Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 26, 2021

У Львові заговорили про сепаратизм

Автор:

|

Листопад 26, 2015

|

Рубрика:

У Львові заговорили про сепаратизм
Володимир Павлів

Володимир Павлів

Як з’ясувалося, заклики до особливого економічного статусу здатні спонукати до підозри.

Каталізатором стала теза
17 листопада активісти «Української галицької партії» (УГП) зірвали у Львові засідання круглого столу на тему «Галичина після виборів. Перспективи реґіону в умовах конституційної реформи», яку організувала громадська організація «Європейська галицька асамблея» (ЄГА). Антон Петрівський, активіст УГП, назвав тоді Володимира Павліва, голову ЄГА, сепаратистом. Каталізатором до запеклої суперечки стала теза п. Павліва, що Галичина — це локомотив євроінтеґраційного процесу, який має стати реґіоном з особливим економічним статусом.
Саме цю тезу активісти УГП вважають нечуваною і такою, що несе загрозу сепаратистських настроїв. В офіційній заяві керівництво партії пояснило: «Сьогодні активісти УГП перервали засідання круглого столу, на якому обговорювалися теми, близькі до сепаратизму. Ми виступаємо за єдність України і будемо гостро реаґувати на будь-які провокації сепаратистів. Закликаємо всіх тверезо мислячих політиків та експертів не брати участі у скандальних заходах і не підтримувати сепаратистів на Галичині».
Натомість п. Павлів повідомив львівському інтернет-виданню Zaxid.net, що «якийсь молодий чоловік із групою підтримки зірвав наш круглий стіл». «Він сказав, що воював в АТО. Я його вперше бачив, не знаю, хто це, і тому не маю поняття, чи те, що він казав, — правда. Охорона готелю не змогла випровадити цих людей. Ми не хотіли переходити до силового контакту, бо не було сенсу. Спробував пояснити цьому чоловікові, про що йдеться, але він почав говорити про те, що захід закінчено і щоб люди розходилися. Мене це дуже обурило, бо не хочеться вірити, що такі ординарні хами під виглядом гопників є в УГП. Тому, щоб не доводити ситуацію до проблем, ми просто вирішили розійтися», — розповів він.
Володимир Павлів також категорично відкинув звинувачення у сепаратизмі. «Сепаратизм — це відривання чогось від чогось. Ніхто у нашому середовищі не пропаґує і навіть не висловлює думки про відривання Галичини від України», — сказав голова ЄГА.

«Повинні недвозначно заявити»
Натомість 18 листопада в ще одному львівському інтернет-виданні — «Варіанти» — був опублікований прес-реліз ЄГА, у якому стверджувалося: «Наділення Галичині особливого
економічного статусу єврореґіону дозволить сформувати абсолютно нову економічну та політичну реальність. Таку думку висловили учасники круглого столу на тему «Особливий економічний статус єврореґіону «Галичина»… Ми повинні недвозначно заявити про перспективи єврореґіону і нової конституційної моделі взаємин між Галичиною та Києвом». У цьому документі запевнили також: «Важливості дискусії не затьмарила навіть ексцентрична витівка невідомих людей, котрі заявилися на дискусію з малозрозумілими претензіями, але так і пішли ні з чим».
Однак у ЄГА не могли не знати, що сутичка була з представниками УГП, яка подолала на останніх виборах до Львівської міської ради прохідний бар’єр із рейтинґом 5,73 %, тож буде представлена в цьому органі місцевої влади чотирма депутатами. Навіть у київському часописі «Дзеркало тижня. Україна» свого часу звернули на це увагу: «Привертає увагу успіх УГП, що вдало використала актуальний реґіональний тренд».

Неоднозначна діяльність
Діяльність Володимира Павліва викликає неоднозначну реакцію. Приміром, 7 грудня 2012 року буковинська газета «Версії» повідомляла в публікації під заголовком «Відомий провокатор сам став у Чернівцях жертвою провокації», що майбутній тоді ще лідер ЄГА презентував свою книгу «У пошуках Галичини» в рамках проекту «Українська федерація», заснованого громадським рухом «Український вибір», який очолює Віктор Медведчук, одіозний кум Путіна.
«Ідеї Володимира Павліва, як і натхненника ідеї українського федералізму Віктора Медведчука, розбилися об жорстке несприйняття. Під час зустрічі п. Павліва з чернівчанами відомий на Буковині блоґер Роман Жахів здійснив обряд екзорцизму. Якщо по-простому — п. Павліва облили свяченою водичкою», — повідомляло видання.
В інтерв’ю інтернет-виданню Vlaskor.net цей діяч заявляв: «Спілкуюсь із людьми, котрі розробляють проект федералізації України у складі ініціативи «Український вибір». А в замітці під заголовком «Про Табачника з розумінням і повагою» на сайті інтернет-видання LB.ua Володмир Павлів писав таке: «Дмитро Володимирович неодноразово заявляв, що Галичина — чужорідне тіло в прекрасному організмі України, інші ментальність, культура, релігія, що галичани не мають нічого спільного з великим українським народом і що максимальне «відокремлення» цієї території принесе тільки користь українській державі. Цілком згоден. Подібні умовиводи Табачника для більшості з нас є цілком очевидними».

