Володимир Гройсман

Попри обіцянку показати, «що таке управління державою», яку дав новий прем’єр-міністр після свого призначення, навіть найазартніші експерти не ризикують робити серйозні ставки на його команду. Якоюсь мірою ця команда — вимушена сакральна жертва страшному привиду дочасних виборів з метою відтягнути його появу.

Шляхом попередників
Два тижні існування новопризначеного Кабінету Міністрів (КМУ) запам’ятаються українцям великоднім «подарунком» у вигляді підвищення цін на газ до 100 %. Коментуючи рішення уряду про встановлення єдиної ціни на газ для населення на рівні 6879 грн за 1 тис. куб. м, віце-прем’єр Кубів та міністр енерґетики і вугільної промисловості Насалик відзначили, що такий крок поставить крапку у спекуляціях на газовому ринку країни.
Стратеґія руху в напрямку збільшення тарифів до «економічно обґрунтованого рівня» має показати відданість нового уряду ідеям попередників, «реформаторів-камікадзе». Водночас цей склад КМУ «добиває» чужі рейтинґи, перш за все Президента та його політичної сили в парламенті, тоді як попередній руйнував власні. Не дивно, що Арсеній Петрович свідомо не довів справи з газом до кінця, а надав «можливість» забруднити руки непопулярними тарифами людям конкурента. І хоча п. Гройсман чудово розуміє рівень суспільних дискусій навколо такого рішення та наголошував, що не допустить зловживань у ціноутворенні, уникнути цього кроку змоги не мав.

Ні лебідь, ні щука, ні рак
Тарифи на газ — не єдине, що залишилося у спадок п. Гройсману. Тих дев’ятьох представників команди п. Яценюка, котрі залишилися в команді нового прем’єра, не можна назвати ні реформаторами, ні консерваторами, ні технократами. Але вони доволі схожі на тих, хто прийшов у КМУ. Попри тристороннє або й чотиристороннє формування уряду, якщо говорити окремо про людей за квотами глави уряду, Президента, БПП і НФ, на персональному рівні за деякими винятками весь КМУ вийшов доволі однорідним.
Найкращою характеристикою цих людей було б слово «виконавці». В умовах ефективно функціонуючого державного механізму таку характеристику можна було б розцінювати позитивно. Але в умовах перетягування політичного каната, вибіркового використання судочинства, належності ЗМІ конкуруючим силам, використання суспільних настроїв виключно з метою дискредитації чи тиску на неугодних виконавці лише сприятимуть роздробленості, популізму та дрібним міжусобицям, а не вестимуть до покращення.

