Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 18, 2021

Покоління «ковідного карантину» — менш освічене

Автор:

|

Жовтень 07, 2021

|

Рубрика:

Покоління «ковідного карантину» — менш освічене
Сергій Хараху

Зараз у Львові відбуваються конкурси на посади директорів шкіл. Наприкінці минулого навчального року з’явилося 44 вакансії, на які могли подаватися всі педагоги, виконавши певні умови. Ці вакансії з’явилися, бо, згідно з вимогами Закону про повну загальну середню освіту, який набув чинності 18 березня минулого року, всі педагоги, які досягли пенсійного віку, мають поступитися молодшим.
Якщо пояснити точніше, то педагогам-пенсіонерам працювати не забороняють. Але на посаду, яку займав цей пенсіонер, управління освіти зобов’язане оголосити конкурс. Якщо зголосилося кілька осіб, то проводять конкурс. Якщо не зголосився ніхто, а педагог-пенсіонер має бажання і надалі викладати, то з ним підписують контракт, але лише на один рік. Це стосується як посад директорів, так і посад вчителів.
До слова, у Львові міська влада пообіцяла платити директорам зарплату у 1 тис. USD. На жаль, ці конкурси не провели протягом літніх канікул. То ж вони відбуваються зараз. І, можливо, триватимуть аж до завершення 2021 року.
Про те, чим живе теперішня школа після запровадження Закону про повну загальну середню освіту, розповів Сергій Хараху, заступником директора з національно-патріотичного виховання Львівської класичної ґімназії, вчитель із 20-річним педагогічним стажем.

Учителі навчатися не хочуть
За словами педагога, відтепер від учителів Нової української школи (НУШ) вимагають проходити переатестацію кожні п’ять років. Серед встановлених вимог є щороку прослухати 30 годин різноманітних курсів. Упродовж п’яти років таких курсів назбирається 150 годин. Уряд обіцяє, що оплачуватиме вчителям їхнє навчання. Але наразі вчителі змушені оплачувати курси підвищення кваліфікації самі або шукати безкоштовні. Серед обов’язкових курсів, які мають відвідати вчителі, є курси з інклюзивної освіти та курси з протидії боулінгу.
Якщо вчитель здобув потрібні знання швидше, ніж за п’ять років, він може звернутися до кваліфікаційної комісії та пройти атестацію швидше. Адже від цього залежатиме його зарплата.
Сергій Хараху зауважує, що зараз зарплата вчителя без категорії, тобто того, хто щойно прийшов з університету, складає 5 тис. грн. Якщо вчитель зголоситься до додаткових навантажень, то його зарплата складатиме 9 тис. грн. Ну, а надалі вже все залежить від того, як він успішно навчається та проходить атестації.
«За попередніх років я проходив курси підвищення кваліфікації. Вони були раз на рік два-три дні. Ми приходили, слухали нудних методистів, а наприкінці група збирала кошти, які віддавала цим викладачам. Так ми проходили атестацію. Але коли 2014 року я потрапив на курси ще за цією, старою системою, і почали збирати гроші, я платити відмовився. Сказав, що буду складати все сам, але хабара не дам», — поділився чоловік.
Водночас він зазначає, що вчителі вчитися не хочуть вчитися. Адже вчитися складно. Набагато легше прийти, прочитати з конспекту, який написав 20-30 років тому. Хоча за ці роки й стався прогрес у різних науках, в т. ч. педагогіці. Та більшість учителів не хочуть нічого змінювати.

Закон — новий, педагоги — старі
Також п. Хархау наголошує, що новий закон про освіту надав автономію навчальним закладам і дозволив директорам самостійно проводити свою політику у школах. Щоправда, аби не було перекосів, створили централізовану систему оцінювання якості освіти. Авдитори школи можуть перевірити школу, якщо надійде сигнал про порушення, надати рекомендації. Але вони не можуть звільнити директора. Зрештою, навіть чиновники з управління освіти цього зробити не можуть. Їхня роль тепер — менеджерів. «Авдитор може лише повідомити керівникові громади, що у цій школі, до прикладу, знущаються з дітей. Або ж, що тут низький рівень освіти і показати чому так», — каже вчитель.
І якщо в школі є проблеми, то ніхто, крім громади, не зможе вплинути на керівника закладу. Приміром, якщо батьків не влаштовує якість освіти, то вони переведуть дітей в іншу школу. А якщо в школі не буде учнів, то її просто зачинять. Громада не витрачатиме коштів на утримання школи, в якій не хочуть навчатися діти. «Цей аспект є революційним і випередив свій час», — переконаний Сергій Хараху.
Цікаво, що у Львові на конкурс директорів шкіл не подався жоден вчитель, який досягнув пенсійного віку. Проте дехто побачив нову шпарину: на посаду директора претендує особа, яка була заступником цього директора. Натомість директор переходить на посаду заступника.
Щоправда, п. Хараху переконаний, що від зміни доданків сума таки зміниться. «Тепер директор школи — це лідер громади. Й особа, яка займе цю посаду, прагнутиме, аби у школі відбулися зміни і що його запам’ятають. Тому новий директор захоче, щоби його запам’ятали як фахівця та сильну особистість. Але, звісно, не всім це вдасться. Школи, які були депресивними, такими і залишаться. Вирвати школу з депресивного середовища можна буде тільки, якщо менеджер є кризовим. У нас, на жаль, таких фахівців нема», — резюмує він. Старі директори шкіл на таке не здатні. Тому на ці посади варто брати молодь.

Кого виховує сучасна школа?
На думку Сергія Хархау, якість освіти, яку отримують українські школярі, дуже низька. Вона була низькою саме через те, що донедавна школярі навчалися за принципами радянської школи, яка надавала знання, не потрібні для життя. Так, до прикладу, зовсім не потрібно було зубрити напам’ять табличку множення.
«Сучасній дитині не потрібно знати таблички множення, як не дивно це звучить. У кожного є комп’ютер, телефон, смартфон. В основу навчання зараз ставлять актуальність знань і компетентність», — вважає педагог. Він зауважив, що раніше уроки в школі починалися з переклички, з перевірки хто є на уроці і хто — відсутній, з перевірки виконаного домашнього завдання, виставлення оцінок. А оцінки до реформи у школі були каральним. Тепер же вчитель повинен починати урок з розмови з учнями, яка б їх зацікавила, питати, як минув попередній день, провести невеличку мотивуючу гру. А оцінки будуть формувальними. У початковій школі взагалі скасували оцінювання. Також учням початкової школи не задають домашніх завдань. Адже всю роботу дитина повинна встигнути зробити під час уроку. Щоправда, у старших класах вже такого послаблення не буде.
Викладач вважає, що в школі дітей повинні навчити думати. Причому думати так, щоби дитина могла гнучко реагувати на будь-які виклики. «А ми виховуємо так, щоб виховати вигідний владі електорат», — запевняє Сергій Хархау.

Чи винен коронавірус у низькому рівні освіти?
Торік у березні всю Україну зачинили на карантин через загрозу поширення Covid-19. Тепер уже зрозуміло, що то була своєрідна, невдала репетиція. Адже хтось дав собі раду з тим, а хтось — ні. За словами заступника директора Львівської класичної ґімназії, в їхньому навчальному закладі на той момент вже діяв електронний журнал. Тому проблеми з комунікації з учнями не було.
«Вчителі давали завдання учням через електронний журнал. А ми починали опановувати «Скайп», «Зум», «Вайбер». Але це було на рівні власних ініціатив. Ми, як і всі інші навчальні заклади, не були готові до карантину. Тому дуже чекали, коли ж він закінчиться», — зізнається чоловік.
Сергієві Хархау було легше, тому задовго до карантину він уже записував відео своїх уроків і викладав їх на своєму каналі у YouTube. Залишалося тільки давати посилання на них і виконати завдання. Надалі він продовжив цю практику. Крім цього, вчителі контактували з учнями через Zoom.
А ось у сільських школах дистанційна освіта була зірвана цілком. Як не дивно, але у багатьох населених пунктах — дуже слабкий Інтернет або його нема зовсім. Зрештою, дуже багато вчителів старшого віку абсолютно не могли опанувати новітніх технологій комунікації. Тому навчання в деяких випадках відбувалося так: учитель телефонував одному з учнів, давав завдання прочитати певний параграф у підручнику, а потім той телефонував однокласникам і переказував, що треба зробити. «Міністерство тоді рекомендувало вчителям виставляти оцінки за другий семестр на підставі оцінювання в першому семестрі», — згадує вчитель.
За його словами, зараз пробіл знань уже існує і він є пролонгованим. А коли це виявиться й як, ще ніхто сказати не може. «Те, що покоління, яке вчилося під час карантину, є менш освіченим, ніж ті, хто карантин не застали, — це однозначно. Вони менш підготовлені до життя. І це вже ніяк не виправити», — переконаний п. Хархау.
А коли карантин завершився, вчителі намагалися наздогнати навчальну програму, не навантажувати учнів та на контрольні давати легші завдання. Тому карантин для української школи — дуже потужний удар.
Як повідомляв «Міст», відбувається реформа НУШ і розвиток мережі гуртожитків.

Маріанна Попович, «Вголос»

About Author

Meest-Online