Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 5, 2021

До ВРУ подали законопроєкт про військовополонених та інтернованих

Автор:

|

Листопад 23, 2020

|

Рубрика:

До ВРУ подали законопроєкт про військовополонених та інтернованих

Денис Шмигаль, голова Кабінету Міністрів України (КМУ), подав на розгляд Верховної Ради України (ВРУ) законопроєкт, який регламентує поводження з військовополоненими й інтернованими особами в особливий період. Документ одразу ж спричинив скандал.

Про що законопроєкт?
Зокрема, уряд ініціює запровадження примусового відселення громадян держави, яка загрожує нападом або здійснює аґресію проти України. Також документ визначає повноваження і завдання державних органів щодо поводження з військовополоненими й інтернованими особами в особливий період відповідно до вимог Женевських конвенцій і додаткових протоколів до них.
Як зазначили в КМУ, в Україні досі законодавчо не врегульоване питання поселення військовополонених і визначення інтернованих, попри те, що країна взяла на себе відповідні міжнародні зобов’язання. «Із прийняттям 8 лютого 2006 року закону України «Про зняття застережень України до Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року» Україна в повному обсязі взяла на себе міжнародні зобов’язання щодо утримання військовополонених та інтернованих осіб відповідно до норм, визначених Женевськими конвенціями та додатковими протоколами до них. Водночас актами національного законодавства України порядку поводження з військовополоненими та інтернованими особами в особливий період досі не визначено, а завдання щодо збору, супроводження, охорони, утримання, обліку таких осіб не покладено на жодний орган державної влади», — йдеться у пояснювальній записці до законопроєкту.
«Під інтернованими особами необхідно розуміти осіб, підданих інтернуванню (примусовому поселенню в певних місцях громадян держави, яка погрожує нападом або здійснює аґресію проти України, які перебувають на території України, якщо це абсолютно необхідно для забезпечення національної безпеки України)», — зазначено в тексті документа. Завдання щодо забезпечення збору, супроводу, охорони й утримання військовополонених пропонується покласти на Генеральний штаб (ГШ) Збройних сил України (ЗСУ).
Аналогічні повноваження щодо інтернованих осіб при цьому покладаються на центральні органи виконавчої влади, окремі правоохоронні органи, місцеві державні адміністрації. Служба безпеки України (СБУ) відповідно до своїх основних завдань зобов’язана під час особливого періоду виявляти на території України громадян держави-аґресора, які становлять загрозу національній безпеці держави, і повідомляти про них ГШ ЗСУ. Останній повинен прийняти рішення про інтернування таких осіб із урахуванням реальних і потенційних військових загроз національній безпеці.
Оскарження рішення інтернована особа здійснює в порядку, передбаченому законодавством. Рішення про скасування інтернування приймають негайно після закінчення бойових дій і прийняття указу президента про скасування воєнного стану або за відсутності причин, які послужили підставою для інтернування. Згідно з документом, «Укрзалізниця» в особливий період забезпечує перевезення залізничним транспортом військовополонених та інтернованих осіб. Крім цього, іноземці та особи без громадянства, які були інтерновані, не несуть адміністративної відповідальність за порушення встановленого терміну перебування в Україні на час їхнього інтернування.
Із початком воєнних дій (війни) також має бути створене національне інформаційне бюро як допоміжний орган для організації роботи зі збирання й аналізу інформації про військовополонених та інтернованих осіб.

