Новини для українців всього свту

Thursday, Oct. 21, 2021

Уляна Супрун: «Справжня реабілітація може тривати все життя»

Автор:

|

Листопад 26, 2015

|

Рубрика:

Уляна Супрун: «Справжня реабілітація може тривати все життя»

Уляна Супрун

Уляна Супрун народилася в США, але є українкою усією душею, а тепер уже має й громадянство України. Уляна — лікар і все своє свідоме життя співпрацює з українськими організаціями тільки на добровольчих засадах, передаючи закордонний досвід вітчизняним фахівцям. Вони з чоловіком Марком переїхали до України під час Революції гідності, хоча переїхати на Батьківщину планували давно, але аж тоді інтуїтивно відчули, що мають бути тут.

В Україні реабілітація більше схожа на відпочинок
— Пані Уляно, чим відрізняється система реабілітації в Україні від закордонної?
— На Заході ідея реабілітації полягає в тому, щоб людина, котра мала травму, якнайшвидше повернулася до нормального стану. В Україні реабілітація більше схожа на відпочинок. Є, звісно, поодинокі реабілітаційні центри, які працюють за західними стандартами, але вони в більшості — приватні, відповідно, недоступні для багатьох людей. Та й розкидані по державі. Зараз у Міністерстві соціальної політики та Міністерстві охорони здоров’я (МОЗ) працюють над проектами розвитку реабілітації, але вона — ще на початковому рівні. В Україні не існує класифікації «фізіотерапевт», лікарі та фізкультурники займаються реабілітологією. Немає й навчальних програм для фізіотерапевтів чи ерготерапевтів.
— Гадаю, що більшість людей в Україні навіть не знає, хто такі ерго- та фізіотерапевти…
— У цьому й проблема. За кордоном всі добре знають призначення фізіо- та ерготерапевтів. Україна тільки починає втягуватись у цю систему, ми хочемо, щоб вона була на одному рівні зі закордонними інституціями.
Фізіотерапевт — це людина, котра працює з пацієнтами після захворювання або травми, повертаючи їх до повноцінного життя. Ерготерапевт допомагає адаптувати людей до нових обставин: щоб людина могла готувати собі їсти, вийти з квартири, піти на автобус, поїхати на роботу, працювати. Для ерготерапії не потрібне якесь обладнання. Потрібна кухня, щоб навчити пацієнта зробити собі чай чи канапку.
Друге, на чому спеціалізується ерготерапевт, — переорієнтація професії. Якщо людина не може працювати там, де раніше, лікар допомагає людині знайти альтернативні рішення. Найголовніша мета: щоб люди з травмою могли гармонійно увійти в суспільство і жодним чином не були відсторонені від життя. У школі реабілітаційної медицини при Українському католицькому університеті (УКУ) ми хочемо розпочати перші програми — дворічну магістерку з фізіотерапії й ерготерапії.
— На кого будуть розраховані ці магістерські програми?
— Ці програми створюються не тільки для людей, котрі нещодавно закінчили медичний навчальний заклад, а і для тих, хто вже працює в цій сфері, але хоче підвищити кваліфікацію. Зараз працюємо, щоб професії ерго- та фізфотерапевта були визнані офіційно. Хочемо виробити академічну програму, яка б дотримувалася усіх західних стандартів. Збираємося з представниками та радниками МОЗ, реабілітологами, депутатами, юристами, щоб узгодити нові закони щодо реабілітації. Хочемо, щоб ці закони віддзеркалювали західну систему, де працює багатопрофільна команда людей — лікар-реабілітолог, ортопед, фізіотерапевт, ерготерапевт, соціолог і психолог.
— Завжди важко бути зачинателем якоїсь нової системи. Втім Україна, як я зрозуміла, таку ініціативу підтримує?
— Так, підтримка є. Але є й бюрократична система, тому дуже важко змінювати закони та систему загалом. В Україні звикли, що реабілітація — це виїхати з дому в санаторій. Звідти людина повертається додому і стає інвалідом. Справжня ж реабілітація може тривати все життя.

