Новини для українців всього свту

Wednesday, Jul. 6, 2022

Про притягнення до відповідальності вищого керівництва країни-аґресорки

Автор:

|

Червень 05, 2022

|

Рубрика:

Про притягнення до відповідальності вищого керівництва країни-аґресорки
Карім Хан

Для розслідування військових злочинів до України прибули слідчі Міжнародного кримінального суду (МКС).
Про це повідомив Карім Хан, прокурор МКС. Суд уклав угоду про співпрацю зі спільною слідчою групою, яку сформували Польща, Литва й Україна. Правник упевнений, що уникнути відповідальності росіяни не зможуть. Жоден військовий злочин їм не вибачать. «Найголовніше, щоб розслідування було достовірним, чесним і незалежним, аби потім суддя міг ухвалити рішення», — заявив він. Однак робота МКС може бути ускладнена тим, що Російська Федерація (РФ) так і не ратифікувала Римський статут.

Геноцид
4 квітня ц. р. Верховна Рада України прийняла Постанову «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», якою дії російських військ і російського керівництва в Україні визнали геноцидом українського народу.
Український парламент не єдиний дав таку оцінку теперішнім подіям. 23 березня ц. р. Сейм Польщі ухвалив резолюцію про вчинення Росією військових злочинів, злочинів проти людства та порушення прав людини на території України.
21 квітня ц. р Сейм Латвії, одноголосно визнаючи дії РФ геноцидом українського народу, проголосив: «Відзначаючи, що тактика Російської Федерації в Україні, за якої військовослужбовці ЗС РФ бомбардують міські території, громадські центри, пасажирські вокзали та цивільну інфраструктуру, а також вбивають мирних жителів, має ознаки військових злочинів і навіть злочинів проти людства».
У заяві Палати громад парламенту Канади від 28 квітня ц. р. йдеться: «Враховуючи значну кількість явних свідчень систематичних і численних військових злочинів, скоєних проти українців ЗС РФ за вказівкою Путіна та членів російського парламенту Палата громад Канади визнає, що Росія здійснює геноцид проти народу України».

Юридичний аспект
Здавалося б, створені всі умови для притягнення винних в актах геноциду до відповідальності. Україна може здійснювати кримінальне переслідування за геноцид як за злочин, передбачений ст. 442 Кримінального кодексу України.
Та насамперед треба визначитися з тим, що є геноцидом за міжнародним правом. Воно міститься в ст. 2 Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, відповідно до якої під геноцидом розуміються дії, вчинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку: убивство членів такої групи; заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи; навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне її знищення; заходи, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи; насильницька передача дітей із однієї людської групи в іншу.
Ст. 3 Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього встановлює, що караними є так дії: геноцид; змова з метою здійснення геноциду; пряме і публічне підбурювання до здійснення геноциду; замах на здійснення геноциду; співучасть у геноциді.
Ст. 4 Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього передбачає, що особи, які чинять геноцид чи якісь інші з перелічені в ст. 3 дії, підлягають покаранню, незалежно від того, є вони відповідальними по конституції правителями, посадовцями чи приватними особами. Навіть вищі посадові особи держави не мають імунітету від переслідування за геноцид.

Історичний досвід
Трибунал щодо колишньої Югославії в ряді справ вказував, що крім фізичного знищення, винищення групи як такої, також може бути здійснено за допомогою знищення ідентичності групи, позаяк, як і в разі фізичного знищення, воно веде до припинення існування групи та втрати її людством.
Приймаючи рішення у справі по Руанді, Друга судова палата трибуналу заявила: «Етнічною групою є група, члени якої мають спільну мову і культуру; або група, яка відрізняє себе (самоідентифікація); або група, що ідентифікується таким чином іншими, включаючи суб’єктів злочинів (ідентифікація іншими)».
Трибунал по колишній Югославії зайняв схожу позицію: «Група» — це соціальна конструкція, отже, її характеристики мають визначати з урахуванням відповідного соціоісторичного контексту. Сприйняття спільноти людей як певної групи має вирішальне значення, тому що така група не піддається об’єктивному науковому визначенню. Тому для цілей класифікації групи як національної, етнічної, расової чи релігійної найбільше значення мають характеристики, на яких суб’єкти злочинів або треті особи засновують свої уявлення».

