Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 22, 2021

Чоловік самотужки виховав 11 усиновлених дітей

Автор:

|

Вересень 17, 2021

|

Рубрика:

Чоловік самотужки виховав 11 усиновлених дітей
Віктор Гулак із дітьми

Коли говорять про таку делікатну тему, як усиновлення, завжди керуються певними стереотипами, і один із них, що діток усиновлює зазвичай бездітна пара. Але на Прикарпатті живе Віктор Гулак, який довів, що неважливо, чи ти живеш у подружжі, чи ти самотній чоловік, якщо ти прагнеш ділитися любов’ю і хочеш стати рідним для сиріт, це реально.
Де мешкає у Калуші п. Віктор, знають усі: батько 11 дітей живе на околиці міста та має свою автомайстерню. Приватний будинок на три поверхи чоловік збудував сам ще 20 років тому, хоча і досі вдосконалює його та присадибну ділянку. Коли розпочалося будівництво, Віктор Гулак був одруженим. Та життя у молодої сім’ї не склалося, і за рік вона розійшлася. Залишилися тільки велетенський порожній будинок і бізнес, який приносив достаток. Час минав, а господиня на обійсті так і не з’явилася. Невідомо, як би склалося життя Віктора, якби якось двоюрідний брат не попросив взяти на літні канікули свого сина. Батьки хлопчика планували поїхати на заробітки, а бабуся не могла впоратися із десятирічним шибеником, та ще й малий був похресником Віктора.
«Він жив у мене три місяці. Спершу було важко, адже я звик до того, що сам, а тут — і дитина, і робота, треба було поєднувати. Перший місяць ми звикали один до одного, виробляли певні правила. Я взявся вчити малого автомеханіки, читати та займатися з ним, і ми настільки здружилися та стали хорошою командою, що було навіть сумно, коли похресник переїхав додому. До речі, я його нещодавно зустрів, і він мені каже: «Дядьку, а ви пам’ятаєте те літо? Я вам так вдячний за нього, це було одне із найкращих у моєму житті», — розповідає п. Віктор.
Після такого тримісячного досвіду думка про дитину чоловіка вже не покидала. Він боявся звернутися до соціальної служби, бо всі довкола розповідали, що ніхто йому на виховання дитини не дасть. Та 15 років тому чоловікові потрапила на очі стаття, в якій розповідали про популяризацію усиновлення та сприяння в Україні.
«Я приїхав в обласну службу Івано-Франківська і питаю, чи може дитину всиновити самотній чоловік. Мені відповіли, що закон цього не забороняє. Тоді почав готувати документи. Скажу чесно — це був найважчий період. Але ще важче було приїхати в дитячий будинок Долини та вибирати. Це був жахливий стрес і для мене, і для діток. Вони всі кидаються на шию і просять їх забрати. Це було важко», — згадує татусь.
Він обрав хлопця, якому тоді було 14 років. Проте, крім нього, забрав ще й двох його маленьких сестричок, адже рідних дітей розлучати не можна. Й ось коли Віктор Гулак уже оформляв документи, керівництво дитячого будинку спитало, чи не готовий він прийняти ще одну дитину.
«Вони мені кажуть: «Ти взяв гарних і здорових дітей, а ось у нас є така дівчинка, їй 13 років, скоро вона покине цей будинок і загине в гуртожитках». У неї були проблеми з нирками, і юнка постійно потребувала лікарського нагляду. Директорка будинку дуже за неї переживала, розказала, що дівчинка тут живе приблизно дев’ять місяців, і до неї ніхто не приходить, а батьки позбавлені батьківських прав. Я й згодився, кажу: «Давайте й її до того гурту вже», — згадує чоловік.
Так у нього з’явилися перші четверо дітей. Будинок треба було швидко переобладнати, зробити кімнати для дівчаток, налаштувати робочий графік, аби можна було працювати та приділяти дітям увагу. Але найважче було зробити не графік, а бути мамою і татом для всіх. Надя Гулак пригадує, що, коли вони оселилися в будинку батька, ніяк не могла звикнути, що немає мами. Спершу було важко та ніяково, але згодом п. Віктору почали допомагати його родичі. Часто навідувалася сестра, а ще у побуті з дівчатами допомагала сусідка.
«Вона нас навчила варити їсти, вишивати, доглядати за меншими. Ми часто бігали до неї за порадами, але потім звикли до тата. І, чесно, я ним пишаюся, бо лише у нього таке велике і добре серце, тільки він зміг взяти стільки дітей і так добре нас виховати. Я йому за це безмежно вдячна», — розповідає Надя, яка кілька років тому сама створила власну сім’ю і вже має дитину. Надя каже, що кращого дідуся для свого сина годі й шукати.