Адаптуватися до нової реальності
— Чому саме УКУ? Не планували відкрити школу реабілітації в Києві? Вважаєте Львів потрібним осередком?
— Наш вибір — це вибір самого середовища. А УКУ — найпрогресивний університет України. УКУ започаткував один із найцікавіших напрямків — теологію. До того ж, вони прогресують у наданні послуг для людей із обмеженими можливостями. Їхні нові будівлі оснащені всім, що потрібно для людей із вадами фізичного розвитку. Вони не відкидають ні дітей, ні дорослих із обмеженими можливостями. Вони дуже відкриті — завжди переймаються тим, як допомогти людям, котрих, можливо, суспільство якимось чином відкинуло. Адже деяких інвалідів чи людей, котрі просто потребують якісної реабілітації, в Україні ховають живцем.
— Лікування у реабілітаційному центрі буде безкоштовним?
— Наразі уточнюємо систему того, як це буде відбуватися. Але ідея така, щоб лікування було безкоштовним для всіх. Чи МОЗ, чи Мінсоцполітики погодиться оплачувати реабілітацію пацієнтів, як військовим зараз, не знаю. Зараз так плануємо свій бюджет, щоб цей центр міг п’ять років надавати безкоштовні послуги і військовим, і цивільним.
— Яким буде викладацький склад школи? Можливо, будуть закордонні викладачі?
— Й українські викладачі, і з-за кордону. Будемо запрошувати людей викладати специфічні курси. Також відправлятимемо наших викладачів на стажування в західні університети. Нам перш за все потрібен персонал для навчання студентів, отже, ми забезпечуватимемо фахівцям стажування за кордоном для отримання сертифікатів західного взірця. З часом ми матимемо вітчизняні стандарти, вітчизняні сертифікати та програми, і вже не треба буде їхати кудись за цим досвідом. Також хочемо, щоб українських фахівців визнавали за кордоном, аби вони могли передавати свій колосальний досвід решті, бо після військових втручань і бойових травм Україна має величезний досвід.
— Психологічна допомога у вашому центрі також займатиме не останнє місце?
— Ми орієнтуємося на те, що частина нашого центру буде виділена на психологічну допомогу, зокрема на допомогу людині адаптуватися до нової реальності. Окремо плануємо філію Інституту психічного здоров’я, де буде допомога для військових, бо це — термінова справа. Але психологічної реабілітації потребують не лише військові, є й дуже багато цивільних людей, котрі пережили неймовірні страхіття, — родини військових, переселенці. Ми хочемо створити таку систему, щоб вона залишилася назавжди. Це буде не просто реакція на те, що відбувається зараз в Україні. Маємо на меті створити заклад на кшталт Queen’s University в Онтаріо чи University of Wisconsin-Madison. З навчальними закладами у нас дуже хороші зв’язки. В Нью-Йоркському університеті вже погодилися взяти наших спеціалістів на тримісячне стажування. Також дуже добре, що й УКУ має зв’язки зі західними університетами і ми можемо запросити їх допомогти написати нам грамотну програму навчання.

Американці думають, що війна в Україні вже закінчилася
— А як функціонує зараз ваша організація «Захист патріотів»?
— «Захист патріотів» і далі займається курсами для бійців, зокрема є «Курс бійця-рятувальника». Також ми передали військовим аптечки натовського стандарту. Нещодавно розпочали курси для лікарів «Розумний підхід до травми». Отримали допомогу від канадського уряду в 200 тис. CAD, аби навчити чотири групи по 25 військових лікарів. Плануємо задіяти Міністерство внутрішніх справ, Службу безпеки, прикордонників, Національну гвардію. Працюємо також із новою патрульною службою, в Києві провели курси надання першої допомоги. Австралійське посольство передало індивідуальні аптечки для поліціянтів. А спільно з канадським та американським урядами ми навчали патрульних інструкторів у Львові, Харкові й Одесі — тепер вони самі навчають поліціянтів. На жаль, нам дали дуже мало часу на підготовку патрульної служби: шість годин підготовки і дві години — іспит. Цього недостатньо, тому працюємо з канадцями над тим, аби додати до програми ще вісім годин. До того ж, подали заявку на програму в Посольство Канади з метою навчити викладачів шкіл, як правильно надавати першу допомогу.
— Пані Уляно, ви часто буваєте в Америці. Як зараз у США з інформацією про ситуацію в Україні?
— На жаль, дуже мало інформації. Якщо немає бойових дій — то вона не з’являється в пресі взагалі. Зараз усі захоплені подіями в Сирії. Розмови про Україну є, але в контексті дій Путіна в цій країні. Американці думають, що війна в Україні вже закінчилася. Знайома журналістка з Австралії розповідала мені, що показувала австралійцям фото з російсько-української війни, показувала шанці. То люди їй не повірили, сказали, що вона дурить.
Розмовляла Марія Марковська, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply