Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 25, 2021

Скільки коштуватиме РФ опріснення води

Автор:

|

Лютий 16, 2021

|

Рубрика:

Скільки коштуватиме РФ опріснення води
Завод для опріснення води в Бенктоні (Велика Британія)

Російська Федерація (РФ) виділила кошти на вирішення проблеми водопостачання в тимчасово окупованій Автономній Республіці Крим (АРК), відрізаному від води материкової України. Варіант — опріснення морської води. Скільки це коштуватиме та чи реально в умовах санкцій?
Російський уряд виділив на вирішення цієї проблеми 48 млрд RUR до 2024 року і зараз вивчає різні проєкти. Рішення очікують в перші місяці 2021 року. Про це наприкінці грудня 2020-го повідомив Марат Хуснуллін, віцепрем’єр РФ. Опріснення морської води він назвав «крайнім заходом». А втім у Ялті окупаційна влада вже обрала ділянку, є проєкт у Миколаївці під Сімферополем, а також плани в Керчі, Судаку та Феодосії. А що каже світовий досвід?
Не враховуючи опріснювачів на кораблях, у всьому світі існує близько 20 тис. промислових установок. Найбільші у світі заводи-опріснювачі розташовані в Дубаї та Саудівській Аравії, дуже важливу роль вони відіграють у Кувейті, Омані, а також в Алжирі. Іншими словами — там, де пустеля та хронічна нестача питної води, але є багато нафти та газу, тобто енергії. Статистика підтверджує: Близький Схід є світовим центром опріснення, там зосереджені близько 45 % усіх потужностей.
«Основних способи опріснення морської води — два», — пояснив Детлеф Тапроґґе, чия компанія Taprogge з-під німецького Дортмунда займається, зокрема, багатоступеневою фільтрацією морської води в системах опріснення. Перший спосіб — термічний, коли за високої температури воду випарюють, а пар потім конденсують. Другий — фізичний, коли вода під великим тиском проходить крізь синтетичні напівпроникні мембрани і при цьому очищується від молекул солі. Цей процес називається зворотним осмосом.
Обидва способи дуже енергомісткі. Для термічного потрібні парові котли та високі температури, тому такі опріснювачі зазвичай комбінують із великими тепловими електростанціями (ТЕС), як це зробили, приміром, у Дубаї (ОАЕ). В АРК лише невелика частина ТЕС розташована близько моря. Тому набагато реалістичнішим варіантом видається використання зворотного осмосу.
Із технологією зворотного осмосу працює і Ганс-Ульріх Бальдес із німецької компанії Sobek-Tec. Упродовж двох десятиліть він як інженер брав участь у спорудження опріснювальних установок на єгипетському курорті Шарм-ель-Шейх.
На запитання, скільки часу приблизно потрібно для спорудження опріснювальної установки, він відповів: «Після з’ясування всіх технічних і комерційних аспектів від моменту підписання контракту до здавання об’єкта в експлуатацію, якщо працювати якісно, минає приблизно 24 місяці». Якщо взяти найбільший в Ізраїлі проєкт Sorek B, який стартував торік, то там запланували три роки. Для Криму це означало б: якщо Москва навесні ухвалить принципове рішення, перший опріснювач на півострові запрацює, в найкращому разі, не раніше літнього сезону 2023-го.
Але це за умови безперебійного постачання обладнання. Його виробляють, приміром, у Франції, Іспанії, Ізраїлі, Південній Кореї, Німеччині. Помпи для опріснювальних установок, скажімо, у Німеччині випускають фірми Wilo та Duchting, а мембрани для зворотного осмосу постачає завод, який німецька компанія Lanxess продала на початку 2021 року французькому концерну Suez, одному зі світових лідерів у галузі водного господарства.
Але окупований Росією півострів перебуває під санкціями, вони забороняють постачання найрізноманітнішого обладнання. Серед них, зокрема, й помпи. Тож розраховувати на продукцію провідних західних компаній даремно, особливо після гучного скандалу з турбінами Siemens 2017-го. Їх у РФ замовили для підставного проєкту, а потім таємно переправили до АРК.
У самої Росії дуже мало досвіду в цій сфері. Обладнання для єдиного на пострадянському просторі заводу з опріснення морської води «Каспій» у казахстанському місті Актау (там раніше була зупинена тепер Шевченківська атомна електростанція), який був побудований 2004-го і використовує мембранну техніку, виготовив московський Центр Келдиша, який входить до російської державної корпорації «Роскосмос».
У червні 2020 року на її сайті можна було прочитати, що центр «розробив проєктну документацію на розширення опріснювального заводу «Каспій» із метою подвоїти його потужність з 20 тис. куб. м питної води на день до 40 тис. У повідомленні йшлося, що Центр Келдиша починає виготовляти технологічне обладнання для казахстанського підприємства і що завершення модернізації очікують 2021-го.
Якщо центру потрібні рік-півтора, аби виготовити і встановити в Актау обладнання для 20 тис. куб. м, то скільки часу йому потрібно для того, аби забезпечити півострів, де можуть знадобитися в десятеро більші потужності?
І чи здатен «Роскосмос» гарантувати якісне проєктування та виробництво під одним дахом одразу всього асортименту різноманітної техніки для опріснювального заводу від помп і фільтрів до мембран, замінивши собою цілий список високоспеціалізованих зарубіжних компаній із багаторічним досвідом?
Дрібносерійне чи поштучне виробництво завжди дорожче та повільніше за серійне. Зданий в експлуатацію 2018 року опріснювальний завод на популярному серед туристів острові Джерба в Тунісі потужністю 50 тис. куб. м на день, який забезпечує питною водою 200 тис. людей, коштував 75 млн EUR. Щодобове використання води в АРК, за офіційними даними, становить 450 тис. куб. м. Тож якщо півострів гіпотетично повністю перейшов би на опріснення морської води, йому знадобилося б дев’ять таких заводів.
«Але чим більша установка, тим вона вигідніша», — наголосив німецький експерт Детлеф Тапроґґе. Потужність гігантського ізраїльського заводу Sorek B, який споруджують під Тель-Авівом, становитиме близько 550 тис. куб. м на день. Сумарні інвестиції в нього оцінюють приблизно у 500 млн EUR. Таким чином, на спорудження опріснювальної установки схожої потужності, яка б могла з запасом забезпечити водою весь півострів, може піти майже вся сума, виділена урядом РФ на чотири роки.
Але замало просто спорудити один чи кілька опріснювачів, потрібно ще постійно покривати експлуатаційні витрати. Частка енергії становить у них не менше 40 %. Про це розповів Ганс-Ульріх Бальдес. Чим менше солі у воді, тим менше потрібно енергії. Тому в АРК опріснювачі на Азовському морі працювали б більш економічно, ніж на Чорному, хоча і там вода не така солона, як, приміром, у Середземному морі і, тим більше, у Перській затоці, пояснив Детлеф Тапроґґе.
На запитання, скільки ж приблизно коштує отримання прісної води методом зворотного осмосу, він відповів посиланням на доповідь Світового банку, згідно з якою виробництво 1 куб. м коштує зараз на планеті від 0,6 до 1,7 USD.
Рахуватимемо для простоти, що собівартість становитиме 1 USD, або 75 RUR. Тоді 20 куб. м на місяць теоретично обійдуться у 1,5 тис. RUR. Водночас на сайті підконтрольного окупантам підприємства «Вода Криму» йдеться, що влітку 2020 року кримська родина з чотирьох людей платила за такий обсяг із використанням диференційованих роздрібних тарифів 555 RUR.
До того ж, поява на півострові великих споживачів електроенергії у вигляді опріснювальних підприємств мало б призвести до здорожчання електроенергії на півострові. І тоді гроші на нову електростанцію дотаційному півострову доведеться виділяти з того ж російського федерального бюджету. Тож зрозуміло, чому в уряді РФ опріснення води в АРК вважають крайнім заходом: воно обійдеться Москві вкрай дорого.
Як повідомляв «Міст», запаси прісної води в АРК впали майже втричі за рік.
Українська служба Deutsche Welle

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply