Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 28, 2021

Секрети сімейної злагоди: виховали 46 дітей

Автор:

|

Січень 31, 2021

|

Рубрика:

Секрети сімейної злагоди: виховали 46 дітей
Велика родина Лискіних

Вони побралися 41 рік тому і тоді ж вирішили: хочуть мати багато дітей. Попри проблеми зі здоров’ям, змогли здійснити своє бажання — Ніна та Віталій Лискіни виховали 46 дітей! Це цілком можливо, коли у серці є багато тепла та любові, якими хочеться ділитися з іншими. Сім’я Лискіних живе у Новомосковську на Дніпропетровщині. На їхньому подвір’ї — гарно прикрашена ялинка, у будинку затишно. На стінах — чимало сімейних світлин. Пробую полічити всіх членів родини. Ну, ні, це просто неможливо! Ще б пак, господарі дому виховали 46 дітей і вже 49 разів ставали бабусею та дідусем.

«Якось нам запропонували купити дитину»
Ще замолоду Ніна Іванівна і Віталій Олексійович вирішили, що хочуть мати багато дітей. На гроші, які їм подарували на весілля, придбали зарослу бур’яном земельну ділянку зі старою хатинкою. За два роки поставили на цьому місці новий будинок на кілька кімнат. У подружжя народився синочок.
Згодом у п. Ніни виникли проблеми зі здоров’ям. Лікарі повідомили, що жінка більше не зможе мати дітей. Утім така звістка не спинила закоханих на шляху до їхньої мрії про велику сім’ю. Лискіни стали в чергу на всиновлення. «У ті часи дуже багато дітей росло без батьківської опіки, — розповідає 60-річна Ніна Іванівна. — Але процес усиновлення був украй важким, практично неможливим. Ми чекали чотири роки. Ситуація не змінювалася».
Якось подружжю запропонували заплатити чималу суму й узяти дитину. Сказали, що підберуть із таким кольором очей і волосся, який пара захоче. Лискіни відмовились. А за рік у обласному пологовому будинку розкрили аферу з торгівлею немовлятами: їхнім мамам медики казали, що дітки народилися мертвими. «Нас Бог уберіг від такого повороту долі», — каже 63-річний Віталій Олексійович.

«Мамо й тато, де ж ви були?»
Восени 1988-го Лискіним, котрі працювали тоді на заводі, запропонували створити перший в Україні дитячий будинок сімейного типу. «За умовами, у такому будинку мало жити не менше як п’ятеро дітей. У нас уже був син, тож треба було взяти чотирьох», — згадує Ніна Іванівна.
Чоловік і дружина оформили документи, пройшли медичну комісію, й їм надали інформацію про діток, яких пропонували забрати. Першим став 11-річний Сашко, вихованець місцевого інтернату. А за іншими треба було їхати до дитячого будинку в Покровський район.
Подружжя пригадує, що до них вивели п’ятьох діток віком від чотирьох до шести років і сказали обрати чотирьох із них. Усі діти кинулись обіймати пару зі словами: «Мамо й тато, де ж ви були? Ми так довго вас чекали!» «Ну як можна було обирати?! Забрали всіх!» — усміхається п. Ніна.
На календарі було 17 лютого 1989-го. А вже за два роки у цій хаті жило 12 дітей! Оскільки родина більшала, довелось розширяти будинок. Для цього на місці корівника збудували кухню, під дахом дому облаштували кілька кімнат. Батьки прагнули, аби кожному було комфортно.
Пара розповідає про виховання дітлахів. «Знаєте, ми ніколи на них не тиснули, — кажуть п. Ніна та п. Віталій. — Не намагались переламати чийсь характер, адже кожна дитина — особистість».

У кожного — своя непроста історія
Найстаршій донечці подружжя Юлі — уже 42, до сім’ї потрапила у 12-річному віці. Її разом із сестрою виховували дідусь із бабусею, але вирішили віддати Юлю в інтернат. Коли Лискіни приїхали знайомитися з дівчинкою, вона втекла, не хотіла в нову родину. Рік жила у далеких родичів, навіть на вокзалі ночувала. Зрештою, потрапила до лікарні.
«Звідти ми її й забрали в одному халатику», — згадує п. Ніна. Тепер у Юлі ж своя сім’я, разом із чоловіком виховує трійко діток.
Ніна Іванівна розповідає історію двох братиків — десятирічного Павлика й 11-річного Владика. Їхніх батьків позбавили прав на них. Більше двох років хлопці жили в новій родині, але ті люди від них відмовилися. Лискіни вирішили забрати хлопчиків до себе. «Не можна так із дітьми», — каже п. Ніна.
Четверо дітей Лискіних — усиновлені, це хлопчик і троє дівчаток, їх сім’я виховувала з пелюшок. «Якось я дізналась, що в пологовому жінка відмовилася від дитинки, — згадує Ніна Іванівна. — Побачила ту крихітку — вже ні спати, ні їсти не могла, все про неї думала. Чоловік погодився вдочерити дівчинку та назвав її на мою честь — Ніною».
А якось Віталій Олексійович пішов до терапевтки, а вона розповіла, що в лікарні залишили двомісячного хлопчика. Чоловік побачив дитину й одразу до дружини: мовляв, заберімо! Хлопчика всиновили та назвали на честь голови сім’ї.

Велика родина — велике господарство
Розглядаю на кухні списки з іменами дітей та їхніми обов’язками. «У нас традиція: напередодні навчального року сідаємо на кухні за столом, кожен витягає наосліп папірець зі зазначеним обов’язком на рік», — ділиться п. Ніна. Крім того, мати складає список чергувань по кухні. Діти миють посуд, підлогу, нерідко самостійно готують вечерю. Мати, звісно, допомагає: приміром, місить тісто, а тоді всі разом ліплять вареники.
Аби прогодувати таку велику родину, подружжя тримає чималу господарку. На 60 сотках городу — овочі, ягоди, навіть дині та кавуни. Є корови, свині, гуси, качки, кури. Роботи багато. «Та діти нам у всьому допомагають», — каже подружжя.

Ще один будинок сімейного типу
Знайомлюся з 37-річною невісткою Світланою. Вісім літ тому вона разом із Андрієм (рідним сином Лискіних) вирішили продовжити справу батьків. «Мріяли про діток, але не склалося, — зітхає жінка. — Тож вирішили відкрити свій будинок сімейного типу. Я зайшла на сайт із даними про сиріт та одразу ж звернула увагу на двох сестричок (трьох і шести років) і братика (чотири роки). Зрозуміла: це будуть наші діти».
Оформили документи про відкриття будинку, пройшли тренінг і їм запропонували анкети сиріт. Першими стали саме ті троє діточок. За пів року Андрій і Світлана взяли ще трьох (двох, п’яти й шести років), яких покинула мати. Загалом же за вісім літ забрали до своєї оселі 11 дітей. Одну дівчинку вдочерили, коли їй було два місяці: Софійка народилася передчасно, у неї була вада серця, мати відмовилася від дівчинки. Лискіни-молодші полюбили крихітку з першого погляду. Тепер дівчинці шість років, проблем зі здоров’ям у неї вже немає.

«За 31 рік — ні вихідних, ні відпусток»
До хати заходить донька Ніна з чотиримісячним синочком на руках. «Це наш Іванко», — радісно підбігають дідусь і бабуся до внука. Ніна живе неподалік, тож щодня навідує батьків. «У батьківському домі добре. Навіть зяті сюди залюбки приходять, затишно їм тут», — усміхається Ніна.
Тепер Лискіни виховують вісьмох хлопців і двох дівчаток (від дев’яти до 18 років). За станом справ у будинку стежить спеціальна комісія. Її члени приходять до них щомісяця: розмовляють із дітьми, перевіряють їхні умови життя. «Я завжди залишаю їх із дітьми наодинці, не заважаю розмові, нам немає чого приховувати», — каже мама.
Подружжю Лискіних часто пропонують взяти ще діток. Вони ніколи не відмовляють, аби лише було місце. Тож, коли хтось підростає й починає самостійне життя, приймають нових. «Я іноді оглядаюсь подумки назад. За 31 рік у нас не було ні вихідних, ні відпусток, — каже п. Ніна. — Але ми ні разу не пошкодували про свій вибір, бо діти — це наше життя».

Свята у батьківському домі
У цій оселі на Новий рік і Різдво особливо гамірно, адже всі стараються прийти в гості у батьківський дім.
Ніна Іванівна каже, що на свята обов’язково готує холодець на 20 л. Є на столі салати, голубці, куряча чи свиняча смаженина, заливне, торт.
«Аби провести рік, підбиваємо підсумки, згадуємо все добре, що сталося за цей час. А тоді кожен пише записку з побажанням на наступний рік й кладе у шкатулку, — розповідає п. Ніна. — Опісля читаємо записки, які туди поклали торік, і кожен розповідає, чи здійснилось його бажання».
На Різдво родина вирушає до церкви, а опісля всі сідають до святкового столу. «Ввечері йдемо колядувати. На зимові свята у нас завжди гамірно та весело. Ми з чоловіком мріємо, щоб так було й надалі», — зізнається Ніна Іванівна.
Як повідомляв «Міст», допомагаючи дитині, допомагаємо українській родині.

Лариса Пецух, «Експрес»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply