Новини для українців всього свту

Saturday, Apr. 17, 2021

Яків Байтельман: «Живі» лікарі й учителі будуть доступними лише для заможних»

Автор:

|

Березень 20, 2021

|

Рубрика:

Яків Байтельман: «Живі» лікарі й учителі будуть доступними лише для заможних»
Яків Байтельман

Яків Байтельман — український програміст із більш ніж 20-річним досвідом. Позиціонує себе як письменник, що переймається тематикою інновацій.
— Як почали писати? А головне — робити прогнози?
— Програмуванням займаюся з 1998 року. Крок за кроком доріс до керівника відділу, а останні десять літ консультую стартапи. Інколи писав щось на рівні власного блогу про цікаві мені речі, а з початку минулого року, коли навантаження трохи впало через карантин, з’явився час оформити те все в книжку. Маючи певний досвід за плечима, спостерігаючи шлях від народження ідеї до її імплементації, отримав ґрунт для чогось на межі передбачення та планування. На цих засадах і будується те, що я зву в книжці прогнозуванням. Десь мої прогнози містять частку іронії, втілення одних побачимо швидше, інших — пізніше. Але напрямки руху ясні та зрозумілі.
— Тобто певні тенденції ви спостерігали і до коронакризи?
— Щось прискорилося, щось стало актуальнішим, щось відійшло на фоновий план. Але загалом теперішня ситуація лише підштовхує нас у напрямку, в якому йшли. Ми гадали, що можемо покладатися (й особливо це зачепило тих, кому сьогодні 16-19 років) на сервіси, зручні елементи життя. Але вони зрадили. Мій колега, партнер із Англії часто згадує, як у 1980-х їхав із дівчиною мотоциклом на південь Франції. Молодь того часу мала покладатися тільки на себе. Знати, що робити, коли у байку десь посеред Франції відвалиться умовне колесо. Теперішня молодь в усьому покладається на застосунки. Ще рік тому мій син мав лише замовити квитки у лоукостера, забронювати недорогий гостел і можна їхати. Але всього за один рік світ змінився. Щоб мандрувати, потрібні інші навички — навчитися керувати автомобілем, розуміти, як діяти, якщо на шляху виникне якась перешкода, щось зламається.
— Ви обіцяєте, що невдовзі в онлайн перейде те, чого колись навіть не сподівалися отримувати дистанційно. Але це стане долею незаможних. Як так?
— Ну, «незаможних» треба брати в лапки, але суть правильна. Хто відвідував театри 200 років тому? Тільки заможні. Повертаємося у певному сенсі на ті ж кола: живі шоу, театр, концерт, можуть стати значно дорожчими, бо треба виживати, а масовість уже не має шансу.
— Але ж карантин — не назавжди?
— Не впевнений. Якщо ті, хто робить шоу, збагнули, що можуть існувати в режимі локдауну рік-два і навіть стали прибутковими, навіщо щось змінювати після цієї пандемії? Погляньте: Netflix розквітає. Кожен знайшов розваги по кишені. Люблю згадувати Рея Бредбері і його «451 за Фаренгейтом». Там дружина головного героя сиділа вдома і мріяла про другу телевізійну стіну, щоб дивитися улюблене телешоу. Цей сюжет мимоволі спадає на гадку, коли бачиш передноворічні розпродажі телевізійних панелей. У заможних людей екрани маленькі, вони люблять дивитися на життя власними очима. А Netflix, іграшки у смартфоні чи на комп’ютері — масовий продукт. Дешеві, прості, й за їхньою допомогою можна сформувати суспільну думку.
— А чому дешеві авіаперевезення не повернуться?
— Я й сам полюбляв користуватися акційними квитками, пропозиціями лоукостерів. Але зараз літаки стоять і потребують обслуговування, пілоти втрачають навички без роботи. Коли настане час повертатися в стрій, у них знову треба буде вкладати гроші. А лоукостери їх весь час втрачають від неможливості продавати квитки. Я планував свої поїздки за десять місяців і це було нормально. Зараз ніхто нічого планувати не може, збитки глобальні, й як довго витримають цю кризу, не знаю. А відновлення відбуватиметься десятиріччя. Зараз ми звикли, що літак — ніби маршрутка, можна перетерпіти. А колись переліт був пригодою з переглядом кіно, смачними наїдками та напоями, алкоголем, що розливали необмежено. Це все може повернутися, коли квитки здорожчають.
— Гаразд, нехай перельоти, мистецтво стануть розкішшю. Але візит до лікаря, живий вчитель — також буде мало не розкіш?
— Лікарі й учителі — різні кейси. Спершу щодо медицини. У вашому дитинстві, ймовірно, був ртутний термометр, а сьогодні практично в усіх — електронні. Коли ваші батьки ще були дітьми, власні термометри були не в кожній родині, у дідусів-бабусь — 100 % не було. А зараз майже у кожній родині є тонометри і навіть пульсоксиметри. Років за десять, за цією логікою, побутовою нормою стануть інші пристрої для експрес-діагностики. А ще ж маємо багатий вибір приватних медичних лабораторій. Отже, візит до лікаря-терапевта для встановлення діагнозу і визначення схеми лікування часто не є необхідним. Призначити аналізи, побачити результати і навіть оглянути запалене горло лікар вже може за допомогою телефону з камерою.
— А як із освітою? Комусь дистанційне навчання сподобалося, комусь — не дуже…