«Білий хорват»
Своєю чергою, у публікації «Колонія Галичина», розтиражованій багатьма інтернет-виданнями, п. Павлів заявляв: «Ми, галичани, востаннє були по-справжньому вільними, ще коли були білими хорватами». Але навряд чи цей публіцист не читав у працях Леонтія Войтовича, що білі хорвати жили не на теренах майбутньої України, а у верхiв’ях Вiсли й Одри. А в дослідженні «Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат» львівського Інституту народознавства — що «хорватів «Повісті минулих літ» можна розмістити лише на Передкарпатті», але й туди «найінтенсивніщим було переселення з Волинської землі».
Можемо нагадати, що після міґрації тиверців та уличів на ті терени, які зараз називають Галичиною, неможливо встановити те, нащадком якого саме з літописних племен є той або інший мешканець Івано-Франківщини, Львівщини чи Тернопільщини. Тим паче, що хорвати, дуліби-бужани-волиняни, тиверці, уличі, поляни та деревляни були представниками спіль-
ної лука-райковецької археологічної культури.
А заявивши в публікації «Де закінчується Галичина?», що «історичні її межі легко знайти на старих мапах», п. Павлів не згадав жодної з них. Бо, мабуть, боявся спонукати читачів пересвідчитися, що терени, які згодом назвали Галичиною, насправді були Волинню? Адже дуліби-бужаниволиняни збудували собі столицю Бужеськ (тепер — Буськ) на теренах сучасної Львівщини. А д-р Войтович довів, що й «Львів виник на межі Перемишльського та Белзького князівств» — «на перехресті галицьких і волинських шляхів».

Відокремлювали лише чужинці
Утім, кожен, хто шукатиме назву «Галичина» в літописах, пересвідчиться — її там немає. Знайде натомість Галицькі землю, волость, князівство, але ж першим їх назвав 1189 року одним словом — Galicie — Бела ІІІ, король Угорщини. Бо, окупувавши Прикарпаття, титулувався ще й галицьким королем. Але кожен, хто читав літописи чи цитати з них у працях Івана Крип’якевича, знає — волинський князь Роман приєднав 1199 року Галич, «увійшовши у порозуміння з галичанами». Галицьке князівство після його об’єднання з Волинським називали одним словом — Galicie.
Але, наприклад, німець Освальд Бурґгардт у поемах, які він творив українською під псевдонімом Юрій Клен, також іменував свою етнічну вітчизну не її самоназвою Deutschland, а екзонімом (немісцевою назвою) Німеччина. Інакше б не всі українці зрозуміли те, про що той писав. Аналогічно й нащадки короля Данила вживали в грамотах, адресованих іноземцям, немісцеву назву, бо вона була більше відома тому, що її повсякчас згадували у своїх титу лах угорські королі.
Але 1341-го Дмитро Детько, тодішній очільник Галицького князівства, титулувався «управителем і старостою Руської землі». Та й до складу Польського королівства вона входила в 1434-1772 рр. як Руське воєводство. А волинська частина тих теренів, які зараз називають Галичиною, — як Белзьке. Галицькою ж називали в ті часи тільки одну з п’яти земель Руського воєводства — до складу якої входили лише галицький, коломийський і теребовельський повіти.
За межі цих теренів цю назву поширила щойно 1772 року австрійська імператриця Марія-Терезія. Бо, успадкувавши від угорських монархів титул короля Galicie, об’єднала Руське та Белзьке воєводства в Королівство Галичини та Лодомерії. Останню назву чужинці вживали в середньовіччі як синонім Волині, оскільки її столицею був тоді Володимир. Але й після перейменування Руського та південноволинського Белзького воєводств у Королівство Галичини і Лодомерії його корінне населення називало себе не галичанами, а русинами.
Русинами називали себе предки українців обабіч Збруча. Тож після того, як наддніпрянці назвалися, щоб їх не плутали з росіянами, українцями, із ними поступово солідаризувалася переважна більшість автохтонів Королівства Галичини і Лодомерії.
Відтак 1918-го вони утворили не галицьку, а Західноукраїнську Народну Республіку. А та увійшла 1919 року до складу Української Народної Республіки як її Західна область. Натомість Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку проголосили 1920 року більшовики. А Дисктрикт Галичина 1941-го — німці. Отже, немає жодних підстав уважати Галичину чимось окремішнім від України і ратувати за її відділення.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply