Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 25, 2021

Володимир Окаринський: «Першою українською субкультурою були козакофіли»

Автор:

|

Серпень 09, 2021

|

Рубрика:

Володимир Окаринський: «Першою українською субкультурою були козакофіли»
Володимир Окаринський

В українських селах у ХІХ ст. коїлися різні дивні речі. Шляхтичі стригли чуби-оселедці й одягали козацький одяг. Дехто влаштовували перегони на бричках, запряжених чотирма химерно прикрашеними кіньми. Інші представники богеми, серед яких і Тарас Шевченко, проводили «узливання на честь Бахуса» та змагалися хто більше вип’є. Зараз ми б назвали козакофілів субкультурою, вважає Володимир Окаринський, кандидат історичних наук.
— Ми звикли говорити, що субкультура — породження модерного світу ХІХ-ХХ ст. Коли ці неформальні середовища, які протиставляли традиційним, зафіксували вперше?
— Це дуже давнє явище. Його можна знайти навіть у перших прозових романах Стародавнього Риму, в Апулея чи Петронія. Я б жартома сказав, що першими панками були кініки античності. Натомість Джонні Роттен, лідер гурту Sex Pistols, наголошував, що панками у ХІХ ст. називали неповнолітніх повій в Америці. Певні риси субкультур можна побачити в «Соборі Паризької Богоматері», де Віктор Ґюго яскраво описав королівство злочинців і жебраків. Яскравою групою були студенти. Вони вели мандрівний і богемний спосіб життя. Певною мірою, представником цієї субкультури був Григорій Сковорода.
— Він також вибивався з норм тогочасного суспільства…
— На певному етапі ознаки субкультур мало козацтво, опришки, гайдамаків. Куліш дуже чітко розрізняє гайдамацький стиль від козацького. Гайдамацький був яскравішим, вони мусили продемонструвати, що пожива здобута з награбованого. Першою субкультурою можна назвати романтиків, в них був сильний культ Середньовіччя.
— Чи можна вважати романтиків першою європейською, або навіть світовою, субкультурою?
— Фактично — так. Міг би ще одну субкультуру назвати, але вона радше гедоністична і з середовища європейських аристократів XVII-XVIII ст. Це були лібертени. Найвідомішим і найконтроверсійнішим персонажем цього напряму був маркіз де Сад.
— А українські терени романтизм не оминув?
— Претендентами на першу українську субкультуру були козакофіли. Це шляхта Правобережної України. В їхніх ідеалізованих уявленнях не існувало конфліктів між козаками та шляхтою, існувала гармонія. Козацтво вони розуміли своєрідно. Намагалися розвивати цей стиль. Люди з середовища, де панувала польська мова, і навіть французька, обирали українську.
— А як місцеве українське населення реагувало на такі дивакуваті речі?
— Як до певної примхи. Ясно, що вони активної участі в цьому не брали, крім надвірних козаків. Цей момент, до речі, козакофіли використали, коли взяли участь в антиросійському Листопадовому повстанні 1830-1831 рр. Шляхта з південної Волині, Поділля набрала кілька загонів козаків.
— Хто такі балаґули і чим вони відрізнялися від попередників?
— Порівняно з субкультурами, які відомі на загал, я б окреслив їх як щось середнє між байкерами та панками. У них були дві яскраві складові: балаґули ж гасали на бричках, запряжених чотирма кіньми. Ці брички зовнішньо нагадували махновські тачанки. Коні завжди мали бути різної масті, іноді вони їх якось позначали — в одного вухо надрізане, хвіст надстрижений, або якось їх прикрашали, щоб це виглядало екзотичніше. Друга складова — умовно, панківська чи богемна — вони дуже багато часу проводили на кінних ярмарках. Знамениті кінні ярмарки відбувалися в Бердичеві — столиці Королівства балаґулів. Потім ця столиця перейшла в Балту, в інші не такі відомі ярмаркові центри. Цікаво, що вони не мали суспільних упереджень, зналися з циганами, які торгували на ярмарках.
— Ми говоримо про час, в якому жив Шевченко. Його також можемо назвати представником субкультури і часто згадують у контексті однієї субкультури — товариства «Мочемордія». Що це за загадкова штука?
— «Мочеморди» (чи «мочиморди») — це поміщики з Полтавщини, частково з Чернігівщини. Вони не завжди мали українське походження. По-сусідськи гаяли час. Значна частина з них в минулому служила у війську, в гусарах, і, мабуть, там привчилися до оковитої. Вони проводили свої обряди. Називали їх «узливання на честь Бахуса». Певною мірою, це була пародія на існуючі військові або інші ступені статських радників тощо. Ступені присвоювали в міру можливості випити — хто більше: сивалдай у петлицю, рюмка через плече…
— А Шевченко де був у тому ранжуванні?
— Шевченко з ними познайомився 1843 року, вже знаменитий, після першого видання «Кобзаря» та після «Гайдамаків». Приїхав в Україну, вони його радо прийняли до себе. Можливо, Шевченко їх навіть трішки змінив.
— Наскільки захоплення минулим, зокрема, козацькою добою, дало глибші речі, зокрема, українофільство?
— Українофільство зародилося як альтернативний суспільний рух і стиль. З одного боку, вони нібито продовжили існуючу українофільську традицію, однак для балаґулів чи козакофілів це була радше екзотика, розвага, культурний міт, утопія, яку вони розвивали на свій смак. А українофіли були глибокими демократами. Вони називали себе українолюбцями. Українофіли та хлопомани цікавилися народом концептуально, все йшло з їхніх демократичних переконань.
— Але як виникли хлопомани?
— В Київському університеті тоді вже існувала своя студентська культура. Студентські корпорації, земляцтва, ґміни. Десь із цього руху зародилися перші середовища, які передували хлопоманам. Щодо них існували й образливі прізвиська — кльоцкожерці. Мовляв, вони їдять кльоцки і п’ють чай замість того, щоб пити щось міцніше і розважатися. А це як панк, постпанк, чи готика — простий стиль, заперечення всіх витребеньок.
— Коли говоримо про українофілів по обидва боки Збруча, чи не вони створили ту націю, яка на початку ХХ ст. заявить, що потребує самостійної держави?
— Демократичні ідеали раннього українофільства заклали певну світоглядну основу для пізнішого українського руху. Адже український рух був в своїй основі демократичним, народолюбним, навіть хтось не дуже позитивно вживає слово «популістичним». Можемо згадати, що українофільство мало ще кілька різновидів. Ранні галицькі українофіли, яких потім почали називати народовцями, також фактично починали як неформальне утворення. Тоді в Галичині зародився культ Кобзаря.
— Почали портрети малювати, шевченківські вечори проводити…
— Навіть Іван Франко описує, що спершу в них були доволі туманні уявлення про український рух, це справді була напівбогема. Але потім вони стали народовцями — галицьким варіантом українофілів. Дуже цікавий різновид українофільства був у Чернігові. Місцевий лікар і водночас етнограф Степан Ніс організував так званий курінь, носив козацький одяг. Там збиралися, він добре грав на музичних інструментах, організували аматорську театральну трупу. Співпрацювали з першим українським часописом «Чернігівський листок», який видавав Леонід Глібов,. Вхід у курінь був вільним. Хто хотів — той приходив. У них стояла скарбонка, де жертвували гроші на народні потреби. На виписування часописів, на просвітницькі заходи. Приїздив Куліш, вони його туди запросили, він охоче носив козацький одяг разом із ними.
— А ким були перші батяри і як вони формували свою субкультуру?
— Наші сучасні уявлення про батярів трохи різняться від дійсності. Субкультурою в нашому уявленні батярство стало в ХХ ст. Але їхні предки існували ще з середини ХІХ-го. «Бетяр» із угорської — негідник. Поліцаї так і казали: «Йди сюди, негіднику» і переслідували злочинця. В Івана Франка є повість «Яндруси». Спершу це були маргінали, мешканці передмістя, люди без постійних занять, десь підробляли.
— Але це було винятково міське явище?
— Одразу хочу застерегти — батярство насамперед асоціюється зі Львовом і воно стало таким феноменом передусім у Львові. Бо це було найбільше місто з розвиненою міською культурою. Але в інших містечках Галичини існували свої локальні різновиди батярства. Наприклад, на теренах Тернополя і околиць прижилася назва «махабунда», хоча її й у Львові знали. Це видозмінене «ваґабонд» — волоцюга.
— А чим батяри займалися?
— Юрій Винничук і Віктор Морозов звернули увагу на те, що батяри, вже коли стали відомими на початку ХХ ст., відрізнялися від професійних злочинців, яких називали кіндрусами. Батяри хоча і мали кримінальну складову, але вона не була основною. Наприкінці ХІХ ст. під впливом реалізму Золя на них звернув увагу Франко. Їх зробили літературними героями, вони перемандрували на сторінки преси, їх почали зображати як героїв карикатур і жартів. Можна навіть говорити про інтернаціональну субкультуру, адже в батярів зустрічалися українські, польські, навіть циганські, німецькі ромські слова, з ідишу було багато.
— Соціальна спільнота, явно не етнічна…
— Як звернув увагу український письменник-публіцист Юрій Тис-Крохмалюк, вододілом у батярстві стали події листопада 1918 року в Галичині. Початок польсько-української війни розділив: батяри задумалися, хто вони. Частина виступила на польській стороні, а частина взяла участь у боях за Львів на українському боці. Але й первісне батярство, інтернаціональне, теж не припинило свого існування.
— Воно жило, доки жила темна сторона міста і завершилося з Першою світовою війною…
— 1920-ті рр. — це теж контркультура, яка зживається з суспільними реаліями і непогано в них чується. Мабуть, тому футуристів і знищили, хоча вони показували свою прихильність культурі майбутнього. Наближався соцреалізм і різав по людських долях.
Розмовляв Віталій Ляска, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply