що потрібно намалювати капітель на будівлі училища. Я вийшов, підняв погляд на колони — нічого не бачу. І поїхав додому. Я самоук і цим пишаюся», — каже він.
Усе своє життя п. Яницький прожив у Кураховому. Там працював масажистом, відкрив меблеву майстерню й увесь час писав картини. Але війна, що прийшла на Донбас 2014 року, кардинально змінила пріоритети. «Всі гроші, які заробляв тоді, віддавав на допомогу військовим. Я вважав так: краще я допомагатиму, ніж мені», — зізнається він.
А великомасштабне вторгнення Росії 2022-го змінило все ще раз. «Ніч на 24 лютого у мене було безсоння. Я сидів із телефоном у руках, дружина прокинулася та питає: «Чому не спиш?» Я відповів, що й сам не знаю, але відчуваю: щось має статися», — згадує маляр.
Пізніше вони з дружиною вирішили евакуюватися. «Двері з вікнами в будинку вже самі почали відчинятися від вибухової хвилі. І тоді ми зрозуміли, що час настав. Правда, не втрачали надії, що все зміниться: ми посадили город, але наступного дня вранці вже поїхали. Проте з умовою, що обов’язково повернемося. Військові, рятуючи своїх товаришів, з якими захищають країну, ще й за нас повинні думати? Я так не вважаю», — ділиться він.
Так мистець евакуювався на Волинь і, попри статус людини з інвалідністю по зору, вирушив до військкомату. «Через стрес мені відмовили ноги, я місяць практично пролежав. Як тільки почав на милицях трохи ходити, щоб ні в кого не було зайвих запитань (адже я великий, 2 м зросту), зібрався і поїхав у військкомат», — згадує він.
Але у військкоматі чоловікові відмовили. «Тоді прийняв рішення: якщо не можу допомогти армії безпосередньо, то допомагатиму на фронті мистецтва. Ще в мене виявилася аневризма аорти. Якщо сказати по-простому, це означає, що мені половину серця потрібно відрізати і встановити протез. Смертність дуже висока. Мені давали кілька місяців. Лікарі прогнозують, що серце в будь-якому разі розірветься. На операцію потрібні гроші. Але я вирішив так: коли війна закінчиться, якщо доживу, то обов’язково щось зроблю. А наразі можу хоч якоюсь копійкою допомагати, я це робитиму», — зізнається він.
Тепер Володимир навчає живопису дітей, чиї батьки воюють на фронті. «Ви й не уявляєте, як дітям приємно, коли ми разом малюємо вітання, листівки, а потім діти відправляють їх на фронт своїм батькам!» — тішиться він. — Малювати оголену натуру зараз недоречно. Тому пишу те, що відгукується в душі, що болить. До прикладу, у мене є картина під назвою «Там, де гримить, там, де горить», на якій зображені соняшники. Чому така назва для соняшників? Справа в тому, що наш Донецький край у мене асоціюється саме з соняшниками, адже хто був на Донбасі, знає, що там поля завжди були засаджені соняшниками. Це символ нашого краю. А на Донбасі зараз і «гримить», і «горить». З’явилася серія робіт, у якій центральний образ належить жінці. Це символ України загалом. Правда, ніяк не може народитись образ козака. Є в мене картина, що називається «Код нації»: рушник, а на ньому лежать набої. Це те, що зараз відбувається: незважаючи на те, що ми можемо зробити красу, як рушник, ми можемо й зарядити патрони та застрелити того, хто піде на нас».
Він пояснює, що спирається на вроджені почуття та відчуття. «Мабуть, це якась інтуїція. Приміром, фарби я підбираю інтуїтивно, їх можна відчути, адже вони різні за щільністю, структурою. Тому багато картин пишу руками, без кистей. Малюю, щоб люди не опускали руки у важкій ситуації. Щоб своїм прикладом показати, що якщо я, сліпа людина, можу це робити, то людина з руками, головою, може зробити все! І щоб мотивувати хлопців, які повертаються з фронту з пораненнями, не падати духом», — зазначає п. Яницький.
Як повідомляв «Міст», художник народився без кистей рук.

Людмила Троценко, «Кореспондент»

About Author

Meest-Online