— З цим величезна проблема — шкільна система вже давно прогнила, але є нагода її переосмислити. Загальна школа з’явилася з початком індустріальної революції, коли треба було виховувати робочу силу. Потім уряди через шкільну систему зручно промивали мізки діточкам. Але ніхто ніколи не ставив за мету для школи робити кожну окрему дитину успішною, готувати для її власних життєвих успіхів. На жаль, досягнути цього за допомогою Zoom не вдасться. Є дуже багато інновацій, що можуть стати у пригоді, зокрема, одна компанія працює саме над механізмами встановлення мети і просування до неї. Це те, чого найбільше бракує сучасним школярам. Вони ще якось можуть вчитися за програмою, яку їм дають згори, але ставити свої цілі й рухатися до них — надскладно.
— Щодо традиційних соціальних зв’язків — вони будуть руйнуватися?
— У 1970-х рр., щоб приємно провести час, треба було хоча б вийти з дому, познайомитися з кимось, зблизитися, знайти місце для зустрічей. А тепер, докладаючи набагато менше зусиль, знаходиш все завдяки смартфону. Технічно все стало простіше, але говорити про соціальні зв’язки не дуже правильно — зв’язки у молоді є, але вони не обов’язково ведуть до шлюбу та народження дітей. Для них значно легше отримувати задоволення за рахунок віртуального спілкування.
— Діти повально орієнтовані на віртуальні способи заробітку, а хто ж у майбутньому випікатиме хліб?
— Людям завжди хотілося мати можливість легко отримувати гроші. Заробляти на YouTube-каналах можливо, але насправді це колосальна праця. Треба вивчити контент, тямити в роботі партнерських програм і програми винагороди самого відеогостингу. Зрештою, кожен зрозуміє, що не вдасться відзняти щось простеньке, викласти — і чекати, що капатимуть гроші все життя. Мене більше турбує інше — саме ми дали нашим дітям соціальні мережі, індустрію створення і поглинання контенту. Це ми їх із головою занурили у вигадану реальність, щоб нам заробляти гроші. Це нам відгукнеться вже за кілька років.
— Що саме маєте на увазі?
— Мені 45, я активно працюю і працюватиму ще 10-20 років. Таких, як я, багато. Але за десять років з’явиться покоління молодих власників, інвесторів, менеджерів і, можливо, до когось із тих міленіалів мені доведеться працевлаштовуватися. Чи захочуть вони бачити такого динозавра в своїх структурах? Чи будуть планувати свої майбутні продукти, враховуючи наші потреби? Швидше, будуть орієнтовані на власні бачення, реалії, авдиторію і нам, боюся, місця залишать небагато. Що з цим робити, не знаю.
— Саме тому з часом зникнуть пенсії та накопичувальні системи?
— Скільки років у світі існують пенсійні програми? І 200, і 500 років тому люди похилого віку існували якось без пенсій. Пенсійні відрахування — це такі собі податки для утримання теперішніх пенсіонерів, але вони не гарантують нам отримання пенсій у майбутньому і тим більше — гідного життя на ті кошти. Але система, коли віддаєш частину зарплати і чекаєш, що її колись повернуть, мені не подобається. А якщо врахувати, що сучасна молодь не палає бажанням мати дітей, — хто утримуватиме нас і їх свого часу?
— А тут ще й автоматизація, роботизація. Як зміниться структура ринку праці?
— Вона вже змінюється. Зараз великий попит на водіїв таксі. Колосальний попит на програмістів, лікарів, але є й якийсь відсоток безробітних. Мабуть, тому, що випускники шкіл обирають фах, незрозуміло, на які арґументи опираючись, а вже після кількох років навчання усвідомлюють, що прогодувати себе ним не здатні. Щодо автоматизації. Колись в Одесі існував цілий клас перевізників-биндюжників. Сьогодні їх немає, професія зникла менше, ніж за 100 років. Цілий клас фахівців зник, але караван продовжує йти. Ми перепрофілюємося. Так само зникли лабораторії з перезапису касет і бобін, фотостудії, які проявляли фотографії. Те саме торкнеться й водіїв. Через 10-20 років не буде, а їздитимуть автономними машинками, бо це зручніше, швидше і перспективно.
— У 1980-ті вважали, що незабаром винайдуть бластери та летючі таксі, а погоду насправді зробили Інтернет, смартфони та застосунки…
— Ми звикли думати, що наукова думка розвивається в інститутах, академіях наук й інших наукових центрах. Насправді ж розвиток наукової думки відбувається поза ними, як 25 літ тому — в гаражах Кремнієвої долини. Сьогодні стартапи — не в гаражах, а в глибинах спілкування, обговорення тем у соціальних мережах та месенджерах. Справжня наукова думка оформиться впродовж наступних 5-15 років за рахунок винаходів, застосунків, ідей сьогоднішніх 18-25-річних хлопців і дівчат. Вони обмежені лише середовищем, яке ми для них створили. Адже поширити інноваційне програмне забезпечення зараз складніше, ніж 30 років тому, адже App Store, Google Play суворо перевіряють застосунки на відповідність певним нормам. Але вони розлупають і цю скелю, терпіти обмеження ці покоління не стануть.
Розмовляла Тетяна Негода, «Укрінформ»

Раніше «Міст» розповідав, як отримати фінансову вигоду від штучного інтелекту.

About Author

Meest-Online