Новини для українців всього свту

Tuesday, Aug. 9, 2022

Газова шибениця для українського народу

Автор:

|

Серпень 06, 2015

|

Рубрика:

Газова шибениця для українського народу
Фахівці «Газпрому»

Фахівці «Газпрому»

Газ для Російської Федерації (РФ) є зброєю у війні проти України. Бойові дії полягають не тільки у відмові поставляти газ у найхолодніший період року. На газовому полі бою російська імперія домагається тієї ж стратеґічної мети, що й на полях Донбасу — руйнування України через деґрадацію економіки.

Газову війну треба виграти
На першому напрямку боїв газової війни «братня» держава відрізала Україну від інших постачальників. Наприклад, від Туркменістану, де РФ викупила газ на 30 років наперед, та від постачальників морським шляхом. Росіяни доклали всіх зусиль, щоб не бурилися нові свердловини на українській території, не будувалися термінали для зрідженого палива з Катару чи Саудівської Аравії, де газ дешевший за російський у п’ять-десять разів. Завдяки цим операціям була досягнута максимальна монополізація українського ринку «Газпромом».
На другому напрямку Росія змусила «Нафто газ України», який є примітивною копією «Газпрому», погодитися на підвищення ціни на блакитне паливо при паралельному заморожуванні рівня тарифів за його транспортування. Сусідня держава сповна скористалася політичним і корупційним тиском на українську владу. В результаті за вісім років російський газ подорожчав для України з 50 USD до 450 USD.
На третьому напрямку російська владно-монополістична кліка зобов’язала Україну купувати надмірні обсяги блакитного палива, потреби якого були значно меншими.
Четвертий напрямок газових боїв — тотальне зменшення «Газпромом» обсягів транзиту
газу українською територією. Із цією метою побудовані та будуються альтернативні сполучення до Європи. Причому ні гігантські витрати на будівництво, ні більш вартісне транспортування новими шляхами РФ не зупиняють.
Усі ці дії є аґресивно антиукраїнськими. Вони дозволили російському противнику нав’язати
Україні збільшення витрат на імпорт газу із 3 млрд USD у першій половині 2000-х рр. до
13 млрд USD у 2010-2011 рр. Доходи від транспортування газу до Європи за ці роки
зменшилися із 3 млрд USD до 2 млрд USD.
Свої здобутки росіяни не хотіли втрачати після Революції гідності. Війна почалася і через те, що аґресору потрібно було зупинити контрдії. Адже передбачалося розширення видобутку на шельфі Криму, освоєння родовищ сланцевого газу в Донецькій та Івано-Франківській областях, побудова морських терміналів для зрідженого палива, входження в європейський енерґетичний пул, що привело б до зупинки валютного грабунку України.

Занепад «Газпрому» — розвал імперії Путіна
На початку 2000-х рр. Путін поставив перед «Газпромом» завдання захопити європейський газовий ринок. Це вдалося лише частково. Європейський Союз (ЄС) ще до початку війни на Донбасі двічі звинувачував «Газпром» у зловживанні монопольним становищем. У квітні 2015-го Єврокомісія (ЄК) знову оцінила як зловживання встановлення «Газпромом» завищених цін дев’ятьом країнам Східної Європи та висунула вимогу внести до бюджету ЄС штраф 9 млрд EUR.
Російська газова корпорація, захопивши у 2000-ті рр. джерела, шляхи доставки і ринки
збуту своєї продукції, стала головним платником податків до федерального бюджету й основним промисловим інвестором економіки.
Тому боротьба із цим ґлобальним монополістом — це боротьба з кривавим путінським режимом. Продовження активності «Газпрому» в Україні є засобом посилення ворожого режиму. Кожен кубометр газу, проданий Україні, кожен долар, який заплатив ворогу «Нафтогаз», приносить путінській владі гроші, за які виробляється зброя й оплачуються найманці, котрі вбивають наших військових і цивільних.
Європейці суттєво притисли росіян. За рік поставки в ЄС зменшилися на 15 %. Компенсаційні ж поставки до Китаю виявилися мізерними і невигідними обом сторонам. Європейці зупинили будівництво газогону в обхід України. Авантюрним визначений і проект нового турецького трубогону до кордонів ЄС, який мав замінити «Південний потік».
Дії європейців знизили ціни, спричинили падіння доходів федерального бюджету РФ від експорту газу 2014 року майже на 40 %. Ще один удар по своїй газовій промисловості завдав сам уряд РФ, який із травня по грудень 2014-го не поставляв Україні газу, аби покарати її. Таке рішення було ведмежою послугою «Газпрому».
Путін схаменувся і пропонує продавати Україні газ за ціною 248 USD за 1 тис. куб. м, а не
за 385 USD, як 2014 року. Заговорив він і про «бажання допомогти Україні у скрутний час», і про продовження транзиту. Справжня ж причина — загроза втрати ринку України. Бо це — шлях до банкрутства «Газпрому». Перемога у газовій війні полягає в повному забезпеченні себе власним блакитним паливом. Це остаточно позбавить Україну залежності від РФ.

Політика, що суперечить національним інтересам
На жаль, завдання щодо усунення колишньої метрополії з кола постачальників газу із паралельним збільшенням власного видобутку та загальним скороченням національного споживання зрозумілі не всім державним діячам України.
Так, Кабінет Міністрів недавно затвердив «баланс газу на 2015 рік», що є анахронізмом радянської доби, на рівні 40 млрд куб. м, із яких 15 млрд куб. м — внутрішнього виробництва. Це рішення дозволяє «Нафтогазу» імпортувати 25 млрд куб. м, у т. ч. купити газ у РФ. Такі масштаби імпорту 2015-го перевищують відповідні обсяги 2014 року на 3 млрд куб. м. Де ж економія?
Характерною є заява голови «Нафтогазу» про згоду купувати російський газ через реверсні
поставки. Українських чиновників цікавить лише ціна, а газ, як і гроші, не пахне. Тобто
влада готова збільшити залежність від іноземних поставок і справно перераховувати валюту аґресору, підкидаючи рятівне коло газовому «Титаніку». Події травня ц. р. підтвердили це
припущення: щодобовий обсяг імпорту газу зі Словаччини, порівняно з квітнем, упав на 43 %, а з РФ — збільшився майже вдвічі.
«Нафтогаз» планує різко збільшити імпорт — порівняно з 2014 роком — на 4 млрд куб. м,
для чого потрібно буде більш як 1 млрд USD. Компанія також очікує зменшення національного виробництва блакитного палива на 2,5 млрд куб. м (два роки тому Україна видобувала 22 млрд куб. м).
Хоча втрата Криму та частини Донбасу зменшила видобуток лише на 1 млрд куб. м. Тобто
здійснюється політика розширення імпорту, підтримки «Газпрому» та витіснення внутрішнього видобутку.
Чому ж вітчизняні урядники так легко схиляються до імпорту й іґнорують збільшення
видобутку всередині країни? А який зиск газовому посереднику, фінансові результати
якого зумовлюються обсягами купівлі-продажу чужого палива, дбати про інвестиції у видобуток, витрачати на це гроші та скорочувати обсяги власних монополістичних послуг?
Крім того, монополія і закритість ринку дозволяють продавати «дешевий» газ, що виробляється державною компанією «Укргазвидобування», «Нафтогазу» за заниженою ціною: у попередні роки — від 25 до 50 USD за 1 тис. куб. м.
Посередник буде і далі приховано перепродавати паливо за мінімальними цінами підприємствам олігархів. Те саме робитимуть приватні видобувні підприємства. Імпортний же газ, неймовірно дорогий для підприємств-переробників, чиновницькі корупційні клани будуть і далі продавати населенню.
Отже, проблема ціноутворення на газ — це проблема штучної монополізації та державної підтримки такої монополізації, а також нелеґальної співпраці з «Газпромом». Те, що
відбувається у газовому секторі, — найяскравіший прояв корупції у владі.
Наприкінці квітня ц. р. національний нафтогазовий монополіст здивував ще однією відвертістю. Без будь-якого вагання він повідомив, що продасть населенню 2015 року тільки 12 млрд куб. м газу українського видобутку, а ще 9 млрд куб. м покриє газом імпортного походження за відповідною ціною.
Як будуть використані 7,5 млрд куб. м газу внутрішнього виробництва, не кажуть. Повідомляється також, що при такій структурі розподілу газу сам монополіст закінчить фінансовий рік зі збитками 6 млрд грн. Мало того, він сам добивається структури, що приносить йому збитки. Збитки — це його господарська мета: завдяки їм він отримуватиме субсидії та кредити від держави.

Виправлення помилок
Як виправити помилки монополіста у розрахунках з розподілу газу 2015 року:
1. На потреби населення необхідно 19 млрд куб. м. Власний видобуток усіх компаній усередині країни за рік — 19,5 млрд. Із них державні компанії вироблять 16,5 млрд куб м.
Увесь цей обсяг повинен йти населенню та бюджетним організаціям.
2. Інші 3 млрд куб. м для потреб населення і бюджетників «Нафтогаз» має купити у приватних українських компаній-видобувників за ринковою ціною.
3. Потреби в газі для промисловості й інших виробництв через загальне падіння активності не перевищуватимуть 15 млрд куб. м. Їх господарські суб’єкти повинні купувати самі
або за угодами з посередниками за кордоном.
4. Імпорт газу з РФ має дорівнювати нулю. Натомість треба використати вільні потужності норвезької видобувної компанії «Статойл» і нових терміналів у Литві та Хорватії, найближчих до України.
5. «Нафтогаз» 2015 року залишиться стороною перемовного процесу щодо імпортної ціни. Він не повинен отримувати гарантії оплати від держави.
6. Рентну плату треба знизити щонайменше до 10 % від прибутку, і вона буде стягатися з
приватних видобувників. При освоєнні нових родовищ ставка рентної плати має дорівнювати нулю.
7. Внутрішня гуртова ринкова ціна на газ для всіх видобувників має стати єдиною та пови-
нна бути підвищена, порівняно з попереднім роком, не більше ніж на 90-100 %.
8. Роздрібна ціна при реалізації газу сім’ям і бюджетним організаціям, що передбачає
оплату послуг транспортних, розподільчих і торговельних компаній, може зрости ще
до 1500-1700 грн за 1 тис. куб. м і буде відрізнятися в різних реґіонах України. Конкретні
значення роздрібних тарифів повинні встановлювати незалежні реґулятори на місцях за
участю місцевої влади.
Такий розподіл ресурсу стимулюватиме видобуток газу і пошук його додаткової закупівлі за кордоном за найнижчою вартістю. Слід відмовитися від «ґрандіозних» планів уряду, який вирішив пограти у страшилки з власним народом. Нещодавно прем’єр-міністр заявив,
що восени нас чекає нова хвиля зростання тарифів. Ще одна хвиля абсурду? Те, що робить уряд разом із нафтогазовою мафією, не має ні обґрунтування, ні логіки.
Збитки «Нафтогазу», якими його очільники торпедують усі критичні висловлення на адресу
компанії, — штучні та декларативні. Їх треба ліквідувати, позбавивши монополіста права купувати імпортний газ за валюту за європейською ціною та продавати приватним олігархічним компаніям в Україні за гривні.

Принципові трансформації
Без глибоких реформ газового сектора неможливо ні стабілізувати фінансову систему країни, ні вреґулювати взаємини між громадою та постачальниками житлово-комунальних енерґетичних послуг.
Перш за все слід усунути монополію «Нафтогазу» й інших державних корпорацій і перейти від планово-адміністративного управління сектором до ринкового. На відміну від сфери
комунальних послуг, яка є природною монополією, гуртовий ринок газу таким не є. Навіть
за радянських часів виробництво газу було диверсифіковане. Тільки 1997 року уряд штучно
монополізував галузь.
Самостійні підприємства сектора були об’єднані під одним бюрократичним дахом колишнього органу виконавчої влади — Державного комітету нафти і газу. Останній отримав від уряду право розпоряджатися продукцією та доходами усіх підприємств. Тоді існувала добра сотня різних державних видобувних та обслуговуючих підприємств, які були перетворені на підрозділи нафтогазового конґломерату та переведені на один розрахунковий рахунок.
Ця модель зручна для чиновників, котрі отримали величезні прибутки та дотації від держави. Однак вона абсолютно шкідлива для економіки, яка змушена витрачати мільярди на покриття збитків і задоволення потреб великого трутня.
Розвалу енерґетичних галузей нібито мало запобігти створення незалежного регулятора — Національної комісії, що здійснює державне реґулювання у сфері енерґетики (НКРЕ). Проте вона стала органом протекціонізму монополістам, формального затвердження вигідних їм цін та усунення конкурентів. Модель економічного паразитування отримала свою повну завершеність. Виявилося, що ціни можна підвищувати як завгодно високо та купувати найдорожчий у світі газ за рахунок збідніння нації.
До об’єднання газова галузь була прибутковою. Потім поступово корупційний монополістичний конгломерат зводив фінансовий результат до мінімального, а через кілька років опустив його до збиткового і сів на бюджетне субсидування. Те, що можна було терпіти в мирний час, треба безповоротно ліквідувати в час війни. Держава мусить стимулювати ефективну роботу суб’єктів газової промисловості.
Досягається це за до помогою ринкової конкуренції та конкурентних цін. Останні залежать від задоволення попиту на продукцію, а не витрат виробників. Надлишкове виробництво знижує ціни, а нестача товару призводить до їхнього зростання.
Унаслідок монополізації забезпечення газом і державного корупційного командування галузь стала продовженням російської труби.
Коли уряд каже, що він установлює «ринкові ціни», то такими називає ціни у Європі чи вимоги РФ. В Україні є своє виробництво і свій ринок, частка імпорту буде невелика, якщо прибрати штучну зацікавленість монопольного посередника, і зовнішні ціни не є основою цін внутрішнього ринку.
Так далі тривати не може. Україна не повинна тішитися тим, що ЄК є посередником у перемовинах із РФ щодо купівлі її газу, ніби це — велике досягнення Києва. Іншим «досягненням» урядовці називають обіцянку європейців допомогти Україні отримати
позику для оплати імпортного газу. Але ж платить Україна.
Інша неприйнятна ситуація — коли Україні радять розділити видобуток і транспортування газу. Ніби Україна — недолуга, не знає, як створити конкурентний ринок. Україні не потрібен газ будь-якою ціною. Україні потрібен конкурентний ринок, і не колись, а вже зараз.
Слід також нагадати уряду, що в ринкових умовах обсяги продажів і ціни на газ складаються інакше. Баланс виробництва та споживання газу за ринкових умов є результатом горизонтальної контрактної кампанії, у ході якої здійснюється інша система господарських прав і послідовність торговельних операцій.
Обсяги виробництва та імпорту газу повинні визначатися не згори донизу, а навпаки, тобто як сума домовленостей про індивідуальні купівлі-продажі. Обсяги споживання газу залежать від можливостей виробництва й імпорту, а останні визначаються масштабами платоспроможних замовлень та обсягами угод зі споживачами. Тобто усе перевернуто догори дриґом.
Звісно, не може бути й монополії «Нафтогазу» на імпорт блакитного палива. Приватні
імпортери, що швидко з’являться, не мають отримувати жодних урядових ґарантій, у т. ч.
валютних — їх повинні надавати банки. Це дозволить зняти проблему нестачі валютних резервів і чергових зривів курсу.

Створення конкурентного ринку
Найшвидший спосіб зрушення ситуації з місця — дезінтеграція «Нафтогазу», розформування на господарські складові, леґалізація їх як самостійних підприємств, а також розширення кола приватних ліцензіатів видобутку.
Зі складу монополії треба вивести компанії «Укргазвидобування», «Укртрансгаз» і «Газ
України». Далі треба розділити і ці компанії на видобувні, торговельні й інфраструктурні підприємства. Самостійні підприємства будуть повністю виведені з-під прямого управління не тільки «Нафтогазу» та його корпорацій, а й міністерства та його підрозділів. «Нафтогаз» може залишатися одним із постачальників газу споживачам, у т. ч. за імпортними контрактами.
Проте найреальніший варіант — проведення процедури банкрутства після виведення з його складу промислових підприємств. Крім того, уряд та Антимонопольний комітет нарешті мають змінити свою позицію, відповідно до якої вони не вважають систематичні зловживання монополістичним становищем із боку «Нафтогазу» й інших постачальників енерґетичних товарів і послуг порушенням законодавства України.
«Нафтогаз» не може залишатися священною коровою. Європа показує, що значить карати за монополістичні зловживання, зокрема «Газпром». Порушення вимог конкуренції є найважчим економічним злочином. У більшості європейських країн штучні монополії заборонені законом.
Потрібно також зняти всі бар’єри представникам українського та міжнародного газового бізнесу на шляху до видобутку, транспортування й розподілу газу. Мова йде про відкриті конкурси на експлуатацію родовищ, рівні умови оподаткування компаній, мінімізацію рентних ставок на видобуток газу, державне сприяння підприємствам у розвідці родовищ, зокрема, надання пільгового безподаткового початкового періоду видобутку, участь уряду у фінансуванні розвідки, додаткові стимули підприємствам при видобутку складних покладів.
Україні потрібні такі невідкладні реформи у газовій промисловості та енерґетиці:
1. Диференціація галузі виробництва разом із гуртовим розподілом газу від галузі житлово-комунальних послуг. Перша має трансформуватися в конкурентний гуртовий газовий
ринок і діяти за принципами самореґулювання. Друга в коротко терміновій перспективі залишатиметься сферою місцевих природних монополій і перебуватиме під економічним реґулюванням незалежних місцевих комісій.
2. Демонополізація газового й інших енерґетичних ринків. Уряд зобов’язаний ліквідувати штучно створені державні монополістичні корпорації і для цього мусить прийняти відповідний закон. Надання на конкурсних засадах прав виробництва енерґетичних продуктів широкому колу підприємств, у т. ч. приватним українським і міжнародним компаніям.
3. Запровадження вільного доступу компаній до родовищ паливно-енерґетичних ресурсів, заохочення їх брати участь у розвідці та пошуковому бурінні свердловин.
4. Посилення відповідальності за монополістичні зловживання та змови на ринках.
5. Газ, який видобувають окремі компанії, має продаватися на аукціонах. Транспортні
компанії не повинні мати права відмовляти посередникам продажу газу в наданні транспортних і складських послуг.
6. Ціни на гуртових ринках мають складатися в результаті домовленостей між виробниками та покупцями при укладанні довготермінових угод. Вони прив’язуються, наприклад, до індексу цін на промислову продукцію — без дискримінації учасників, без втручання уряду та його підрозділів.
7. НКРЕ має стати справді незалежним реґулятором, що сприяє конкуренції та ціноутворенню, яке стимулює енерґоефективність. Її місцеві відділення мусять захищати інтереси споживачів і стимулювати енерґозбереження, у т. ч. розширення використання альтернативних і відновлюваних видів палива.
8. Держава разом із муніципальною владою має стимулювати перехід на джерела «зеленої» енерґетики, у першу чергу шляхом оплати частини вартості спеціального обладнання, як це робиться у країнах Західної Європи.
Україна має крокувати за Європою, а не наслідувати «Газпром» і російську державно-монополістичну систему. Якщо, звісно, влада не хоче провалу країни у болото, як це трапиться з імперською російською економікою. Газ — це щось більше ніж паливо. Це — зброя оборонного призначення, динаміка економічного розвитку, фінансова стабільність і державний суверенітет.

Володимир Лановий, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply