Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 5, 2021

Володимир Вакін: «Ми — Церква свого народу і ми служимо своєму народу»

Автор:

|

Травень 30, 2021

|

Рубрика:

Володимир Вакін: «Ми — Церква свого народу і ми служимо своєму народу»
о. Володимир Вакін

Протоієрей Володимир Вакін — ректор Волинської православної богословської академії (ВПБА).

Наша місія — сформувати вільну особистість
— Українська держава й українська Церква зараз іще формуються, зустрічаючись із викликами сучасного світу. А яка роль і значення духовної освіти для України загалом?
— Ми маємо традиції державотворення не одного століття, тому зобов’язані зберегти те цінне, що в нас є, та примножити його. Тож навчальний процес в ВПБА ґрунтується на сплавові традицій, що мають у своїй суті основоположну систему цінностей, і сучасного прогресу, що дає теперішній світ. Наше кредо поєднує данину традиції та реалії сьогодення. Левова частка наших зусиль спрямована на становлення зрілої та сформованої особистості. Адже саме такий пастир який є глибоко віруючим, має глибинну основу в своєму особистісному фундаменті, молитовний, близький до свого народу, до його проблем, до його потреб і до сучасності. Також знаємо багато прикладів, коли після закінчення духовних навчальних закладів випускники ставали гарними письменниками, композиторами, професорами, лікарями, політиками, серед них — Іван Котляревський, Іван Нечуй-Левицький, Кирило Стеценко, Микола Леонтович, Памфіл Юркевич, Степан Руданський, Симон Петлюра. Це також, на мою думку, значний внесок у розвиток нашої держави.
— З якими викликами зустрічається духовна освіта в часи гібридної війни, окупації, складних процесів секуляризації?
— Викликів дуже багато і вони виклики настільки серйозні, що їх видно навіть неозброєним оком. Тому намагаємося реагувати на них і відповідно до цього готувати майбутнього пастиря. Наприклад, раніше проблемою було знайти інформацію, а тепер проблема — перевантаженість. Тому треба вміти себе дисциплінувати і навчитися диференціювати знання. Відсікати зайве, аби не витрачати час надаремно, й сконцентруватися на основному. Для цього потрібне велике мистецтво духовного життя і праця над собою. Й якщо особа дозріває до такого стану, не може бути і мови про маніпуляції з нею чи її думкою. Тож наша місія і загальна потреба — сформувати вільну особистість із критичним мисленням і відповідальністю. Також маємо багато неґативних наслідків ще з радянських часів — кричуща і невикорінна корупція, стереотипи в сприйнятті життя. Зможемо тільки тоді це змінити, коли змінимо нашу свідомість і сформуємо самі в собі іншу систему цінностей. І тут, як ніколи, суттєвим є саме духовний елемент, внутрішній стрижень. Його недооцінюють, тому все так і відбувається. Оскільки, лише внутрішня мотивація нас може стимулювати до змін або взагалі до відкидання неґативу, який до нас прижився чи приліпився. Ми бачимо, що в радянський час було багато карних органів і багато страху. Цей страх не дав людині збудувати нормальне суспільство. Як тільки забрали меча і почали виходити на поверхню всі приховані під пеленою страху недоліки, в суспільстві з’явилася корозія. Саме тому необхідно провести якісну терапію на духовній основі. Приміром у Греції, на запитання чому держава утримує богословські факультети є гарна відповідь: богословський факультет легше утримувати, ніж в’язниці, бо людина може подолати гріх і зло лише тоді, коли має джерело внутрішньої сили, енергію, що породжує потугу і потенціал. На жаль в Україні у нас немає державної підтримки і дуже часто навіть немає державного усвідомлення глибини цих проблем і природи процесів, що відбуваються. Через це нас підтримують, в основному, меценати, місцеві підприємці, також нас підтримує діаспора, зокрема, Союз українок Америки, і всім їм ми надзвичайно вдячні. Це довготривала інвестиція, яка не дає одразу швидких плодів, але обов’язково призведе в майбутньому до якісних змін, як і в житті людей, так і в суспільстві. Щоб люди не були такі озлобленні, в депресії, страхові, а були щасливі, позитивні, створювали сім’ї, плекали добро і, відповідно, змінювали нашу неньку Україну.
Іншим викликом є спотворення інформації, особливо в час гібридної війни з країною-аґресором, тому ми займаємося не лише богословською наукою, а ще й надзвичайно потужно працюємо над відтворенням нашої правдивої історії. На наших конференціях, у працях наших науковців можемо зустріти дуже багато відповідних тем і досліджень, якими реанімують постаті, пов’язані не лише з Церквою, а й із культурою та мистецтвом. Через те, що вони були українцями, їх викреслювали з книги життя, з книги пам’яті. Зараз ми знову відновлюємо пам’ять про ці постаті. Щоб зрозуміти весь масштаб проблематики, візьмімо, до прикладу, постать усім відомого рівноапостольного князя Володимира. Ми знаємо, й є дослідження, яке ми підтримуємо, що він народився на Волині, тому зрозуміло, що він і зимувати приїжджав до свого міста Володимир. Водночас російські історики наполягають, що він народився біля Новгорода. А ми вважаємо, що це або фальсифікування історії. Ми всі повинні правильно розуміти та знати свою історію і боротися за неї. Адже, якщо заберуть нашу історію, то потім заберуть і нашу землю. Як ми бачимо зараз, маніпулюючи нашим невіглаством, байдужістю чи використовуючи «п’яту колону» (Російську православну церкву в Україні) відбувається анексія української історії, ідентичності, а за нею — і території.
Крім історії, приділяємо багато уваги екології, яку також потрібно комплексно вивчати, адже йдеться про правильне використання ресурсів, які дав нам Господь Бог. Відтак, завдяки бережному використанню ресурсів ми зберігаємо нашу планету і, водночас, зберігаємо її для прийдешніх поколінь, щоб не тільки ми ними користувалися, але й наші діти, внуки та правнуки.

«Воїни, які віддали своє життя, вже переможці»
— ВПБА тісно співпрацює з військовими і серед є капелани…
— Ми — Церква свого народу,служимо своєму народу і не можемо не відчувати його біль і страждання. А наші пастирі, які подивували увесь світ, з перших же днів аґресії Росії, пішли в саме пекло, щоб бути разом із своїми воїнами. На самому початку бойових дій вони не мали ніяких прав, хіба мали право бути в небезпеці, навіть, померти, ризикуючи своїм життям за Україну. Лише з часом держава побачила в цьому необхідність і почався процес структуризації такого служіння. Відбулося входження капеланства в структуру Збройних сил України й інших військових формувань. Цей процес триває й досі. А ми цьому всебічно сприяємо. У нас дуже гарні стосунки з військовим керівництвом на рівні Волинської області, таким чином маємо можливість не тільки готувати капеланів, а й сприяти самим військовослужбовцям досягати високого бойового духу та мати відчуття гідності подвигу захисту власної Вітчизни. Саме на цих речах базується перемога. Якщо людина буде переконана в святості своєї справи, свого обов’язку, тоді піде до кінця, до перемоги, й її вчинки матимуть не лише земний вимір. Я впевнений, що жертви, принесені під час Революції гідності, російсько-української війни, були не даремні. Це ті зерна, які породять наше гідне майбутнє і Господь нас щедро за це благословить. Воїни, які віддали своє життя, вже переможці.
— З отриманням томосу українська Церква отримала можливості міжнародної діяльності на теренах усього православного світу…
— Отримання томосу — історична, епохальна подія, яка дає нам невід’ємний атрибут автокефалії — самостійність в управлінні, а відтак, відсутність впливу іншого релігійного центру на церковне сокровенне життя нашого народу. Також, ми вийшли зі зовнішньої ізоляції та можемо зараз активно розвивати міжнародну діяльність і презентувати себе. Маємо велике надбання української богословської думки, але в нас раніше не було достатньо механізмів і форм донесення цього скарбу. А нам суттєво чути один одного, обмінюватися думками, подорожувати, спілкуватися та пізнавати один одного. Вірю, що у нас ще буде багато гарних проєктів. І ще хотів би сказати наостанок, що маю бажання і плекаю надію, щоб ми зможемо глибше налагодити стосунки з нашою діаспорою, адже знаю, що діаспора на початку незалежності багато допомогла багатьом процесам в Україні, і зараз активно трудиться. Натомість наше покоління в Україні не все знає про життя діаспори, про її справи, але й не всі знають нас і наші справи, наші прагнення не всім відомі, тому відновлення правильної комунікації і відчуття єдності — пріоритетне наше завдання і наша мета. Сподіваюсь, що спільними зусиллями ми змінимо ситуацію на краще.
Розмовляла Христина Франків

Як повідомляв «Міст», Міністерство освіти та науки України визнало дипломи богословів на державному рівні.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply