Новини для українців всього свту

Thursday, Sep. 16, 2021

Як росіяни створювали умови для вторгнення в АРК

Автор:

|

Серпень 17, 2021

|

Рубрика:

Як росіяни створювали умови для вторгнення в АРК

Російський журналіст Леонід Парфьонов записав відеозвернення, в якому висловив обурення намаганням українського журналіста Євгена Кисельова отримати однозначну відповідь на запитання: «Чий Крим?». Він натякнув, що в Російській Федерації (РФ) існує загроза притягнення до кримінальної відповідальності за згадку про українську приналежність Автономної Республіки Крим (АРК.). Але, покарання — лише один бік кримської медалі.
Російське суспільство має стійкий запит на крадіжку півострова. З цим змушені рахуватися всі, хто бажає зробити кар’єру в публічній російській сфері. Парфьонов не єдиний, хто відповідає ухильно. Згадаємо промови російського опозиціонера Олексія Навального, або кримські «ні вашим, ні нашим» тези кандидатки на посаду президента РФ Ксенії Собчак.
Згідно з результатами останнього опитування російської соціологічної служби «Левада-Центр», 86 % росіян стабільно підтримують спробу незаконної анексії АРК. Цей показник майже не змінюється з 2014-го. Попри санкції, ізоляцію та суттєве погіршення життя самих опитаних, що вони теж визнають.
Найцікавішим у цій історії є те, що всього за 20 років до початку окупації, 1994-го, російська соціологія давала геть інші числа. Тоді більшість росіян відкидали ідею захоплення півострова силою.
Що ж стосується кримців, то тільки за 2012 рік частка тих, хто «підтримує включення автономії до складу РФ», зменшилася на 15 % і стала меншою за тих, хто волів би бачити півострів в складі України. Про це свідчать результати дослідження, яке проводила компанія Research & Branding Group. На момент окупації більше половини місцевих мешканців півострову вважали, що Крим — це Україна.
Числа доводять, що суспільний запит серед росіян на міжнародний злочин штучно створювали впродовж 20 років. В АРК ж цей запит не прижився зовсім. Що ж сталося? Чому росіяни змінили думку? І чому кримці не висловлювали масового обурення?
Є кілька пояснень. Російська пропаґанда завжди апелювала до образи громадян, яку сама ж і насаджувала. Це те, що Френсіс Фукуяма називав формуванням ідентичності за допомогою політики скривдженості. Росіянам навіювали відчуття поразки через втрату Криму, який Хрущов «подарував» Україні. «Ти мені ще за Крим і Севастополь відповіси» — фраза з культового фільму «Брат-2» повною мірою демонструє претензію пересічного росіянина.
В АРК російська інформаційна тактика була дещо іншою. Серед мешканців півострова формували кримську реґіональну приналежність, яка мала запобігати розвитку відчуття політичної спорідненості з українською державою. Паралельно навіювали думку, що Україна — не суб’єктна. Особливо це стало помітно за кілька років до вторгнення.
Приблизно за рік до окупації кримська радіостанція «Транс-М Радіо» почала транслювати російські новини замість кримських та українських. Також на багатьох інших кримських радіостанціях і телеканалах в сюжетах новин звучало: «Янукович сказав, Азаров заявив, Тимошенко та Луценко оскаржили». І тут же «президент Путін провів нараду». Таким чином, справжнім президентом виставляли російського лідера. Всі інші — тільки прізвища.
Щодо насаджування ідентичності скривдженості, то кримцям доводили, що Україна не фінансує, не допомагає, забула про Крим. Одночасно з російського бюджету виділялися кошти на злети реконструкторів, козачі організації, російсько-кримські професійні платформи: вчителів, викладачів, культурних діячів, бібліотекарів, чиновників.
Проводили концерти та фестивалі. 2007-го в кримській пресі з’явилося повідомлення про те, що Міністерство оборони РФ «пожертвувало» на розвиток дитячих військово-патріотичних організацій Криму 500 тис. USD. Створювали контраст, де Росія дбає, а Україну й державою назвати складно. «Що мені дала ця ваша Україна?» — говорили під час окупації люди у відповідь на пропозицію подумати, а що тобі дасть ця Росія, якщо вона зі старту починає з крадіжки?
Образа та зневага до свого — ось як російська пропаґанда домоглася дезорієнтації місцевого населення. «Такої операції спонтанно не проводять. Я переконаний, що це готували роками. Просто чекали зручного моменту. А зручний момент настав, коли Україна була максимально ослаблена і завдяки зусиллям Януковича обороноздатність України була зведена до нуля», — каже Мустафа Джемілєв, лідер кримськотатарського народу.
Є ще один адресат російської пропаґанди. У мешканців материка створювали уявлення, що АРК — це проросійська більшість і трошки кримських татар. Причому останні аж ніяк не роблять на півострові української погоди.
Це була неправда. 2012 року під час голосування до парламенту Криму, 25 % голосів кримці віддали за партію «Батьківщина». Пропорційно з результатами, які ця партія отримала у Верховній Раді України. Кримські електоральні уподобання були якісно кращими за вибори в місцеві ради багатьох українських міст.
Але міт про «завжди російський Крим» досі живий. Скільки українців щиро впевнені, що «кримці самі захотіли до РФ»? І це попри те, що вже восьмий рік поспіль на півострові відбуваються акції протесту, кримські татари та проукраїнські активісти йдуть до буцегарень через відкритий спротив окупації.
«Вже багато років РФ вдається до гібридних методів, якими порушує стабільність та підриває державність і суверенітет сусідніх із нею країн. Збройні конфлікти, фейкові «народні волевиявлення», введення або підтримка окупаційних сил — набір інструментів давно відомий. У такий спосіб Кремль підриває архітектуру глобальної безпеки, збудовану на засадничих міжнародних документах і нормах міжнародного права», — зазначає Еміне Джапарова, перша заступниця міністра закордонних справ України.
Тож на що мають бути направлені зусилля державної інформаційної політики в АРК? Крім інформаційної підтримки півострова, основним завданням має стати створення серед мешканців материкової України стійкого запиту на деокупацію Криму. Це має стати національною ідеєю, потребою, втілення якої палко бажає кожен український громадянин.
Варто прагнути створення такої громадської думки, за якої жоден український публічний діяч не наважився б заперечувати українську приналежність АРК і сумніватися в необхідності деокупації. Причому, як і у випадку з Парфьоновим, не стільки через страх кримінального переслідування, скільки через небажання втрачати прихильність українців.
Як повідомляв «Міст», 180 експертів із 33 країн об’єдналися для сприяння деокупації АРК.

Лариса Волошина, УП

About Author

Meest-Online