Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 18, 2021

Мімікрія терористів

Автор:

|

Листопад 26, 2015

|

Рубрика:

Мімікрія терористів
Моджахед Захарченко

Моджахед Захарченко

Після терористичних атак у Парижі Франсуа Олланд, президент Франції, заявив про необхідність безжальної війни проти нападників із формуванням широкої коаліції, у яку б увійшли і США, і Російська Федерація (РФ). Не зовсім зрозуміло, щоправда, проти кого мають бути спрямовані удари об’єднаних сил: об’єктів «Ісламської держави» (ІД), яка взяла на себе відповідальність за напади, її громадян-комбатантів чи всіх, хто асоціює себе з цим утворенням.
На перший погляд тероризм не має національності чи громадянства. Але чому тоді наявність громадян України у збройних формуваннях Донецької та Луганської «народних республік»
(ДНР і ЛНР, відповідно) дає привід учасникам «нормандського формату» говорити про громадянський конфлікт і пропонувати «мирний план» вреґулювання ситуації, а громадянство Франції та Бельгії у шести зі семи встановлених нападників у Парижі спонукає п. Олланда до радикальних заяв про безжальне знищення бойовиків?
Із часів атаки на США 11 вересня 2001 року обличчя тероризму зазнало помітних змін. Тоді Вашинґтон зумів активувати п’яту, так звану зобов’язуючу статтю НАТО, коли напад на одного члена Альянсу вважається нападом на всіх, та застосувати збройні сили за межами США.
Цілями стали осередки «Аль-Каїди» на території різних країн. Попри мету у вигляді створення «Великого ісламського халіфату», «Аль-Каїда» була і є воєнізованою організацією, що співпрацює з ісламістами в урядах різних країн, тому і її межі залишаються окресленими. На відміну від цього ІД сама презентує себе як державу, залишаючись нею дуже умовно.
Схоже, західна цивілізація зіштовхнулася з проблемами, аналогічними до українських: її власні громадяни стають противниками на внутрішньому фронті. Ця гібридна війна покликана перемогти не тільки мілітарно, але й ментально. Психологічна ціннісна парадигма противника має бути зруйнована і жоден із них (навіть не комбатант) не має почуватися в безпеці, шукаючи ворога і «зраду» навіть у власному домі.
Водночас маскування терористів під державні утворення свідчить про їхнє свідоме бажання леґалізації. Перемовини з першими, як відомо, не ведуться, отже, сам факт укладання угод має засвідчити їхнє визнання.
На жаль, таку вимушену помилку зробила Україна, втілюючи в життя мінські домовленості з ДНР і ЛНР . Хоча ці утворення мають небагато відмінностей з ІД. Як і кордони останньої, кордони «народних республік» — умовні. З одного боку, судячи із заяв самопроголошених лідерів, вони претендують на всю територію Донецької та Луганської областей, керуючись при цьому адміністративним поділом України, а не, скажімо, етнографічним. Із другого — час від часу виникають розмови про таку ж химерну «Новоросію» у складі вже дев’яти українських областей, механізм взаємодії між якими такий же незрозумілий. «Збройні сили» невизнаних республік, як і «армію» ІД, наповнювали авантюристи з усього світу: балканці, європейці, кавказці чи й азіати з колишнього СРСР. Крім того, багато з них просто хотіли збагатитися матеріально на війні.
Для наповнення «державного бюджету» ДНР, ЛНР та ІД використовують ідентичні способи кримінального характеру: викрадення людей із подальшим викупом, розкрадання приватної та державної власності. На лінії розмежування з Україною процвітають операції з контрабандою та позачерговим пропуском. Переважна більшість грошей із таких операцій іде в кишені «керівників» різних ранґів. Певні надходження у вигляді «податків» мають офіційний вигляд, але форма та адресати їхньої сплати (готівковий розрахунок приватним особам) свідчать про інше. Так званий банк ДНР, що розмістився в одному кабінеті так званого Міністерства доходів, приймає лише паперові гроші. При цьому власної валюти псевдодержави, звісно, не мають, оскільки її функціонування передбачає складні, а через невизнання ще й беззмістовні, механізми. Натомість простіші візуальні атрибути держави у них — не просто присутні, їхню кількість намагаються постійно збільшувати: від символіки на прапорах і гербах — до номерних знаків, із якими неможливо перетнути навіть кордон «братньої Росії». На власні паспорти з тієї ж причини самопроголошені лідери даремно гроші витрачати не хочуть. Кремль же ні власних коштів, ні власних паспортів не дасть.
У фінансовому плані ісламські «родичі» «республіканців» виглядають впевненіше та незалежніше. Контроль над нафтовими родовищами дозволяє ІД, за оцінками експертів, видобувати «чорного золота» на суму більше як 1 млн USD на день. При цьому навіть для ідейних терористів гроші не пахнуть, а тому часто нафта продавалась і ворогам — із табору президента Сирії. Не гребують паливними операціями з ненависною «хунтою» й терористи з «народних республік». Вугілля відвантажують Україні, а ресурси, що не можуть виробляти чи відтворювати, — просто вивозяться у РФ. Зруйнована промисловість реґіону у вигляді металобрухту йде на експорт, як ідуть на експорт непотрібні ісламістам предмети мистецтва та старожитності. Їхнє часткове показове знищення бойовиками ІД лише піднімає ціну та збільшує попит на історичні пам’ятки на Заході.
Насправді ж «археологічні» гроші в умовах авіаційних ударів чи торговельних блокад нафтових родовищ мають неабияке значення для виживання та функціонування терористичного організму. Проблема таких джерел фінансування полягає в тому, що рано чи пізно на обмеженій території вони вичерпуються. Саме тому і ІД, ДНР і ЛНР прагнуть розширення.
Для «народних республік» зменшення власної грошової маси — особливо небезпечне, позаяк тоді соціальні виплати населенню, які вони так-сяк здійснюють, ляжуть на плечі виключно бюджету РФ. У Кремлі, що зараз перебуває під економічними санкціями, таким додатковим витратам не зрадіють.
Найцікавішим в умовах протистояння попередній владі є те, що терористичні формування після «звільнення» територій не змінюють управлінської структури держави, а лише вносять світоглядні зміни в її ідеологію. Вони не опираються на національно-етнічне походження у власній ідентифікації, а керуються релігійними чи соціальними маркерами. У терористів у Східній Україні також є «президент», «парламент», «міністри», інші структури, дзеркально перенесені з «українського» періоду існування реґіону. Водночас «міністерство державної безпеки», починаючи з назви та завершуючи методами роботи, прозоро натякає на «радянський» період. Найважливіші органи влади на захоплених територіях зберігає також ІД. Але за дотриманням релігійних правил наглядають спеціальні загони фанатиків. При цьому терпимість до інакомислення — практично нульова в обох псевдодержавах, просто критеріїв, які його визначають, більше на Донбасі. Адже якщо мовна дискримінація неможлива в ІД (арабська мова домінує), то релігійна в ДНР і ЛНР — цілком; згадати хоча б заборону на православ’я Київського патріархату чи греко-католицьку віру. Фашизм там визначається не лише за мовою спілкування чи прихильністю до Московського патріархату, але й, наприклад, небажанням батрачити в копальні.
Уся відмінність ІД від ДНР і ЛНР полягає лише в тому, що перші будують ісламську державу, а другі — радянську. Коли ІД провадить руйнацію могил та «язичницьких» пам’яток на своїй території як боротьбу з «багатобожжям», ДНР і ЛНР знищує українську символіку, представляючи її як боротьбу з «націоналізмом». Коли перші встановлюють показово релігійні догми, то другі — догми показово соціалістичні.
Хтось міг би відзначити, що терористи з квазідержав на території України, на відміну від ІД, не здійснюють свідомих крупних атак на цивільне населення, а малайзійський борт був «випадковою жертвою». Цей арґумент можна взяти до уваги. Але тоді також треба визнати, що ДНР і ЛНР не мають необхідності у таких діях.
По-перше, з ними вже ведуть перемовини на найвищому рівні, час від часу йдучи на поступки. У них немає необхідності лякати, вносити паніку, погрожувати. По-друге, військові можливості, які в ДНР і ЛНР є завдяки прямій допомозі РФ, дозволяють терористам стримувати український натиск на себе збройним шляхом. Якби в ІД були військові літаки та пілоти рівня сил коаліції, вони б не знищували цивільні, підступно закладаючи бомби на їхні борти, та не атакували би беззбройних громадян. Але не маючи такої можливості, терористи ведуть джихад проти всіх, як уміють і як можуть.
Тому п. Олланд у своїх заявах дещо нагадує важкоозброєного кінного лицаря зі середньовіччя, котрий у чистому полі викликає на чесний бій розбійника з рогатиною та ножем, котрий нападає вночі на його сплячих одноплемінників. Той просто не вийде, а буде чекати наступної ночі. Тому навіть найширша коаліція зі США, РФ, Китаєм та іншими політичними важковаговиками не матиме сенсу, допоки методів і цілей боротьби не буде змінено. Це вже — не тільки зовнішній ворог. Це ще й ворог серед нас, а подекуди й усередині нас.
Україні ж у довготривалій перспективі слід нарешті почати реалізовувати внутрішню політику виховання власних громадян, а в короткій — під будь-яким приводом вийти на кордон, закрити його та знищити терористів усередині. При цьому можна знехтувати і домовленостями, якщо вже світові держави не дотримуються власних зобов’язань і меморандумів.

Роман Лихограй

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply