Новини для українців всього свту

Wednesday, May. 12, 2021

Юлія Ткач: «Олімпійські ігри — звичайні змагання, на які потрібно їхати і перемагати»

Автор:

|

Квітень 21, 2021

|

Рубрика:

Юлія Ткач: «Олімпійські ігри — звичайні змагання, на які потрібно їхати і перемагати»
Юлія Ткач

Юлія Ткач — борчиня вільного стилю, чемпіонка та призерка Європейських ігор, чемпіонатів Європи (ЧЄ), чемпіонатів світу (ЧС) і триразова учасниця Олімпійських ігор.

— Де ви зараз і чим займаєтесь?

— Зараз я вдома у Львові. Пропускаю навчально-тренувальний збір, бо в мене хворіє син. Нещодавно відбувся Київський міжнародний турнір, де я, на жаль, програла. Але ми реабілітуємось, повернемось дужчими і продовжимо працювати.

— Ви були однією з фавориток на цьому турнірі. Що пішло не так?

— Мабуть, так склалися обставини.

— До чого тепер готуєтесь?

— Необхідно вибороти олімпійську ліцензію на право участі в Токіо, адже в моїй ваговій категорії її ще немає. Тому всі працюють задля цієї мети. Ми вже маємо ці ліцензії у вазі 50 кг і 68 кг, які на ЧС вибороли Оксана Лівач та Алла Черкасова.

— У вільній боротьбі олімпійські ліцензії — іменні?

— Ні, їх виборюють на країну, на вагову категорію.

— А на яких найближчих змаганнях буде можна їх отримати?

— На Європейському ліцензійному турнірі, який відбудеться в Будапешті (Угорщина), але я туди не їду.

— Як потім обирають того, хто представлятиме Україну на Олімпіаді у цій ваговій категорії?

— Будуть ще певні відбори, але передусім її потрібно завоювати.

— Ви вже тричі учасниця Олімпійських ігор. Для когось один раз поїхати туди — стрибнути вище голови…

— Олімпійські ігри — це свято спорту і надзвичайна подія в житті кожного спортсмена. Кожен мріє туди потрапити, відчути цю атмосферу єднання та любові до спорту. Це щось неймовірне і фантастичне! Водночас це звичайні змагання, на які потрібно їхати та перемагати. Я брала участь в Олімпійських іграх тричі і саме розуміння того, що це якась фантастика, не дало мені можливості реалізувати себе. Якась надмірна відповідальність і бажання не дозволили завоювати медаль. Але те, що туди потрапила і представляла там свою країну, для мене є надзвичайно вагомим і теплим, і закарбувалося на все життя.

— Для дуже багатьох спортсменів, тільки потрапити на ці змагання — мрія?

— Ні, заповітна мрія кожного спортсмена — отримати там медаль.

— А яка у вас заповітна мрія?

— Також олімпійська медаль, в якщо говорити про щось більш життєве, то це здоров’я моєї сім`ї і моїх найрідніших. Так склалися обставини, що зараз мій син хворіє. Це важко і я зрозуміла, що жодна медаль чи перемога не зрівняється з тим, щоб твій син був просто здоровий.

— Одразу після народження сина ви виграли ЧС-2014?

— Це були другі міжнародні змагання. Перші — це ЧЄ, де я завоювала «бронзу», моєму сину тоді було сім місяців. Тоді я була на навчально-тренувальному зборі, а він не сідав ще і я дуже хвилювалася, говорила про це з бабусею. Вона каже, що після змагань приїжджаєш і якщо він не буде сідати, поїдемо до лікарів, будемо щось вирішувати. Я завоювала «бронзу», приїхала додому, а він уже сідає. А ЧС я виграла, коли сину був вже рік і місяць.

— Як поверталися в форму після народження сина?

— В мене було колосальне бажання. Коли ще була вагітною, намагалася робити якісь вправи з ґумою, думала, що м’язи будуть зі мною весь час. Це обман — м’язи зникають дуже швидко. Та тепер шкодую, то це те, що з пузом намагалася щось робити. Такого більше не повторю. В мене були важкі пологи, але невимовне бажання повернутися і довести собі і всім, що я зможу, рухало вперед. Це новий досвід, який я пережила і він увінчався успіхом. Згадую цей період із теплом і дуже приємними емоціями.

— У вас стільки різних титулів. Поділіться, який секрет успіху Юлії Ткач?

— Секрет успіху — тільки праця! Любити те, що робиш, працювати, вдосконалюватися щодня, вірити в успіх, вірити в свого тренера і йти до своєї мети. Знаєте, Богдан Ступка якось сказав: «Роби свою справу з душею і твоє до тебе прийде». Вірю в те, що якщо будеш віддаватися повністю своїй справі і робитимеш її з любов’ю в серці, твоє неодмінно до тебе прийде. А якщо ні, то десь на іншому фронті, в іншій справі твоє від тебе не втече, наздожене і дасть доброго копняка (сміється). Те, що має бути нашим — буде нашим! Просто треба дуже працювати, хотіти і йти до цього.

— Який незвичайний вчинок у вашому житті?

— Навіть не знаю. Їх було багато! Я достатньо непередбачувана. Можу щось собі надумати, зібрати торбу і поїхати. Приміром, зараз сиджу у Львові, раптом надумаю, що мені хочеться до батьків. Скоренько збираю торбу, їду, вночі приїжджаю серед ночі і така: «Добрий день! Я приїхала!». Вони шоковані. Одразу багато запитань: чому? як? звідки? А я просто так собі захотіла і вирішила. Дуже легка на підйом і можу зробити вчинок, який сама від себе не очікую.

— Батьки проживають у Волинській області?

— Авжеж, у місті Ковель. Я почала займатися на Волинські, а потім переїхала навчатися до Львова у Львівське державне училище фізичної культури, потім перейшла у Львівський державний університет фізичної культури і вже у Львові залишилася.

— Вільна боротьба стала таким поштовхом переїзду до Львова?

— Аякже. Мабуть, ніхто з батьків просто так не відпустить дитину у восьмому класі їхати в інше місто, жити там і навчатися. Але саме спорт був для мене такою рушійною силою, початком активного спортивного життя.

— Самі кермуєте автівкою?

— Атож! І це великий плюс. Вважаю, що для жінки кермувати авто — це така своєрідна незалежність і можливість вільно розпоряджатися власним часом.

— В якій професії бачите себе в майбутньому?

— Чесно кажучи, ніким себе не бачу. Це дуже смішно виглядає, але якщо без жартів, я все життя присвятила спорту, вільній боротьбі і розумію, що ця активна спортивна діяльність десь має закінчуватися і потрібно себе знаходити деінде. Наразі бачу себе мамою кількох діток. А професія, гадаю, прийде з часом, коли вже відляжуть амбіції спортсмена та жадоба великих спортивних перемог. Тоді буду в чомусь іншому себе шукати. Хочеться, звісно, щоб це було пов’язане зі спортом і безпосередньо з боротьбою. Хочу бути корисною своєму видові спорту і свій досвід передати майбутньому поколінню.

— Якби у вас була картка з безлімітними коштами, на що би їх витратили?

— Насамперед зробила б якийсь приємний сюрприз своїй мамі. Вона надзвичайно близька для мене й я б хотіла їй, так би мовити, віддячити і зробити якийсь дуже приємний сюрприз чи несподіванку, щось таке круте та класне, щоб я бачила її щасливі очі і вона відчула дуже приємні емоції.

— Хто чи що є вашим мотиватором?

— Сім`я. Вона мене дуже підтримує і завжди надихає. Перемоги — перемогами, а в сім’ї завжди має бути лад. Коли виграю, вони щиро за мене радіють і підтримують. Коли програю, моя сім`я завжди поряд зі мною: батьки, чоловік і син. Зараз моєму синочку сім років і коли я їду на змагання або приїжджаю зі змагань, привожу медаль, він дуже тішиться. А коли мене показують по телевізору, то він просто в захваті, розказує всім, що бачив по телевізору маму і це дуже приємно, надихає мене продовжувати працювати.

Розмовляла Василина Чих, «Вголос»

Як повідомляв «Міст», раніше Юлія Ткач розповідала, що у 30 років перемоги солодші, ніж у 18.

About Author

Meest-Online