Право знищити націю?
Тімоті Снайдер, професор історії з Єльського університету, в своїй статті «Путін давно фантазує про світ без українців», яка вийшла 23 березня ц. р. у The Washington Post написав: «У довгому есе в липні 2021-го Путін стверджував, що української нації не існує. Доповнюючи свої попередні твердження деякими новими, які він наводив як історичні, Путін написав про «єдність» росіян та українців. Захід ввів українців в оману змусивши повірити, що вони мають власну окрему ідентичність, але це можна виправити».
21 лютого Путін продовжив, оголосивши, що російські війська увійдуть в Україну, бо українська держава є штучною, а насправді вона була «повністю створена Росією», тож Росія мала право виправити свою помилку.
Стверджувати, що немає нації та держави, означає претендувати на право їх знищити. «Денацифікація» і «демілітаризація», ці дві цілі війни, які Путін оголосив 24 лютого ц. р. означали саме це.
Висновок, зроблений п. Снайдером, ґрунтується на аналізі публікацій і публічних виступів володаря Кремля і свідчить про те, що аґресор ідентифікує український народ як росіян, які помилково претендують на власну ідентичність і державність, що необхідно припинити шляхом знищення українського народу як такого.

Брехливі цілі
«Демілітаризація» та «денацифікація» України не мають жодного сенсу і є лише димовою завісою, яка прикриває справжні цілі російської військової аґресії. Виходячи зі заяв політичного та військового керівництва РФ, початкова мета була окупувати всю територію України. Цей план провалився, але мету окупації можна встановити через дії аґресора на тих територіях, які були ним тимчасово окуповані.
ЗС РФ чинили масові звірства в Бучі, Ірпіні, Маріуполі, Бородянці, Гостомелі Київської області й інших населених пунктах. Однак може постати питання, є ці злочини актом держави-аґресорки, чи це так би мовити приватна ініціатива тих російських військових, які безпосередньо окупували українські міста та села.
4 квітня ц. р. українська розвідка заявила, що військовослужбовці 64-ї окремої мотострілецької бригади 35-та загальновійськової армії Сухопутних військ РФ брали участь у масових вбивствах цивільного населення у м. Буча. Як повинно вчинити політичне та військове керівництво будь-якої країни на такі звинувачення? Єдиною правильною відповіддю на це є проведення неупередженого розслідування для встановлення фактів і покарання винуватців з тим, аби відмежуватися від цих жахливих злочинів.
Натомість російський президент 19 квітня ц. р. надав почесне звання гвардійської 64-й мотострілецькій бригаді та надіслав її військовим вітальну телеграму. Це недвозначно вказує, що ці військові виконували завдання та здійснювали в Бучі те, що, на думку Путіна, є «захистом вітчизни та державних інтересів». Отже, геноцид, вчинений у Бучі, не був приватною ініціативою 64-ї мотострілецької бригади, а був вчиненим від імені РФ за завданням її політичного та військового керівництва.

Дуже складно довести
Філіп Сендс, директор Центру міжнародних судів та трибуналів Університетського коледжу Лондона (Велика Британія) й один із ініціаторів петиції щодо створення Спеціального трибуналу з покарання винних в аґресії проти України, в інтерв’ю Бі-бі-сі 6 квітня ц. р. сказав: «Ми бачили жахливі фотографії явно значної кількості вбитих мирних жителів, і за певних обставин це можна було б вважати геноцидом. Президент України охарактеризував це як акт геноциду. Гадаю, що він використовує цей термін у політичному, а не в строго юридичному розумінні. І я думаю, є різниця між юридичним та широким суспільним розумінням, що геноцид означає масові вбивства. З юридичної точки зору потрібно довести намір знищити групу повністю або частково, а докази цього конкретного наміру російських військових у цьому конкретному випадку не очевидні.
Те, що зображено на світлинах, безумовно, є свідченням військових злочинів і, можливо, злочинів проти людяності. Але мені здається, що це не відповідає визначенню геноциду».
Продовжуючи свої думки, професор заявив: «Я брав участь у багатьох справах, пов’язаних із геноцидом, його дуже складно довести, адже люди, які вбивають, не залишають після себе шматки паперу, на яких написано: «Я вчиняю цей акт убивства, щоб знищити цю групу людей повністю або частково».
Це справді складно, але не неможливо. Тим більш, що російські політики та військові на чолі зі своїм президентом заявляли та заявляють про свої наміри та дії відкрито.
Як повідомляв «Міст», МКС розпочне розслідування вторгнення РФ.

Дмитро Поповський, «Хвиля»

До слова
У Вільнюсі (Литва) провели першу міжнародну конференцію, присвячену створенню Спеціального трибуналу щодо злочину аґресії проти України. Заснування трибуналу закриває прогалину відсутності органу, який мав би юрисдикцію притягати до відповідальності за вчинення злочину аґресії проти України. Дмитро Кулеба, керівник українського зовнішньополітичного відомства, повідомив, що необхідно створити спеціальний трибунал для притягнення керівництва Росії до відповіді за злочини проти України. «Нам потрібен спеціальний трибунал для злочинів аґресії проти України, щоб закликати російське керівництво до відповіді», — пояснив він.

About Author

Meest-Online