Подарунок для ворогів
Залишається незрозумілим, навіщо прем’єру знадобилося вносити на розгляд парламенту настільки неоднозначний законопроєкт. Привести законодавство у відповідність до Женевських конвенцій про захист жертв війни, звісно, потрібно. Але ж в уряді не могли не прорахувати, що в умовах гібридної аґресії з боку Російської Федерації (РФ) та активної діяльності всередині України проросійської п’ятої колони, такий законопроєкт стане справжнім подарунком для ворожої пропаґанди.
Хоче в тексті документу йдеться виключно про «громадян держави, яка погрожує нападом або здійснює аґресію проти України», без вказування її назви, деякі політичні сили одразу зчинили істерику навколо «концтаборів XXI ст.» та етнічних чисток», стверджуючи, що уряд хоче узаконити примусове переселення винятково росіян.
Чи не найбільше пнувся Віктор Медведчук, голова політради партії «Опозиційна платформа — За життя». «Цей законопроєкт є черговим проявом політики терору й обмеження конституційних і невід’ємних прав людей, котрі проживають на території України, чия провина нічим не доведена і може існувати тільки в уяві Зеленського й його оточення. Створення таких «таборів смерті», що не входять до наявних пенітенціарних або слідчих структур, функціонування яких регулюється чинним законодавством, може розв’язати руки для найжорстокішої злочинної розправи над неугодними… Увійшовши в раж від вседозволеності, сьогодні влада готується перейти останню межу та вибірково застосовувати насильство до неугодних мирних громадян, котрі живуть на території України. Можливо, українська влада розраховує повторити шлях, яким йшли тільки нацисти… Запевняю українську владу, яка мріє й надалі штампувати антиконституційні закони у слухняній ВРУ: стараннями, зокрема, й нашої партії український народ зберігає пам’ять про методи нацистів, і є межа беззаконня, яку він ніколи не дозволить перейти. І відправка мирних громадян до «концтаборів» знаходиться далеко за цією межею», — заявив кум Путіна.

Кремль хоче «деокупації» України
Не дрімали і в Москві. Депутат Державної думи РФ Михайло Шеремет озвучив ідею створення платформи «з деокупації України». Мовляв, нашу державу потрібно рятувати від націоналістів і впливу «заокеанського управління». Україна та РФ, мовляв, повинні відновити дружні взаємини. Для цього нашу державу нібито мають очолити люди, котрі «усвідомлюють важливість цього».
«Київська влада виношує ідею проведення якогось кримського саміту щодо повернення Автономної Республіки Крим, хоча я впевнений, що сьогодні потрібно створювати міжнародну платформу деокупації братньої нам України від заокеанського управління та від націоналістів, котрі засіли у владі», — наголосив депутат.
За його словами, Захід використовує Україну для протистояння з РФ: «Багатомільйонний народ перетворили на інструмент досягнення своїх корисливих геополітичних інтересів». Він також додав, що Україна після розпаду СРСР так і не змогла стати «повноцінною незалежною державою».

Ігор Берчак

Довідка
У період Першої світової війни та ще впродовж двох років після її закінчення (1914-1920) у Канаді, відповідно до Закону про воєнні заходи, у 24 трудових таборах інтернували приблизно 5 тис. українців — вихідців із Австро-Угорщини, яка була союзником кайзерівської Німеччини і, відповідно, ворогом Великої Британії, чиїм домініоном вважалася Канада. Понад 80 тис. канадських поселенців, переважну більшість із яких становили українці, стали вважатися «ворожими іноземцями», їх зобов’язали регулярно мельдуватися у місцевих поліційних установах, цілодобово носити при собі ідентифікаційні номери, а навіть найменше порушення чи непокора каралися аж до арешту та ув’язнення включно. Згідно зі звітом генерал-майора Вільяма Д. Оттера, котрий за дорученням Міністерства юстиції Канади керував операціями з інтернування, за проміжок із 1914-го по 1920 рік ув’язнили 8 579 «ворожих іноземців», у т. ч. жінок та дітей. Більшість інтернованих були вихідцями з Галичини, Буковини, Лемківщини та Закарпаття.
Інтернованих в основному використовували як робочу силу: у таборі Кастл-Монтейн у Банфф (провінція Альберта) їх, наприклад, залучили для впорядкування Національного парку «Банфф», причому командування поводилося з інтернованими винятково жорстоко та негуманно. Декотрих «ворожих іноземців» тримали в трудових таборах ще майже два роки після закінчення війни, попри те, що більшість українців дочасно найняли на роботу приватні компанії ще 1917-го.
У пам’ять про жертв інтернування в Канаді встановлені пам’ятні дошки та меморіали. Приміром, на місці табору в Національному парку «Банфф», і в Селі українсько-канадської культурної спадщини в провінції Альберта за 80 км на схід від міста Едмонтон. 2005 року Пол Мартін, тодішній прем’єр-міністр Канади, визнав інтернування канадських українців за темну сторінку в історії країни, унаслідок чого уряд виділив 2,5 млн CAD на фінансування відповідних пропам’ятних заходів та освітніх програм. Щороку в листопаді відзначають Національний день пам’яті інтернування під час Першої світової війни.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply