Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 5, 2021

Чи потрібні в Україні «червоні» дипломи та ЗНО?

Автор:

|

Лютий 23, 2021

|

Рубрика:

Чи потрібні в Україні «червоні» дипломи та ЗНО?

Освіта — дуже серйозна та важлива справа, що супроводжує людину протягом найвідповідальніших періодів її життя. Починаючи з дитячого садочку, де ми вперше знайомимося з соціумом за межами власної родини, закінчуючи закладами вищої освіти (ЗВО), де ми отримуємо фах, який часто стає вирішальним фактором у житті. З огляду на це, різні держави світу роблять усе можливе, аби їхня освіта була якомога якіснішою.
Не відстає у своїх намаганнях покращити освітній процес і Україна. Про розмаїті реформи у цій галузі чуємо та читаємо регулярно і доволі часто. Так, щороку з’являються пропозиції скасувати зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО), виникають суперечки довкола питання мови, якою мають вести процес навчання тощо. Нещодавно українці дізналися, що Кабінет Міністрів України скасував «червоний» диплом. Саме обкладинка червоного кольору цього документа служила відзнакою, що вказувала на високу успішність студента. Тепер уся інформація про оцінки буде доступна лише у додатку до Диплому про вищу освіту.
Ця ініціатива уряду, як і багато інших, не могла сподобатися всім. Одні стверджують, що тепер студенти будуть менш мотивовані до навчання, позаяк усі дипломи матимуть однаковий вигляд. Інші впевнені, що немає ніякої різниці, оскільки якщо роботодавці ще звертали увагу на наявність диплому, то колір обкладинки їхні цікавив набагато менше.
То чи потрібен українцям «червоний» диплом, що робити зі ЗНО і яких змін потребує наша освіта, розповіли професор, публіцист та мовознавець Іван Ющук, громадська діячка та письменниця Лариса Ніцой, а також професорка і докторка філологічних наук Лариса Масенко.
— Чи правильним було рішення скасувати «червоні» дипломи?
Іван Ющук: — Мені здається, що червона обкладинка диплому була непоганим заохоченням для студентів. Можливо, її було варто зробити не червоною, а, синьо-жовтою, але скасовувати відзнаку було неправильно. Студенти можуть просто втратити мотивацію до навчання, бо у той додаток до диплому майже ніхто не зазирає. На жаль, доволі часто, коли мова йде про українську освіту, рішення нашої влади не йдуть на користь.
Лариса Ніцой: — Я проти такого скасування. Може, цей червоний колір і «пахне» радянщиною, але диплом із відзнакою повинен залишатися. Студент працював, показав блискучі знання і відзначився краще, ніж інші. Чому цей «слід» не залишити на папері й у нього має бути такий самий диплом, як у того, хто байдикував? В Європі немає такого поняття як «червоний» диплом, але відзнака є. Ми знаємо, що у них навіть є традиція запрошувати до слова найкращих студентів на церемонії випускного. Тобто, кращих усе одно відзначають. А така «зрівнялівка» — це не правильно.
Лариса Масенко: — Я проти таких ініціатив. Найкращих студентів треба виділяти. «Червоний» диплом відзначає найуспішніших, а тепер цього не буде. Хто буде зазирати у ті додатки? Якщо не червоний колір, то треба вигадати якусь іншу відзнаку. Людина, котра найкраще здобувала знання і виділялася на загальному фоні, має бути якось відзначена і документально. Крім того, це дуже важливо і для роботодавців.
— Щороку в інформаційному просторі ми зустрічаємо думку, що необхідно скасувати і ЗНО. Як варто вчинити?
І. Ю.: — Скасовувати незалежне оцінювання не можна в жодному разі. Якщо таке станеться, то в освіті розгуляється страшенна корупція. Раніше, коли викладач приймав вступні іспити, то завжди мав список, кому ставити «п’ятірку», а кому в жодному випадку такої оцінки ставити не можна. Тому ті, хто виступає за скасування ЗНО, хочуть згодом на цьому мати «чорний» заробіток.
Л. Н.: — Це неприпустимо. Вважаю, що це єдина реформа, яка вдалась в Україні. Якщо до такого дійде, то всі іспити при вступі будуть здавати, як колись: почнеться корупція. Завдяки ЗНО до ЗВО вступають справді розумні діти. Коли розпочалось зовнішнє оцінювання, викладачі казали, що вони «давно не бачили в авдиторіях дітей із таким осмисленим поглядом». Ця фраза мені дуже сподобалась і, гадаю, вона каже сама за себе. Раніше вчитись приходили ті, хто міг за це заплатити, або мав «зв’язки». ЗНО ж відкриває шлях для справді розумних дітей.
Л. М.: — ЗНО також не можна скасовувати. Гадаю, що причина таких ініціатив полягає у тому, що зараз у нас такий міністр освіти. Всі знають про його любов до плагіату, тому, мабуть, йому буде дуже до вподоби, якщо ніхто не буде виділяти кращих, а абітурієнти вступатимуть до ЗВО за хабарі. ЗНО має обов’язково бути, бо інакше ми повернемося до того, що диплом можна буде «купити».
— Торік повідомляли про корупцію на ЗНО під час творчих завдань. Як можна вирішити цю проблему?
І. Ю.: — Гадаю, що йшлося про поодинокі випадки. Зрозуміло, що наш досвід у корупції надзвичайно великий і знищити його відразу не вдасться. Але все ж такі речі не є системними. ЗНО — чудова практика, що дозволяє справді здібним дітям поступати у ЗВО, уникаючи корупційної складової.
Л. Н.: — Треба продумати механізм, що буде запобігати такому. Ця частина ЗНО реально перегукується з тими іспитами, які колись здавали ми. Однак я вважаю, що зовнішнє незалежне оцінювання потрібно змінювати. Не скасовувати його повністю, звісно ж, але вносити зміни. До прикладу, я проаналізувала, які запитання в тестах є в Польщі й у нас. Це дві зовсім різні філософії. Коли у Польщі діти висловлюють своє ставлення до історичної події чи героя твору, то у нас все зводиться до знання дати чи тексту. Іншими словами, наші діти повинні знати, коли відбулася конкретна подія, або у що був одягнений герой твору в конкретний момент. Не це важливо. Питання нашого ЗНО не формують ставлення дитини до події чи вчинків героїв. Тому вважаю, що ЗНО необхідно змінювати в усіх напрямках: від технічного боку (механізм, за яким усе відбувається), щоб унеможливити корупцію, і до самого наповнення.
— Які зміни необхідні українській освіті сьогодні?
І. Ю.: — У нас чомусь так склалося, що саме слово «реформа» використовують для того, аби замаскувати проблему, а не вирішити її. Щось влада приймає, щось ухвалює, але далеко не все змінює ситуацію у кращий бік. Приміром, у нас нещодавно прийняли реформу, згідно з якою стипендію можуть отримувати лише 40 % студентів. Решта студентів тепер абсолютно байдуже ставиться до свого навчання, бо у них зникла ця мотивація. Вони знають, що так чи інакше не пройдуть цього «бар’єру». Раніше ж, скільки студентів здобули відповідний середній бал, стільки й отримували стипендію. Тоді кожен мав рівні шанси та прагнув цього. Також нам необхідно переглянути викладацький склад. Зараз є дуже багато некваліфікованих викладачів, котрих колись «по блату» прийняли на роботу і вони крім того, що водять пальцем по конспекту, нічого більше не знають. Тому нам потрібна повна переатестація викладацького складу. По-третє, дуже необхідно, аби викладачі дотримувались закону про мову. Навіть зараз у «Київській політехніці» можна дуже часто почути, що пари ведуть на «общепонятном». Причому, навіть через дистанційне навчання. Це порушення закону. Всі студенти перед вступом складали ЗНО з української мови, тобто вони її знають і розуміють, то навіщо їм викладати російською?
Л. Н.: — Упродовж останніх років у нашій освіті повністю вилучали національний компонент. Зараз ми виховуємо універсальну робочу силу, яка може працювати у будь-якій країні світу. Проте не виховуємо відповідального українця, котрому треба будувати цю Україну. Ми не виховуємо ставлення до своєї держави, її героїв і мови. Так, ми кажемо, що мова «солов’їна», дитина їде на олімпіаду, виграє перше місце, а потім запросто «здає» свої позиції та каже «яка різниця, якою мовою спілкуватись?». Ніколи в житті ми такого не почуємо ні від француза, ні від німця, ні від поляка. Тому нам просто необхідно заводити національний компонент у нашу освіту й учити дітей на місцевому матеріалі. У нас дуже глибока педагогічна традиція, а ми зараз повністю все хочемо перейняти в Європи. Передові технології, звісно, потрібні, але нам не варто забувати про своє українське. Українець повинен ще у школі зрозуміти свою національну ідентичність.
Л. М.: — Передусім українській освіті бракує виконання закону про мови. Попри те, що в освіті мова, якою викладають, обов’язково має бути державною, це часто ігнорують. Тобто, досі є окремі викладачі або й цілі ЗВО, які викладають російською. Особливо у найбільш русифікованих містах, але й у Києві таке зустрічається. Нещодавно мені розповіли, що в інституті журналістики від студентів лунає російська мова, а це ж майбутні працівники засобів масової інформації, котрі мають досконало володіти українською мовою.
Як повідомляв «Міст», українську мову популяризуватимуть у світі.

Роман Гурський, «Вголос»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply