Новини для українців всього свту

Thursday, Jan. 27, 2022

Ян Валєтов: «Імунітету від російської дезінформації можна досягти правдою»

Автор:

|

Січень 02, 2022

|

Рубрика:

Ян Валєтов: «Імунітету від російської дезінформації можна досягти правдою»
Ян Валєтов

Український письменник та публіцист Ян Валєтов — практично заборонений у Росії, хоча до війни його книги видавали там десятками тисяч примірників. У квітні 2014-го на замовлення телеканалу «Росія-2» вийшов телевізійний серіал «Гранична глибина» за мотивами його роману. Але потім усе змінилося.

Не вірте нікому та нічому
— Що ви як автор роману про Україну в період постапокаліпсису «Нічия земля», порадили б українцям, які живуть у період постправди?
— Фільтруйте те, що потрапляє вам у голову. Не вірте нікому та нічому. В Інтернеті, в пресі, на телебаченні на одне слово правди припадає пів тонни напівправди й щонайменше кілька центнерів добірної брехні. На мій превеликий жаль, професія журналіста тепер припускає напівправду, брехню та не безкорисливу заангажованість. Усе, крім мук совісті. Шукайте перли в купі гною, яку вам щодня та щогодини вивалюють під ноги всіма доступними способами. Сумнівайтесь, аналізуйте, зіставляйте! Там, де починається віра, розпочинаються маніпуляції. У постапокаліпсисі все простіше: є їжа, набої, а всі довкола, якщо не доведуть протилежне, — вороги. Ворогів від друзів не відрізнити до моменту істини. А зраджувати, як відомо, — бізнес близьких. Тож заклик «думайте!» — правильний, хоч би як ви ставилися до його авторів. Світ урятують інтелектуали та професіонали. Або занапастять дилетанти й дурні.
— До речі, про дилетантів і дурнів. Ви боретесь із антивакцинаторами. Як досягти колективного імунітету?
— Просвітою треба боротися. Але зараз це марно, починати треба було 60 років тому. Бити двієчників підручником біології по голові. Не сильно, але переконливо. Рух антивакцинаторів народився одночасно зі щепленням. Хтось прагнув врятувати людські життя, а хтось одразу кинувся їм заважати. Арґументи за 200 років мало змінилися. Мракобіси не змінюються, їм цього не треба. Дурень, який розповідав, що вакциновані від віспи жінки народжуватимуть телят, тепер отримав у своє розпорядження YouTube і на своєму каналі може віщати на мільйонну аудиторію. Додалися чипи, 5G, рептилоїди тощо, але дурень залишився тим самим середньовічним мракобісом. Це плоди нашої «найкращої освіти» нас наздоганяють. Ілюзія «країни, яка найбільше читає у світі» розвіялася, і що залишилося? Ті ж люди, які «заряджали» воду від Чумака перед екранами телевізорів, зараз розповідають про небезпеку безпліддя. Доказова медицина — ніщо, телевізор із черговим шаманом — усе!
Моя донька закінчувала школу в США, доучувалася в 11 класі у звичайній державній школі, до якої не можна потрапити, не маючи всіх щеплень. Хочеш, щоб твої діти могли вчитися в школі, — будь ласкавий, виконай обов’язкову програму. Не хочеш щепити — вчи їх удома. Або не вчи, твоя справа. Й немає у них ні паротиту, ні поліомієліту. Є речі, до яких треба примушувати. М’яко, але безжально, без винятків. Не всіх, а тих, хто не розуміє суті процесу. Крім медичних протипоказань, ніщо інше до уваги не має братися.
— А як досягти колективного імунітету від російської дезінформації та фейків?
— Тільки правдою. Не брехати, хоч якою рятівною виглядала б брехня. Не уподібнюватися Росії. Правда не приваблива? Вона у будь-якому разі випливе назовні. Не треба брехати й не доведеться виправдовуватися. Іншого рецепту немає. З дурістю боротися важко, майже неможливо, але якщо з нею не боротися, ми програємо все, навіть життя.

Обирати нам
— Чому, на відміну від Донецька, у рідному для вас Дніпрі вдалося перебороти «русскій мір»?
— «Русскому міру» нічого не вдається ніде, де він зустрічає опір. Просто ми не встигли зреагувати, недооцінили серйозність проблеми. Не були готові морально та матеріально, не було розуміння, куди й у кого стріляти. Донбас — специфічний реґіон. Він український, а не російський, але зі своїми особливостями. Його не «русскій мір» захопив, а російська армія. А місцеві лише допомогли на першому етапі. А Дніпро вистояв за щасливим збігом обставин і завдяки вмінню нашого народу самоорганізовуватися у важкі для країни моменти. Чиста партизанщина плюс патріотичний порив, благодійність і голий комерційний розрахунок. Адже патріотизм, підкріплений фінансовими інтересами, найчастіше працює краще, ніж просто голий патріотизм.
— Українська історія також перетворилася на поле для маніпуляцій «русского міра»…
— Український соціум роз’їдає нетерпимість. Нерозуміння того, що минуле — це минуле. Його не можна змінити. Будь-які події — байдуже, відбулися вони 400 чи 40 років тому — однаково незворотні та мають розглядатися лише в контексті часу вчинення. Майбутнє для країни з такою складною історією, як наша, може бути збудоване лише за принципом «те, що сталося у минулому, залишається у минулому».
Історія України — це історія територій, які того ж воювали між собою у різні часи. Частина їхньої історії пов’язана з Польщею, частина з Росією, частина з Австро-Угорщиною, частина — з Османською імперією. І навіть із Диким Полем зв’язок позначений чітко. Звісно, за багато століть нагромадили як позитивний, так і неґативний досвід спільного проживання. Батьки теперішніх співвітчизників встигли повоювати у протилежних шанцях. Український єврей Лейба Троїцький, невдалий польський ксьондз Фелікс Дзержинський, український цукровий король Михайло Терещенко, семінарист Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Степан Бандера та Сидір Ковпак, росіянин Микита Хрущов — усі вони є частиною історії України. Спільної, траґічної, кривавої, в якій є місце і взаємним образам, і ненависті, й ворожнечі. А от що буде — залежить від нас. Чи зможемо ми усвідомити своє місце у сьогоднішньому світі, спираючись на прожитий історичний досвід? Чи історичний досвід завадить нам зрозуміти своє місце у сьогоднішньому світі? Обирати нам.

«П’ята колона» готова вдягнути будьонівки
— У багатьох російськомовних громадян України, до речі, викликає відторгнення термін «русскій мір».
— Мені теж він не подобається, хоч я його вживаю. «Русскій мір» — це не російська мова. Це коли кажуть, що існує лише російська мова, а решта — смішні та нікому не потрібні діалекти. Це коли «кримнаш», «космоснаш», «донбаснаш». Це коли бурят приїжджає боротися з українцем на землю українців, аби віддати кредит за мотоцикл. Це коли всі навколо — «нацмени», «хачі», «хохли», «маланці», «армяшки», «даги», «піндоси» та «звірі». Це коли на вигаданих правах «старшого брата» диктують, як тобі жити, з ким дружити, куди вступати. Чим примітивніше уявлення людини, тим простіше намалювати йому образ ворога. Світ ділиться на розумних та ідіотів, а вже ідіоти ділять світ на кольорових, євреїв, гомосексуалістів, російськомовних і нацменшини в асортименті. В Україні є колосальна, впливова й абсолютно незаконспірована «п’ята колона», яка готова будь-якої миті вдягнути будьонівки. Але українські політики зовсім не мріють стати російськими громадянами. Вони хочуть бути цезарями, а не ілотами; і це бажання керувати самостійно, а не під керівництвом «великого збирача земель російських» Путіна, зберігає нас від Росії надійніше за будь-яку армію. Співпрацювати — будь ласка, торгувати — на здоров’я, але бути частиною Росії — даруйте.
— Закінчіть за Леонідом Кучмою фразу: «Україна — не Росія, бо…»
— Бо це не Росія. Думка Леоніда Даниловича цілком правильна і зрозуміла тому, хто довго жив у Росії чи багато нею подорожував. Є різниця в ментальності, що продиктована багатьма причинами, історичними обставинами, кліматичними умовами, навіть відстанями між населеними пунктами, а також ставленням до громадянських свобод і влади… Чи є між Росією та Україною спільні риси? Безперечно. Чи є те, що нас різнить? Авжеж. Чи зможемо колись мирно співіснувати? Побачимо. Наразі взаємини між нашими країнами перебувають на стадії розпаду. Майбутнє приховане у темряві й за теперішнього кремлівського режиму не бачу жодного шансу на просвітлення.
Розмовляв Костянтин Ніколаєв, «Укрінформ»

Як повідомляв «Міст», російська пропаґанда формує фальшиві наративи.

About Author

Meest-Online