Новини для українців всього свту

Sunday, Jun. 20, 2021

Фантазії на тему уряду України

Автор:

|

Жовтень 22, 2015

|

Рубрика:

Фантазії на тему уряду України

Арсеній Яценюк

Український уряд критикують усі. Але ці рядки — не критика і не констатація фактів, а роздуми про те, як було б правильніше формувати Кабінет міністрів, і не доводити ситуації до такої масової критики.

Як було
Усі ми знаємо, як це у нас відбувається. За зачиненими дверима високих кабінетів у вузькому колі публічні політики та непублічні «сірі кардинали», котрі фактично перебувають при владі, ведуть баталії навколо міністерських та інших ключових посад. Хто й як аргументує, якими силами та методами впливає — широкій громадськості невідомо. По суті, пересічних українців і більшу частину депутатів потім просто ставлять перед фактом кулуарно прийнятих рішень і легалізують ці рішення шляхом «голосування» у сесійній залі Верховної Ради (ВРУ).
Нам це не дуже подобається, але, як кажуть, таке життя. Майже завжди і скрізь головні кадрові рішення ухвалюються обмеженою кількістю найсильніших мешканців Олімпу. Та мова — не про це, а про горезвісний квотний принцип формування уряду.
Що вийшло з теперішнім складом виконавчої влади? Арсеній Яценюк зумів домогтися крісла найголовнішого міністра. Однак при цьому йому не дозволили сформувати команду однодумців на його розсуд. Наслідки —наочні. І про порочність цього підходу теж уже багато хто висловлювався. Але у цього процесу є ще й інші сторони.
Одна з негативних сторін такого способу формування команди полягає у тому, що всередині неї постійно є суперечності між різними її учасниками, причому нерідко ці суперечності ґрунтуються не тільки на особистій неприязні, а й на принципово різному баченні одних і тих же речей. У підсумку маємо не колектив, згуртований єдністю цілей і методів їхнього досягнення, а випадково зібрану групу людей, що неминуче призводить до фіаско. Такий підхід до комплектації не може призвести до успіху.
Це начебто всім зрозуміло. І, тим не менш, відбувається знову. Потім люди, зібрані разом волею долі, мають виробити спільну «програму уряду» і дружніми зусиллями її реалізовувати. Але чи варто розраховувати, що така програма буде комплексною, гармонійною і без внутрішніх суперечностей? Вельми сумнівно.
Справедливості заради варто зазначити, що цього разу затвердженню складу уряду передувало підписання й опублікування коаліційної угоди, яка мала створити базу й основні напрямки урядової програми. Так воно передбачалося і частково було реалізовано. В програму було закладено багато положень угоди.
Однак деякі формулювання допускали надзвичайно вільне їхнє розуміння і, відповідно, втілення. Маленький приклад: повний текст розділу коаліційної угоди, присвяченого реформі трудових відносин: «Упродовж 2015 року прийняття Трудового кодексу». Все, більше жодної букви. І ні слова про концепцію цього кодексу. Ось міністри і готують такий проект, який самі вважають правильним. І при цьому кожен із них має свою думку. Про інтереси працівників годі й думати.
Крім позицій із питань, зафіксованих в угоді, існує ще величезна безліч інших сфер діяльності виконавчої влади. Зокрема такий животрепетний сектор, як комунальні й енергетичні тарифи для населення. Особисто я нічого з цього приводу в коаліційній угоді не побачив. Ні базових принципів тарифоутворення, ні заборони на волюнтаристські й економічно необґрунтовані дії.

Як є
Звична людська логіка формування складу державного топ-менеджменту диктує трохи інший алгоритм поведінки. Припустимо, є людина, котра вважає, що знає, як керувати країною, що потрібно змінити, що посилити, а що викинути на смітник історії. Назвемо її кандидатом у прем’єр-міністри (КПМ). Він вважає, що знає це краще за інших, а також має в собі достатньо сил, мужності й організаторських здібностей, щоб все це зробити. Будучи розумною, ця людина обмірковує з усіх боків устрій держави взагалі і виконавчої влади зокрема. У т. ч. — структуру уряду, завдання та функції кожного міністерства й інших центральних органів. Ну і, звісно, персональний склад команди.
Також КПМ повинен мати в голові не тільки загальну модель, а й хоча б приблизний генеральний план дій і точну схему своїх перших кроків на посаді. А сумлінний, організований і досвідчений менеджер зазвичай хоча б тезово викладає це на папері або в комп’ютері. Само собою зрозуміло, що все це має бути найдетальнішим чином і неодноразово обговорено з майбутніми соратниками. У результаті має вийти те, що ми звикли називати командою, озброєною своєю програмою, узгодженою позицією, розподілом ролей і чітким планом дій. А ще краще, щоб у процесі підготовки були розроблені тексти тих законів, постанов уряду, підзаконних актів, положень, інструкцій та інших документів, які і будуть тими самими першочерговими та засадничими заходами, що ведуть до поставленої мети.
Як було б чудово: виходить до трибуни парламенту така команда або її лідер зі словами: «Ось наша програма, ось її обґрунтування, ось очікувані результати, ось тексти необхідних законів, ось такі постанови ми ухвалюватимемо, а ось ми — розумні, порядні та самовіддані. І ми готові взяти на себе відповідальність. Всі тексти та наші обличчя опубліковані, вся українська громадськість їх може розглянути та контролювати виконання».
У реальному нашому житті це — цілком звичайний підхід. Особисто я, претендуючи на посаду заступника голови правління банку, подавав голові наглядової ради програму своєї роботи з конкретними заходами, їхніми термінами й очікуваними результатами, а потім регулярно звітував із виконання взятих зобов’язань. І ніскільки це мене не принижувало, не викликало жодних негативних емоцій. Вважаю, що це — нормально. Мені відома низка випадків, коли мої колеги командою приходили до засновників банку з пропозицією своїх послуг, даючи виразні обіцянки та представляючи набір вагомих аргументів. Смію вас запевнити, що пропозиції ці вивчалися вельми пильно, а за результати питали з усією суворістю. І у всьому цьому немає нічого, що викликало б подив.

Як має бути
То чому такого немає на найвищому державному рівні? Чому у нас все робиться з точністю до навпаки: спочатку призначають склад Кабінету міністрів, а потім розглядають програму його роботи? А далі не дають цю програму виконувати. Та жоден нормальний власник підприємства не вів би себе так, набираючи менеджерів.
І ще мене сильно дивує, що жодна політична сила, жодна партія не пропонує зрозумілої програми, не каже про той колектив управлінців, котрим хоче дати відповідні повноваження. Всі діють за принципом: красивими гаслами і політтехнологіями прокласти собі шлях у владу, а потім вже говорити, хто і як буде керувати країною. Причому про «як» всерйоз починають думати аж після здобуття влади.
Дуже дивно, що в країні, такій багатій на інтелектуалів, порядних людей, котрі щиро дбають за народ, досі не сформувалася пристойна команда. І не хочеться втрачати надії, що таке все ж трапиться в осяжному майбутньому.
Ще я у своїх фантазіях готовий дійти до того, щоб зробити наступне сміливе припущення, яке змагається за своєю наївністю з ідеєю загального щастя. От уявімо: раптом п. Яценюк згадав про всі свої найкращі риси (а вони у нього є, він їх уже демонстрував колись) і ще врахував свій півторарічний досвід управління країною, а також перейнявся моїми міркуваннями. І ось він потай збирає своїх однодумців — і майбутніх міністрів, і глав центральних відомств, і разом із ними розробляє програму, план, закони, положення й усю іншу необхідну для реформування та подальшого розвитку країни літературу. А потім приходить з усім цим у ВРУ і каже: ось моя команда, ось наші розробки, призначайте нас, затверджуйте закони й дайте можливість реалізувати цю програму. Всі матеріали, в т. ч. досьє членів команди, опубліковані (називає адреси публікацій). Вивчайте, обговорюйте, вирішуйте. Якщо через два тижні позитивного рішення не буде, або якщо таке рішення буде зумовлене вимогами заміни когось або щось зі запропонованого, то я йду у відставку, моя партія виходить із коаліції, наслідком чого будуть дочасні вибори. І на ці вибори наша команда піде з тим, що я вам зараз представив. Сподіваюся, що виборці це підтримають, і тоді я вас вже ні про що не буду питати, а буду робити те, що підтримав народ.
І жодних кулуарних розмов і підкилимних домовленостей, бо варто тільки почати й усе пропало. Тільки публічно. Так, авторитет Арсенія Петровича дуже сильно кульгає, підмочив він свою репутацію. Народу не подобається теперішня політика очолюваного ним уряду. Але якщо програма раптом виявиться якісною, якщо члени нової команди будуть класними професіоналами з бездоганною репутацією, то чому б ні?

Олександр Онищенко, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply