Новини для українців всього свту

Monday, Oct. 18, 2021

Арешт Геннадія Корбана

Автор:

|

Листопад 05, 2015

|

Рубрика:

Арешт Геннадія Корбана

Геннадій Корбан
Протистояння між Президентом України й Ігорем Коломойським, олігархом і колишнім головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації, яке гостро проявилося навесні цього року, досягло свого апогею. Попри те, що саме «дніпропетровська команда» п. Коломойського півтора року тому зупинила російську аґресію в реґіоні, її було усунуто від управління містом і областю. На останніх місцевих виборах проти кандидата від партії «Українське об’єднання патріотів» (УКРОП) на посаду міського голови Бориса Філатова об’єдналися чи не всі протиборчі сили.
Як показала виборча кампанія, найбільшою проблемою став фактичний тандем влади з Олександром Вілкулом, колишнім членом Партії реґіонів (ПР), а тепер — представником «Опозиційного блоку», котрий у першому турі виборів зайняв друге місце.
І 31 жовтня у Дніпропетровську Служба безпеки України (СБУ) затримала Геннадія Корбана, колишнього заступника голови Дніпропетровської облдержадміністрації, а тепер — лідера партії УКРОП, котрий брав участь у нещодавніх виборах міського голови Києва, але програв їх. У спецслужбі цю інформацію підтвердили. Олена Гітлянська, речник СБУ, повідомила що політика затримали в рамках розслідування карної справи. Служба безпеки встановила, що в Дніпропетровську був створений фонд для розкрадання коштів, призначених для бійців антитерористичної операції.

Олена Гітлянська зазначила, що в цей фонд прості громадяни приносили гроші, щоб допомогти бійцям, котрі перебувають на фронті. «А ці люди, організувавшись, викрадали кошти. Встановлено, що з цього фонду було викрадено близько 40 млн грн», — повідомила п. Гітлянська. За словами прес-секретаря СБУ, ці особи використовували викрадені гроші на придбання дорогих речей і автомобілів.
Геннадій Корбан також оприлюднив оголошені йому звинувачення. «Мені висунуті підозри у скоєнні трьох злочинів: по-перше, розкрадання коштів із Фонду оборони країни, який я сам і створив у Дніпропетровську, і був його основним донором. По-друге, викрадення голови Державної земельної аґенції Сергія Рудика. По-третє, викрадення секретаря Дніпропетровської міської ради Олександра Величка», — передав слова арештанта його адвокат.
Лідера партії УКРОП спочатку перевезли у слідчий ізолятор (СІЗО) Чернігова. Про це повідомила Світлана Крюкова, місцева журналістка. «Іронія долі: Корбана гвинтокрилом доправили в Чернігів — місто, де почалася його політична кар’єра», — написала п. Крюкова у Facebook. Суд у Чернігові дав санкцію на арешт політика.
Далі арештанта перевезли до Києва, у Головне слідче управління Генеральної прокуратури України. Там він пробув до 23.00 суботи, після цього п. Корбана доправили у СІЗО СБУ. Операцією із затримання Геннадія Корбана керував генерал СБУ Валерій Шайтанов. Про це повідомив відомий журналіст Юрій Бутусов. Він нагадав, що 15 травня 2014 року Геннадій Москаль, тодішній голова тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з розслідування злочинів на Майдані, розкрив оперативний план СБУ щодо зачистки Майдану в лютому 2014-го, згідно з яким полковник Шайтанов командував однією з груп, що штурмували Будинок профспілок на Майдані, коли загинуло кілька мітинґувальників.
За словами журналіста, командування «Альфи» також відправило кількох офіцерів у Слов’янськ, де ті зустрічалися з ватажком терористів Гіркіним, але не вжили заходів щодо його захоплення або ліквідації, а в самій спецслужбі виник гострий конфлікт, оскільки низка офіцерів була обурена контактами з терористами. 26 квітня 2014-го командування «Альфи» командирувало трьох своїх офіцерів у Горлівку для захоплення ватажка терористів Ігоря Безлера, підполковника Головного розвідувального управління Генерального штабу Російської Федерації (РФ). Проте групу захоплення чекали, і терористи відразу взяли її в полон. А 23 серпня ц. р. указом Президента України полковнику Шайтанову було присвоєно звання генерал-майора! Проте участь генерала Шайтанова в затриманні Геннадія Корбана СБУ спростувала.
У результаті Борис Філатов, народний депутат України і член політради партії УКРОП, заявив, що його політична сила оголошує «загальну мобілізацію». «Звертаюся до членів нашої партії, наших депутатів, виборців, демобілізованих солдатів, волонтерів, добровольців, усіх тих, кого останні півтора року ми лікували, рятували, витягали з полону, кому вселяли надію. Усіх, хто хоче жити в новій країні. Усіх, хто повірив нам і повірив у справедливість. Готуємося дати останній бій реваншистам і колаборантам, мерзотникам, котрі прийшли до влади на людській крові та надіях», — написав він у Facebook.
У неділю Геннадію Корбану начебто стало погано, у політика діагностували інфаркт. Медики рекомендували негайну шпиталізацію затриманого. Наступного дня арештанта шпиталізували.