Через півтора року після першого усиновлення до Віктора Гулака знову зателефонувала соціальна служба і запропонувала ще двох дітей: хлопчика та дівчинку, також підлітків. Спершу чоловік пручався, казав, що не впевнений, чи зможе їх взяти, але його переконали самі ж діти, яких усиновив. Вони сказали, що не проти, аби у них з’явилися ще братик і сестричка.
Велика сім’я із семи осіб. Уже тоді татко вставав ще до сходу сонця, порався на кухні, готував усім сніданок і брався готувати обід. Будив дітей до школи, збирав їх і відвозив кожного до місця навчання. Але щоразу усвідомлював, що самому важко, що потрібен поруч ще хтось, хто допоможе і розділить його любов до дітей, стане хорошою дружиною і мамою для його діток.
«Знаєте, я б цього не робив, але був такий випадок взимку: діти написали листи до Святого Миколая і поставили на підвіконня. А коли вони полягали спати, я взяв ті листи і читаю: «Дорогий Миколаю, принеси мені цукерки і якусь ляльку, і мамусю приведи татові». Я того начитався — і так мені їх шкода стало, от я і вирішив шукати жінку. Беру телефон, кудись там дзвоню, але душею не кривлю — розказую, що маю бізнес, великий будинок і шістьох дітей. І тоді все. Хтось кидає слухавку, хтось каже: «Це ж на тих шістьох дітей стільки працювати треба». Не склалося якось у мене з цим, то й перестав шукати», — каже татко.
Час минав, діти підростали, вступали у коледжі. Побут став трішки легшим, адже старші дівчатка допомагали по господарству, хлопці — у майстерні. Їх не часто можна було застати вдома, адже на вихідні велика родина виїздила в гори або подорожувала містами України. Тоді в них з’явилася ідея створити вдома музей старожитностей. З кожної подорожі вони привозили старі речі: вишиванки, швейні машинки чи старовинний посуд. До речі, цей музей вони й досі наповнюють новими експонатами, а реставрують і відновлюють їх самотужки вдома. Між цим соціальна служба ще кілька разів просила Віктора Гулака взяти на виховання дітей, і він жодного разу не відмовив. Востаннє це було чотири роки тому.
«Мені вкотре телефонують і кажуть: «Тут такий хлопчик є, ну ніхто з ним не може впоратися, а вам вдасться». А їм кажу: «Та заради Бога, я вже весь сивий, куди ще діти?». Але тепер не шкодую. Намучився з ним, але тепер бачу результат і серце радіє. Знаєте, не так важко навчити щось дитину, як відучити її від того всього лихого, яке вона здобула по тих інтернатах і дитячих будинках. От Вітя нічого не вмів, прийшов до мене повним нулем. А тепер каже, що не має такої роботи, яку не зможе зробити», — пригадує п. Гулак.
Віті — 21 рік, і нещодавно він вирішив піти на контракт в армію. Це було його рішення, яким дуже пишається батько. У хлопця було важке дитинство і кілька дитячих будинків, які постійно відмовлялися від нього через важкий характер і кепську вдачу: «Знаєте, тато — єдиний, хто в мені побачив світло. Я не кажу, що це були рожеві окуляри. Ні, у нього сильний характер і дуже добре серце, але він, крім мого неґативу, побачив і позитив, про який я, чесно кажучи, і сам не здогадувався. І все, що я вмію робити, — завдяки йому».
У Віктора Гулака вже троє онуків від усиновлених дітей. Одна з його доньок з чоловіком і двома дітьми вже кілька років мешкає у Варшаві. Ще одна донька навчається у Львівській ветеринарній академії. Загалом усі усиновлені діти Віктора мають хорошу освіту та сім’ї.
«Мені часто кажуть люди: «Думаєш, вони тобі подякують колись?». Та для мене найбільша подяка, що вони виросли такі розумні, що вони щасливі у своїх подружжях, що приїздять до мене щороку на мій день народження, що мають хороші освіти та зроблять щось добре у цьому світі», — радіє чоловік.
Зараз Віктор Гулак уже на пенсії. Великий будинок — майже порожній, але досі охайний і доглянутий, а старенького батька по черзі пильнують усі 11 дітей, у яких він колись повірив.
Як повідомляв «Міст», сім’я на Дніпропетровщині виховала 46 дітей.

Мар’яна Романяк, Zaxid.net

About Author

Meest-Online