Новини для українців всього свту

Saturday, Jan. 22, 2022

Як інвалід став найкращим «мушкетером» світу

Автор:

|

Січень 06, 2022

|

Рубрика:

Як інвалід став найкращим «мушкетером» світу
Олексій Сундієв

Олексій Сундієв мав отримати диплом Луцького політехнічного інституту та стати інженером-електриком. Наприкінці травня 1996-го, уже перед здачею екзаменів, він з друзями пішов відпочити на водойму у с. Гаразджа. Юнак був управним плавцем, тому вирішив показати компанії «вищий клас», пірнувши у воду. Олексію здавалося, що це місце йому було добре знайоме. Але вчинок мав для нього траґічні наслідки. «Я втратив свідомість і нерухомо лежав у воді, а друзі подумали, що жартую, — розповідає Олексій. — Коли зрозуміли, що щось не так, кинулися до мене, витягнули на берег. Але мої ноги й кисті рук уже були паралізовані».
Виявилося, що хлопець напоровся на залишки стовпчиків від пірсу, якого давно вже не було, і про який він ніколи не чув. У результаті отримав складну травму шийного відділу хребта. Від того нещасного випадку минуло сім років, перш ніж Олексій почав свій шлях до сходження на вершину спортивної слави.
Мине час, і його назвуть найкращим фехтувальником світу, який очолив світовий рейтинґ у своєму класі. А сам тримає звання заслуженого майстра спорту України.
«Лікарі одразу не казали про мої перспективи, і я сподівався, що за тиждень-другий підіймуся, — пригадує молодик. — Потім була надія, що піду за два-три місяці. Новий, 1997-й рік, зустрічав у Слов’янському санаторії для спинальників, куди мене спрямували на реабілітацію. І тільки там зрозумів, наскільки серйозний мій стан. Люди, які роками після подібних травм пересувалися на інвалідних візках, «просвітили» мене щодо майбутнього».
У ті миті юнак відчув розпач. Але тривав він недовго. «Я тоді не стільки спортом хотів займатися, скільки стати якомога швидше самостійним. Бо навіть одягнутися-роздягнутися було проблемою, — продовжує Олексій. — Це була основна мета. На щастя, мені вдало зробили операцію, тому слабкі руки з часом все ж таки стали дужчими порівняно з іншими, хто має таку травму. Щоб якось увійти у форму, я багато працював над собою, брав участь у рекреаційних іграх, їздив у табори активної реабілітації. У таборі нас навчали, як пристосуватися до проведення особистої гігієни, як підлаштувати житло до того, щоб у ньому було простіше пересуватися».
Повернувшись із першої десятиденної активної реабілітації, зняв перекладину над ліжком, за яку хапався, щоб піднятися. Замінив її гантелями і доволі швидко вже самостійно пересідав у крісло.
Тепер у побутових питаннях чоловік він самостійний. Сміється: «Хіба що стелю не можу в квартирі побілити, бо не дістану». При цьому у помешканні немає жодного пристосування для людини з інвалідністю.
У процесі фізичної реабілітації Олексій спробував багато видів спорту. Дуже хотів займатися плаванням, якому віддав вісім років, однак басейн на той час у Луцьку не був пристосований для людей із обмеженими можливостями.
2002-го доля звела Олексія Сундієва з Володимиром Гащиним, керівником Центру інвалідного спорту Волині. На його пропозицію зайнятися фехтуванням погодився не одразу. Просто тому, що про фехтування мав занадто слабке уявлення — на рівні роману про Д’Артаньяна і трьох мушкетерів.
Щоб потрапити у залу на тренування, Олексієві треба було подолати 30 сходинок вгору і стільки ж, відповідно, униз, після тренування. Добре, що в тій залі займалися спортсмени з важкої атлетики — вони допомагали підняти та спустити по сходах майбутнього чемпіона.
Через рік наполегливих тренувань уперше взяв участь у міжнародних змаганнях. А ще за рік привіз із Варшави свої перші «срібло» та бронзу. Після цього спортсмена взяли на контракт у національну паралімпійську збірну з фехтування на візках серед спортсменів із ураженням опорно-рухового апарату.
Крок за кроком наближав свою мрію. Перейшовши до спортивного клубу «Колос» у рідному Луцьку, тренувався зі здоровими спортсменами. Вони сідали на візок і ставали його суперниками. У спортсменів із ураженням опорно-рухового апарату форма, зброя — все, як у здорових. І правила ті ж. Єдине, що під час фехтування крісла колісні закріплені у спеціальних станках, — пояснює 46-річний Сундієв. — До того ж, здорові мають можливість маневрувати завдяки дистанції, рухаючись на ногах, а в нас відстань для руху — лише поворот корпусу, а це якісь сантиметри. Тому доводиться швидше реагувати на маневри супротивника.
Спортивна кар’єра лучанина розвивалася стрімко. 2006 року в італійському Турині здобув «срібло» та «бронзу» чемпіонату світу (ЧС), 2009-го став чемпіоном Європи.
Загалом жодна його участь у міжнародних турнірах упродовж 11 років не обходилася без нагород. За цей час став учасником п’ятьох ЧС, семи чемпіонатів Європи, став володарем більш, 50 медалей. «Я працював над собою, багато тренувався, мені це подобалось, хотів перемагати, у мене були амбіції. Особливо завдячую своїм тренерам зі шпаги Геннадію Яновському та з рапіри Олександру Дорошину, — поділився Олексій. — Чи важко було? Так, і дуже. Особливо, коли у тренажерній залі температура сягала 40 градусів, а фехтувальник — у повному спортивному екіпіруванні. І так двічі на день по 2,5 год.
Однак взяти участь у паралімпійських іграх луцькому «мушкетеру» так і не судилося. Немає сумніву в тому, що він і там «поколов» би всіх суперників. Проте в усьому світі досі не знайшлося хоча б 16 спортсменів з восьми країн із травмами класу «С», які займаються фехтуванням, щоб можна було влаштувати між ними змагання.
Два роки тому Олекій отримав другу вищу освіту за спеціальністю «Фізична культура і спорт». Наразі працює тренером-викладачем в Обласній дитячо-юнацькій спортивній школі людей із інвалідністю. Тепер передає свою майстерність людям з порушенням опорно-рухового апарату. Його вихованці не раз займали призові місця на чемпіонатах і чашах України.
Квартира подружжя Сундієвих розташована на третьому поверсі багатоповерхівки. Олексій зі Світланою вже багато років намагаються «спуститися» вниз, однак житло на першому поверсі практично недоступне — за нього часто виставляють ціну, як за комерційне.
Ніколи не здаватися, ставити перед собою цілі, досягати їх, вірити в себе і працювати заради результату. Навіть якщо результат поганий, це теж результат, адже сигналізує, що потрібно рухатися в іншому напрямку, щось змінювати. Це — життєве кредо Олексія Сундієва, який не спасував перед викликом долі.
Як повідомляв «Міст», паралімпійці-фехтувальники здобули десять медалей.

Ганна Волкова, УП

About Author

Meest-Online