Новини для українців всього свту

Tuesday, Apr. 13, 2021

Де наші ілони маски? Чому Україна скотилася на цивілізаційне дно

Автор:

|

Квітень 08, 2021

|

Рубрика:

Де наші ілони маски? Чому Україна скотилася на цивілізаційне дно
Ілон Маск

Поки Ілон Маск запускає у космос Crew Dragon і думає про освоєння Марсу, в Україні тривають суперечки про «містоутворюючі підприємства», які ще з часів СРСР не модернізували і швидше за все їхня продукція користується попитом хіба на пострадянському просторі чи в країнах «третього світу».
Поки корпорація Amazon готується постачати продукцію дронами в Україні, тут, як і сто років тому добувають вугілля зі шахт-копанок. Коли роботи Boston Dynamics танцюють, демонструючи, яким буде майбутнє, українські депутати одягають у спортзалах шапки-вушанки з радянською символікою.
Про те, що світ пішов шляхом технологічного прогресу, свідчить і те, що 2020 року найзаможнішими людьми світу, за даними Bloomberg, здебільшого стали ті, хто займається технологіями та наукою, зокрема: засновник Amazon Джефф Безос, засновник Tesla Ілон Маск, засновник Microsoft Білл Ґейтс і засновник Facebook Марк Цукерберґ.
А от в Україні найзаможнішими залишаються олігархи, котрі закріпили свої позиції ще з 1990-х рр. за рахунок підприємств важкої промисловості та мають монополії на українському ринку, — Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Ігор Коломойський та інші. Чому так, розповіли Володимир Лановий, ексміністр економіки України, Андрій Новак, голова Комітету економістів України, та Олег Соскін, директор Інституту трансформації суспільства.
— Чому найбагатшими людьми світу є ті, хто орієнтований на технології, а в Україні — на сировину?
Андрій Новак: — Найбагатші люди світу — це власники переважно тих компаній, які орієнтуються на сучасні технології. А в Україні найбагатшими є ті, хто володіють ресурсами та на ресурсними підприємствами. Цей розрив пояснюється тим, що на Заході ринкова економіка працює уже сотні років. Вона відкрита, із жвавою міжнародною торгівлею, з абсолютним і беззаперечним правом приватної власності, яке чітко захищає закон. Натомість Україна має радянський спадок, коли нас останні сто років вчили, що немає нічого приватного, є лише колективне. У нас не знали, що таке ринкова економіка. У нас деякі монополії й досі навіть уявлення не мають, що таке конкуренція: коли якщо виготовляєш неякісну продукцію чи не удосконалюєшся, то банкрутуєш і втрачаєш усе. А на Заході — це норма. Там є безліч успішних компаній, які працюють на ринку сотні років: почали виготовляти одне, а потім вчасно переорієнтовувались, освоювали нові технології та зараз уже займаються новими видами діяльності. У нас такого немає. Україна ж із набуттям незалежності лише формує ті інституції, які на Заході працюють вже сотні років. Передусім це питання приватної власності, друге — вільні ринкові взаємини.
— Цим і пояснюється технологічна відсталість України?
А. Н.: — Технологічна різниця між Україною та цивілізованим світом пояснюють неефективною моделлю економіки, технологічною відсталістю СРСР від західного світу в усіх сферах, крім військової. А всі ті індустріальні підприємства України, які експлуатують і зараз, були збудовані ще за радянських часів. Їх споруджували дуже часто не з раціональної точки зору, а керуючись гігантоманією. У СРСР був такий пунктик, що в них повинен бути найбільший у світі металургійний завод, найбільша у світі вугледобувна копальня, хімічний завод тощо. Проте всі вони виробляли лише сировинну або напівфабрикати. Тоді як для готової продукції з високою доданою вартістю були потрібні технології. А в СРСР цього не було. Почнімо з найпримітивнішого: у США та Західній Європі вже на початку ХХ ст. існувала побутова техніка. Тоді як у СРСР про неї не могли навіть мріяти і в середині ХХ ст. Бо це була абсолютно відстала країна, наслідки чого ми переживаємо й досі. Україна доексплуатовує стару, відсталу, пострадянську індустрію, абсолютно не конкурентну у сучасному розвиненому світі.
Олег Соскін: — Як на мене, причина полягає у тому, що Україна не є міжнародним суб’єктом, вона — об’єкт. І ми перебуваємо під зовнішнім управлінням із бізнес-груп, держав і структур. При владі немає патріотичних політиків, котрі б відображали інтереси українців. До того ж багатьом країнам світу не сподобається Україна як конкурент на міжнародному ринку в технологічному плані. Нас хочуть сприймати винятково, як сировинний придаток. А тому й наші олігархи зацікавлені у сировинному видобутку, ніхто з них не розвиває щось інноваційне. Це і родина Кучми-Пінчука, яка спеціалізується на корисних копалинах, Ахметов, Коломойський — аналогічно. Ще є Косюк і Бахматюк, котрі спеціалізуються на сільському господарстві. А позаяк немає продуманої економічної політики, немає й моделі соціально-економічного розвитку, то і наша політична еліта живе так, як їй простіше. Плюс, ми бачимо, що відбувається в Україні. А це — корупція, кругова порука, питання вирішуються у телефонному режимі, то як тут може щось запрацювати?
— Тобто наша проблема — в індустріальній зацикленості?
Володимир Лановий: — Індустріальний статус України неможливо відтворити, бо він сам по собі провалився. При цьому ці індустріальні підприємства ніхто штучно не зупиняв. Вони просто стали не конкурентоспроможними, оскільки потребували модернізації. До прикладу, якщо сировинні галузі виробляють метал, то потрібно його робити найвищої якості. Тобто те, що у світі використовують для літальних апаратів, підводних човнів, виготовлення військової зброї. А для цього потрібна модернізація, отже, нове обладнання, технології. Цього ж у нас немає. А тому навіть наша сировина уже перестає бути цікавою для іноземців. Зате в Україні немає конкуренції: олігарх, котрий виробляє щось із важкої промисловості, просто йде до Кабінету Міністрів, який знімає обмеження, податки, тобто це неконкурентне підприємство отримує різні пільги. А потім цю продукцію продають у країни третього світу. При цьому це підприємство від України отримує ще і повернення податку на додану вартість. Як наслідок, в Україні не може бути ні ілонів масків, ні білів ґейтсів, бо це суперечить олігархічному ладу.
— Отже, олігархи заважають розвиватися технологіям в Україні?
В. Л.: — Олігархам не потрібна модернізація, вони просто прибирають своїх конкурентів. От наведу вам приклад: у нас у 1990-х рр. було шість нафтопереробних заводів, але всі вони були застарілими. Тоді в Україну зайшла мережа міні-нафтопереробних заводів, які мали сучасні технології й обладнання. І ця мережа витіснила б тих гігантів. Тоді утворилася кругова порука: одні при владі — скасували ліцензію, інші пояснили, що ця мережа не відповідає екологічним нормам. Як наслідок, цю компанію витіснили. За все це, звісно, хтось заплатив. А тому, поки в нас є державні монополії, олігархічні компанії, не варто очікувати, що тут будуть якісь сучасні технології чи науковий прорив. З усіх прикладів модернізації, пригадаю лише один, коли Пінчук спробував модернізувати один цех австрійськими, не зовсім новими технологіями. Але і тут він не отримав із цього нічого.
— Як можна сприяти розвитку технологій в Україні?
В. Л.: — Для того, щоб модернізувати старі підприємства та запустити нові, потрібні гроші, кредит, плюс — допомога держави, як це робиться у європейських країнах. Так, у Франції, Німеччині, Великій Британії малому та середньому бізнесу на інновації держава дає вигідні кредити, фінансову підтримку. Там також працює і банківська система. Так, накопичення у банках США у 1,5 разів перевищує валовий внутрішній продукт цієї країни. Відповідно, там плата за кредити може бути 1-1,5 % відсотків. Тоді, як у нас таких вигідних кредитів немає. І наші банкіри не дивляться на інновації чи наукові винаходи. Навіщо їм сучасні технології, якщо вони бавляться у лихварські ігри з Національним банком. В Україні не існує такої економічної системи, яка б сприяла науці й інноваціям.
— А що із науковим потенціалом українців?
В. Л.: — Люди — це ще один нюанс. Наші заклади вищої освіти випускають кваліфікованих фахівців, попри невисоке фінансування. Але після цього ці молоді та перспективні люди здебільшого їдуть за кордон, щоб там себе реалізувати. Вони їдуть до США, Франції, Німеччини, чи до Польщі. Україна, на жаль, не дає молодим людям умов для реалізації своїх амбіцій. Бо українська еліта, інтелігенція не хоче дбати про розвиток держави або технологічний прогрес. Вони звикли до корупції, їм так зручно. Вони думають про свої вигоди та створюють умови для розкрадання в країні.
— Чи можемо у майбутньому стати країною сучасних технологій?
О. С.: — За останніх 10-15 років Україна втратила потенціал, який мала ще з часів СРСР. Тепер наша молодь просто втікає з України, працюючи на інші держави, позаяк там сприятливіші умови. Без зміни влади й ефективних реформ в Україні нічого не буде.
А. Н.: — Зараз, попри все, в нас уже є приклади, коли українські фахівці з інформаційних технологій виробляють певну технологічну продукцію, що можу зацікавити західних інвесторів. Це наразі ще не готовий споживчий продукт, а в основному — стартапи, які купує якась велика західна корпорація. Але це вже позитивний сигнал для нас. Для того, щоб вийти на вищий технологічний рівень, в Україні потрібно самим формувати високотехнологічні компанії. Україні варто переставати бути сировинною державою, бо так ми ніколи не піднімемося до рівня цивілізованого світу.
Як повідомляв «Міст», у Нью-Йорку нагородили українського «Ілона Маска».

Марія Бойко, «Вголос»

About Author

Meest-Online