Залишенці
Хто ж ці люди? Міністр молоді та спорту Ігор Жданов, не відзначившись помітними досягненнями у відомстві, попри відкликання його з посади «Батьківщиною» після виходу політичної сили з коаліції, вирішив залишитися на нагрітому містечку «на прохання Яценюка». Тепер він представляє квоту НФ. Але не слід дивуватися, якщо політична кон’юнктура з часом приведе п. Жданова, наприклад, у БПП. Його відданість ідеям виконавства чудово характеризує нещодавній чемпіонат України з гірськолижного спорту, що був проведений на безсніжних схилах карпатського передгір’я.
Інших попередників, котрі дісталися у спадок п. Гройсману від п. Яценюка, також не можна називати кращими з команди попередника. Кумові Президента Юрієві Стецю більше пасувало би працювати десь в особливо секретних підрозділах розвідки, бо рівень непомітності цього міністра — просто неймовірний. Інколи п. Стець розповідає про якісь абстрактні речі, тоді як російсько-терористичні канали, не зустрічаючи жодної інформаційної протидії, продовжують атакувати на сході. Їх дивляться не лише люди з окупованих районів, але і з підконтрольних Україні, у т. ч. українські вояки. Міністр періодично анонсував свою відставку з грудня 2015-го, але так з посади і не пішов.
Найменше претензій, мабуть, до міністрів закордонних справ Павла Клімкіна й оборони Степана Полторака. Хоча референдум у Нідерландах було провалено через малоефективний український менеджмент, а Крим та частина Донбасу продовжують перебувати під окупацією, усе ж економічний і дипломатичний тиск на Росію триває, а армія принаймні створена.
Спроби реформувати друге силове крило держави — поліцію — робить і міністр із тривалим стажем Арсен Аваков. Збереження міністерського крісла за ним стало можливим завдяки наполегливій позиції НФ, хоча головного поліціянта й оточували численні скандали з державними закупівлями (згадайте «наплічники Авакова»), а боротьба з бурштиновою мафією стала до смішного неефективною, викриваючи відсутність авторитету, компетентності та наявність корупції у самій поліції. Відстояли «фронтовики» і міністра юстиції Павла Петренка, близького друга та соратника п. Яценюка, котрий також багато часу пробув у «Батьківщині».
Групу, що пішла на підвищення, у новому уряді представляють Лілія Гриневич, Володимир Омелян та Остап Семерак. Хоча останній працював міністром КМУ в тимчасовому уряді п. Яценюка, не втримавшись там після виборів. Володимир Омелян, котрий замінив на посаді свого нещодавнього керівника Андрія Пивоварського, тоді працював керівником служби п. Семерака. Останній тепер — міністр екології та природних ресурсів. Міністр освіти — чи нєдина в новому уряді, хто має на своєму рахунку реальні й конкретні досягнення у вигляді участі у створенні системи зовнішнього незалежного оцінювання та Центру оцінювання якості освіти. Вона вже оголосила про необхідність повернення до 12-річної середньої освіти. Попри наявність розумних причин у такому рішенні, запитання залишаються. Це стосується і всього нового КМУ. За старою українською традицією нові керівники з гідною заздрості впертістю починають руйнувати системи та схеми попередників.

Під перехресним вогнем
Боротьба за правильні рішення точитиметься не лише теоретична – між сучасними та минулими керівниками, але й практична – на рівні діючого Кабінету міністрів. Причина цього — безпрецедентна кількість віце-прем’єрів — їх шестеро. Останній, хто залишився при посаді з попереднього уряду, — Геннадій Зубко, віце-прем’єр із питань реґіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, котрий має звичку лобіювати власних людей на важливі посади  матиме інтерес у сфері міністра інфраструктури.
В’ячеслав Кириленко, віце-прем’єр із гуманітарних питань, також оточений скандалами навколо себе та дружини, обов’язково конфліктуватиме з міністром культури, бо між ними давні порахунки. Віце-прем’єр зі соціальних питань Павло Розенко (заявляв про необхідність оформити субсидію собі) матиме діло до міністра соціальної політики Андрія Реви.
А є ще соціальна політика щодо тимчасово переміщених осіб та окупованих територій, котрими має займатися Вадим Черниш. Сам він, до речі, родом із Кіровоградщини й жодного стосунку ні до Криму, ні до Донбасу не має, хоча й був головою Державної аґенції з питань відновлення Донбасу, тому кримськотатар-ські активісти, як і деякі організації переселенців зі Сходу з подивом сприйняли його кандидатуру, натякаючи, що не будуть співпрацювати з тим, хто «не в темі».

Контраверсійною постаттю нового уряду є й Іванна Климпуш-Цинцадзе. Онука коменданта «Карпатської Січі» Дмитра Климпуша практично все своє життя пропрацювала у структурах олігарха Віктора Пінчука. А будучи віце-прем’єр-міністром із питань європейської й євроатлантичної інтеґрації, активно виступала проти розірвання дипломатичних відносин із Москвою. Батько Орест Климпуш у час роботи в парламенті відпрацьовував «тушкою», змінивши п’ять фракцій за чотири роки!

Віце-прем’єр з економічних питань Степан Кубів має виконувати роль наглядача, виторгуваного п. Гройсманом у Президента як м’якша кандидатура, на відміну від першого заступника Адміністрації Президента Ковальчука, не кажучи вже про «сірого кардинала» Кононенка. Пан Кубів, котрий полюбляє плисти за течією, також добряче побігав по різних (хоча й проєвропейських) партіях. Свого часу його звинувачували у девальвації гривні, в ухилянні від сплати податків і прокручуванні грошей банків.
Й якщо бажання п. Гройсмана мати можливість маневру, блокування та зберегти баланс сил зрозуміле (все ж таки його відповідальність очевидна), то БПП і НФ (рейтинґи яких уже все одно низькі до непристойності), схоже, загралися в політику, забувши запах палених шин.

Дебютанти
Про правильність такої думки свідчать і нові обличчя у КМУ. Міністр аґрарної політики та продовольства Тарас Кутовий — типовий топ-менеджер. Він працював із відомим столичним бізнесменом Левом Парцхаладзе. Є підстави вважати, що тепер буде представляти інтереси великого бізнесу в аґрарному секторі. Що найцікавіше, не бізнесу взагалі, а цілком конкретного бізнесу.
Олександр Данилюк, котрий замінив на посаді міністра фінансів Наталію Яресько, уже відзначився незадекларованими крупними сумами грошей, а також скандалом, що пов’язував його з Януковичем як радника. Працював він і у фонді Сергія Льовочкина, «сірого кардинала» президента-втікача, і представни-ком Президента Порошенка при КМУ. Проте широкому загалу був невідомий, на відміну від міністра енерґетики та вугільної промисловості Ігоря Насалика. 2013-го п. Насалик посів третє місце в чемпіонаті України з бодібілдинґу, будучи киянином, став мером Калуша та до останнього боровся за посаду міського голови Івано-Франківська.
Але винятки, як відомо, лише підтверджують правила. А досвід, який у п. Насалика, безперечно, є — він тривалий час очолював підкомітет із питань паливно-енерґетичного комплексу у Раді, — ще треба втілити у конкретний поступ.

Справжній самогубця
Якоюсь мірою теперішнього керівника КМУ можна швидше назвати «камікадзе», ніж попереднього з усіма його міністрами разом узятими. У них був «період недоторканності», була довіра суспільства та величезна підтримка міжнародної спільноти (яка сьогодні починає розчаровуватися та навіть дратуватися при згадці про Україну). Врешті, у них була відчутна парламентська більшість, яка могла «протягувати» потрібні рішення. Тепер, навіть якщо ГройсМАН виявиться СуперМАНом і уряд запрацює як слід, де ґарантія, що коаліція, реальне існування якої — також під питанням, зможе прийняти бодай якусь із урядових ініціатив? Чи знайдеться для цього хоча б 226 голосів за умови, що всі депутати коаліції будуть здорові, працездатні та на місці?
Але до цього може і не дійти. Команда прем’єра — занадто слабка. Міністр КМУ Олександр Саєнко, із котрим Володимир Гройсман спрацювався уже в Києві, а також «вінницький» десант у вигляді віце-прем’єра Володимира Кістіона та міністра соціальної політики Андрія Реви при всій повазі — люди іншого рівня. Бути заступниками в обласному центрі — одне, а плавати в морі з досвідченими акулами політики — зовсім інше.
Чи стане у них політичної волі та сміливості бодай спробувати зламати хребет кільком аксакалам? Рева, наприклад, казав, що не ходив на Майдан, бо це — питання політичне, а його діло — маленьке.
Отже, маленькі люди в сучасному уряді мають виконати велике завдання. На думку багатьох — це ілюзія. Справжнє завдання цих «ноунеймів» — простіше. Як вдало зауважила Юлія Мостова у «Дзеркалі тижня», «коаліція, що складається з тих, хто не хоче йти на дочасні вибори, затвердила уряд, що складається з тих, кого їм не жаль». Найближчим часом побачимо, чи ті, «кого не жаль», зможуть змінити свій статус на «тих, хто хоч щось зробив».

Роман Лихограй

Урядовий мортідо: Фрейд би плакав