Останні події в політичному житті країни знову примусили говорити про жорстокі переслідування та репресії з боку президентської вертикалі. Водночас головною проблемою, яка викликає справжнє занепокоєння долею української державності, є не те, що ґарант поступово відправляє в слідчі ізолятори своїх колишніх соратників (врешті-решт в одній із промов цитатою автора «Сінгапурського дива» він радив генеральному прокурору посадити «трьох своїх друзів»), а причинно-наслідкова складова цих комбінацій.
«Бандитам — тюрми» — це гасло часів Помаранчевої революції залишається надзвичайно актуальним і зараз. Але ні тоді, ні тепер, ні раніше в новітній українській історії воно так і не втілилося в життя повною мірою, у кращому випадку залишаючись вибірковим. Відтак і державні злодії, розкрадачі та корупціонери навіть найвищого рівня (такі, як Павло Лазаренко) в призмі суспільної думки виглядали скоріше цапами-відбувайлами, ніж злочинцями. Через власну специфічну ментальність середньостатистичний українець свідомо чи підсвідомо радше співчуватиме цим «скривдженим і знедоленим» в його очах особам доти, доки поруч із ними на лаві підсудних не опиниться більшість їхніх «колеґ». У цьому світлі певне обурення викликає показовий і швидкий арешт у Верховній Раді (ВРУ) Ігора Мосійчука, депутата від Радикальної партії України, на фоні безрезультатної та довгої тяганини з колишнім реґіоналом Сергієм Клюєвим. Власне саме такий дискурс справедливо намагаються нав’язати тепер усі критики президента: чому, мовляв, досі не покарані вбивці «Небесної сотні», десятки дрібних сепаратистів та їхні куратори Геннадій Кернес, Олександр Єфремов, Рінат Ахметов й інші, натомість страждають ті, хто так чи інакше долучився до захисту державного суверенітету в конфлікті на сході України.
Водночас по-справжньому дивними у цій ситуації видаються не дії, а реакція Президента: складається враження наче ні він, ні його оточення, попри відчутний інформаційний тиск, абсолютно не переймаються критикою. Наступальні кампанії проти обвинувачених були доволі кострубаті та недолугі, а захисні — фраґментарні. Згадати хоча б непослідовні випади Арсена Авакова, міністра внутрішніх справ, по-суті безпосереднього керівника метальника ґранати під ВРУ (добровольчий батальйон «Січ» перебуває у складі його відомства), на адресу Всеукраїнського об’єднання «Свобода». На звинувачення у політичних репресіях люди Президента більше «відгавкуються», ніж синхронно висловлюють певну позицію.
Недолік п’ятого Президента України полягає в тому, що Порошенко-бізнесмен у ньому значно превалює над Порошенком-політиком. І доволі сумнівно, що другий зможе швидко витіснити першого. Навіть на матеріальному рівні, попри декларативні заяви позбутися його, бізнес глави держави досі успішно працює. За останніми даними журналу «Нововрємя», він — єдиний із топ-10 українських багатіїв, чия річна динаміка зросту статків виявилася позитивною (+20), усі інші пішли в «мінус» (від –15 до –56 ). Звісно, Порошенко-бізнесмен у великій політиці — недолік певною мірою ситуативний. За інших умов, у часи стабільності та миру, він міг би стати перевагою. Як і в час, коли маєш справу з вихованими на демократичних ліберальних цінностях лідерами, а не підступним імперіалістом, що вважає розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою століття». Але в період війни кондитерська фабрика Президента на території країни-аґресора виглядає, як парк атракціонів в Освенцимі.
Розбудовуючи власний бізнес більшу частину свого свідомого життя, п. Порошенко звик домовлятися за схемою взаємної вигоди. Можна припустити, що ставши на чолі держави, цей принцип він переніс і в політику. Можна припустити, що в баченні Президента політичний істеблішмент поділяється не на своїх і чужих, друзів і ворогів, а за шкалою договороздатності: групи, з якими домовитися легко; групи, з якими можна домовитися; групи, з якими домовитися неможливо. Останні автоматично перетворюються на конкурентів, яких за правилами бізнесу за наявності необхідного ресурсу, як відомо, варто прибирати. У ґаранта Конституції такий ресурс існує. Тому немає нічого дивного у недоторканності певних видних «реґіоналів», котрі, очевидно, пішли на співпрацю з новим
режимом задля збереження власної шкури, та спроб розгрому радикалів. З останніми в оточення Президента взаємна вигода неможлива, адже для теперішньої влади кінцева мета досягнута і революція скінчилася, тоді як радикали вимагають її продовження.
Процеси, що відбуваються зараз в українській політиці, вже мали місце раніше на східному фронті, коли добровольчі батальйони намагалися максимально підпорядкувати центральному командуванню. Це був певний сиґнал: хто не піде на угоду, буде усунутий взагалі.
Зараз усе повторюється. Та найбільше занепокоєння в таких умовах викликає ймовірність існування третьої сторони договору, вигодоотримувача «втихомирення» найактивніших проукраїнських елементів як на військовому, так і на політичному фронті. І тут на горизонті з’являється фігура кремлівського лідера. Як арґумент на користь закулісних домовленостей Петра Порошенка та Путіна варто згадати, що схожі «зачистки» найбільш радикальних і принципових прибічників «Новоросії» відбувалися і на території самопроголошених республік. Зацікавленим у замороженні конфлікту є й Європейський Союз, що наче наркоман корчиться без чергової енерґетичної ін’єкції з РФ.
Єдине, що не може собі дозволити п. Порошенко — відкрито зізнатися українській громадськості про факт співпраці з аґресором. Але як влучно прокоментував арешт п. Корбана народний депутат Висоцький «Вішати локшину на вуха про те, що у розгромі дніпропетровського УКРОПу напередодні другого туру, в якому п. Філатов може перемогти п. Вілкула, немає політики — означає вважати нас всіх повними ідіотами».
Фактично всіх переслідуваних президентською командою осіб і групи можна вважати більшою чи меншою мірою антиросійськими. Їхнє усунення може знизити градус конфронтації між Москвою та Києвом, що дасть можливість Білокам’яній успішно «впхати» Донбас та Луганщину назад до складу України. Як наслідок — зняття найдошкульніших секторальних санкцій із РФ, відлига у стосунках зі Заходом, який на фоні дешевих енерґоресурсів намагатиметься якнайшвидше забути про Крим.
«Своє» отримає й п. Порошенко. За правильного висвітлення ситуації Президент постане переможцем, що повернув частину окупованих територій (байдуже на яких умовах) і зупинив війну (байдуже з якими необов’язковими втратами). Роль зданого реґіоналам Дніпропетровська може полягати у створенні своєрідного поясу безпеки для сепаратистів. У разі недотримання Києвом умов утримання цих «республік», Москва зможе швидко організувати додаткові «народні республіки» у місті над Дніпром, а також Харкові, де переконливу перемогу та ж президентська команда спокійно дала здобути п. Кернесу, так і не висунувши серйозної альтернативної кандидатури на противагу.
Людина, котра сідає грати карти з шулером, як відомо, робить лише одну помилку — власне сідає грати. Хочеться вірити, що п. Порошенко пам’ятає хоча б найбільш промовисті «фокуси» Путіна — зелений коридор із Іловайська, перемир’я в Дебальцевому, десантників-блукачів на Донбасі та зелених чоловічків у Криму.
Бо якщо український лідер хоче перемогти, лише змінивши карткову колоду на шахову дошку, він може просто отримати нею по голові. І не лише від північного сусіди, а й від простих українців, котрі, як і за часів Януковича, не захочуть бути пішаками в чужих шахових комбінаціях.

Роман Лихограй, Євген Клен

Пряма мова
Олег Ляшко, лідер Радикальної партії України:
— У часи Порошенка у тюрмах сидить більше патріотів, ніж у часи Януковича. А регіонали ходять спокійно, ніхто їх не затримує. Арешт Корбана — це продовження політичних репресій, які здійснює режим Порошенка проти патріотів. У мене була зустріч з одним із працівників спецслужб, котрий мені повідомив, що наступними під арешт можуть потрапити народні депутати Радикальної партії. Порошенко особисто мені погрожував арештом, якщо я не припиню його критикувати. Чи буде далі — залежить від нас. Ми маємо об’єднуватися, щоб зупинити диктатуру Порошенка (депутат цієї політичної сили Ігор Мосійчук зараз перебуває в ув’язненні. — Ред.).

Єгор Соболєв, народний депутат від партії «Самопоміч»:
— Ми зараз сидимо у глибокій економічній кризі. Ми зараз перебуваємо у війні з аґресором, який тільки і чекає на нашу слабкість. І в цих умовах починати практику політичних репресій усередині держави — це катастрофа. Люди цього не потерплять, вони піднімуться. Й Україна знову опиниться в страшній ситуації, коли всередині треба боротися за те, щоб навести лад, а в цей час її атакує зовнішній ворог. Не розумію, чому Президент далі веде Україну до цієї ситуації.

Анатолій Гриценко, лідер партіі «Громадянська позиція»:
— Геннадія Корбана затримали. Геннадій Кернес (міський голова Харкова. — Ред.) — на волі. Їхнє минуле по-бандитськи схоже. Але сьогоднення — різне: із початком російської аґресії п. Корбан став патріотом, Гепа (бандитське псевдо Кернеса. — Ред.) залишився ватником і знову аґітує за дружбу з РФ. Із ким домовилися чи сторгувалися — той гуляє на волі, а ні — тоді команда «фас!» і «сила закону». Замість того, щоб закон був справді один для всіх і відповідальність за злочин для будь-кого була невідворотною. Зараз це — не правосуддя, а вибірковість, «договірняки» по-їхньому.

Валентин Наливайченко, колишній голова Служби безпеки України:
— Гнітючі враження від затримання п. Корбана. Чомусь одразу згадалося, як затримували Юрія Луценка: ті ж методи затримання, тиск на родину та відсутність адекватних пояснень.

Володимир Цибулько, політолог:
— Петро Порошенко почав діяти превентивно. Адже з маленьких фраґментів складається загальна картина великого протесту, до якого причетний, зокрема, й Ігор Коломойський. Затримання лідера УКРОПу — не тільки тиск перед другим туром виборів міських голів. Це — намагання не дати створити консолідований центр спротиву Президенту Порошенку. У ході проведення виборчої кампанії став вимальовуватися «антипорошенківський» фронт. Геннадій Корбан був ключовою фігурою в координації цього фронту.

Ігор Ронович, політолог:
— За останніх півтора року, «дніпропетровська команда» загалом і п. Корбан зокрема не платили податків, не сплачували дивідендів тримачам акцій «Укрнафти», незаконно привласнили Одеський нафтопереробний завод і все його майно, яке мало б належати державі. Підлеглі п. Коломойського спробували захопити державне стратеґічне підприємство «Укртранснафта», застосувати незаконні збройні формування зі зброєю і технікою в центрі Києва для захисту своїх інтересів в «Укрнафті». Заради досягнення політичних цілей члени партії УКРОП викрадали людей і незаконно їх утримували й займалася відкритим підкупом виборців (через «засівання» виборців гречкою Геннадій Корбан навіть отримав прізвисько маршал Гречка. — Ред.).

Юрій Луценко, лідер фракції «Блоку Петра Порошенка»:
— Усе його життя було грою не за правилами і не за законом. Він завжди перебував під прицілом силових структур: від рейдерства до вбивства. Проголосивши гасло «Патріотам можна все», п. Корбан і компанія перевели рейдерство з юридичної площини в силову, по суті — бандитську. За цих обставин, за наявності десятків підстав, затримання Геннадія Корбана не могло не статися. Карних проваджень стосовно відомих екс-чиновників із ПР — так само багато, як і проти п. Корбана. Що заважає їх реалізувати — саботаж, непрофесіоналізм чи маневри, — не важливо. Важливо розуміти, що без негайного покарання минулого зла неможливо отримати підтримку загальної деолігархізації. Час пішов на дні.

Юрій Богданов, директор Центру стратеґічної кооперації та координатор проектів у Expostreet Consulting:
— Ігор Коломойський співпрацює з Андрієм Портновим (колишній перший заступник глави
Адміністрації президента Януковича. — Ред.), Кремлем і Віктором Медведчуком (кум Путіна. — Ред.) на цілком партнерських позиціях, і тільки його фанати цього не бачать. А про невиплати податків, дивідендів, спроби команди цього олігарха вкрасти у держави її ж майно можна і не згадувати. А були ще й зв’язки з терористами, контрабанда і невдала спроба вкрасти на будівництві фортифікацій. То як і далі можна вірити в їхній патріотизм і добрі наміри? Підтримка країни, по-перше, жодного разу не була безоплатною, а по-друге, диктувалася наміром утримати бізнес. Але нічого, крім жадібності й жадоби влади, там не було.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply