Новини для українців всього свту

Tuesday, May. 11, 2021

Кольчуги — зі старих ліжок, мечі — з холодильників

Автор:

|

Листопад 10, 2016

|

Рубрика:

Кольчуги — зі старих ліжок, мечі — з холодильників

Олег Петрович

Цьому мистецтву 60-річного галичанина ніхто не вчив. Перелопатив гору спеціальної літератури, поки сам не навчився з малюнків та описів. Старі меблі, електроприлади, начиння люди викидають, як непотріб, а він створює з них унікальні предмети «під старовину». Переважно — лицарську броню. Тепер у його домашній колекції — кілька видів шоломів, кольчуги, щити, луки, стріли, мечі, шаблі, списи, наплічники, наручні, гуцульські топірці бердиші. Олег Петрович навіть мріє відкрити в селі історичний музей, в якому місцеві вчителі проводили б уроки історії.
Коли автобусом заїхала в село, оселю п. Рака намагалася розпізнати за зовнішнім виглядом брами на подвір’я. Вони в Речичанах — одна краща за іншу, дорогі, сучасні. А з’ясувалося: навіть огорожа на обійстя Олега Петровича не така, як у всіх. Вона — оригінальна. Господар поєднав у ній метал, камінь і дерево. На хвіртці викував літеру «Р», обрамив її у підкову, а обабіч — раків.
Найперше у вітальні на стіні помітила шаблю з руків’ям у формі пташиної голови, обтягнутому в шкіру.
«Штучна?» — цікавлюся. «Ану, придивіться зблизька. Це ж засушена голова птахи», — відповідає господар, знімаючи експонат зі стіни.
Це ж треба! Здалеку шабля здається важкою та масивною. Насправді легенька, адже виготовлена з дюралюмінію. Поряд — ще одна робота п. Рака, якою він пишається. Це меч із гардою, що викувана у формі виноградної лози.
Олег Петрович приносить із горища лицарські обладунки. Бо ж не будеш зберігати їх в оселі. «Спробуйте підняти кольчугу», — усміхається чоловік.
Я лише змогла відірвати її від підлоги, підняти вище сил забракло. Виявляється: п. Олег і його син Тарас сплели кольчугу власноруч за два місяці з 7 тис. кілець. Для цього розібрали старий пружинний матрац із гартованої пружинної сталі. Важить кольчуга майже 16 кг.
«Шолом я викував за тиждень, — каже господар і простягає мені обладунок, увесь у вм’ятинах і слідах від ударів. — Не дивуйтесь. У цих обладунках Тарас змагався у всеукраїнських лицарських турнірах. У Середньовіччя броня захищала все тіло воїнів від стріл, списів, ударів меча. Цінувались обладунки дорого й були коштовною бойовою здобиччю, адже були символом влади, сили та войовничості. Виготовляли їх спеціальні майстри. Озброєння жорсткою бронею свідчило, зокрема, про багатство і міць його господаря. Шолом, кольчуга, наплічники, наручні важили загалом десь 25-30 кг. Можливо, й нелегко було рухатися у такому панцері, зате безпечно. Уявіть, наскільки сильним і дужим мав бути воїн. Мої роботи — витвір і зброярського, і декоративного мистецтва».
Олег Петрович показує невеличку кузню, в якій виковує «середньовічне спорядження». Переробив її зі старої комори. Чоловік зізнається: металу не купує. Підбирає те, що хтось викидає. «Знайшов на смітнику старе ліжко на пружинах, — мовить. — Там такий міцний кутник, якого зараз у найдорожчих меблях немає. А сталь зі старих холодильників хіба порівняєш із сучасною?»
До думки виготовляти лицарську броню підштовхнув син Тарас. «2000 року він заснував молодіжну громадську організацію «Товариство збереження історичної спадщини «Галицький лев». Відтоді допомагає мені виготовляти обладунки. Змагається в лицарських турнірах. Пригадую, років десять тому підходить до сина незнайомий чоловік і представляється: «Я — викладач академії мистецтв. Бачу: любиш ковальську справу, але невміло працюєш із металом. Приходь на мої пари, навчу ковальської справи безкоштовно». Тому викладачеві син досі вдячний. Тараса, одягнутого в обладунки, навіть запрошували зніматися в рекламі. А коли ще вчився в університеті, то прийшов якось на іспит у кольчузі та наручнях. День перед іспитом брав участь у турнірі і не встиг переодягнутися. Викладачі аж налякалися».
Олег Петрович працює на залізниці. Від ковальської справи був далеким, але ще змолоду захопився чеканкою. Згодом придивлявся, як кують із металу ковалі, що не знав — розпитував. Учився «працювати» з каменем, деревом, металом також за журналами «Юний технік», «Моделіст-конструктор», «Наука і життя». Тепер в оселі майже все робить «під старовину». Навіть такі дрібниці, як торшер, світильник, умивальник, чи лічильник. Обладунки, до речі, виготовляє під добрий настрій і лише для себе.
«Якось учителі запросили мого сина провести урок історії, — продовжує чоловік. — Про епоху Середньовіччя діти слухали так-сяк. А коли на наступний урок Тарас приніс лицарські обладунки, оченята в школярів аж засяяли. Кожен хотів потримати їх у руках і навіть одягнути на себе, аби відчути себе справжнім лицарем. Лише тоді дітлахи по-справжньому зацікавилися темою уроку. Правду кажуть: краще раз побачити, ніж сто разів почути»!

Валентина Шурин, «Львівська газета»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply