Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 27, 2021

Володимир Діброва: «Шевченко залишиться одним із наріжних каменів українства»

Автор:

|

Листопад 19, 2021

|

Рубрика:

Володимир Діброва: «Шевченко залишиться одним із наріжних каменів українства»
Володимир Діброва

Володимир Діброва — письменник, перекладач, літературознавець і викладач Гарвардського університету. Його твори перекладено англійською, німецькою, польською й угорською мовами. Цього року побачила світ нова книжка автора «Свіжим оком: Тарас Шевченко для сучасного читача». Вона потрапила до довгого списку конкурсу «Книга року Бі-бі-сі» 2021-го.
— Про Тараса Шевченка дуже багато говорять, його вивчають у школах та університетах, про нього пишуть. Чому ви вважаєте, що є потреба знову повернутися до Шевченка й пояснювати його творчість?
— Якщо йдеться про постать, яка певним чином визначає твою ідентичність, особливо, якщо це поет, то кожне покоління мусить немов вперше подивитися на його твори, на його життя, особистість і запитати себе: чи він гідний того, щоби ми святкували його день народження й ставили йому пам’ятники. Чи його твори й досі промовляють до нас? Що він був за один? Чи вартий він чогось як поет? І це мусить бути погляд не урядовця чи професійного шевченкознавця, а читача, достатньо освіченого, неупередженого і критично мислячого саме. Бо це не примха, а обов’язок.
— Ваша книжка написана просто й легко, але водночас вона не спрощує феномен Шевченка. Який вірш Шевченка був для вас найскладнішим для пояснення його простими словами?
— Поетичний твір — не ребус, не пазл, і не хитро закодоване послання для втаємничених. Поезія Шевченка дуже проста, тобто відкрита для всіх, хто вміє читати українською. Проблема в тому, що з часу її написання минуло 160-180 років. У цей період країна зазнала такі круті віражі, які не могли не вплинути на її базові цінності, на її світосприйняття та на систему координат. Неушкодженим залишилося хіба що біологічне ядро: зв’язок зі своєю землею та потяг до свободи. Цього, виявляється, не здатні викоренити ні ті, для кого ми були «нижчою расою», ні ті, хто і досі тягне нас у «єдіний народ». Крім цього, в поезії Шевченка є дуже багато культурних і літературних алюзій, які для більшості сучасних читачів не є актуальними. Для Шевченка ж вони мають не орнаментальне, а принципове значення. Приміром, у вірші «За байраком байрак» розмір, яким написаний твір (дактиль), вказує на «високий» стиль твору і водночас ідеально передає дихання українського степу. «Нас триста як скло товариства лягло, а земля не приймає» для тодішнього читача означало пряму паралель із грецькими героями, які ціною власного життя стримали наступ перського війська. Але на тому аналогія уривається. Замість звитяжців маємо справу зі зрадниками. Бо ті 300 козаків, які мали б захищати свою країну, навпаки, допомагали туркам брати безборонних селян у полон і продавали їх у рабство. Отже, без пояснення таких речей багатогранна думка поета перетворюється на патріотичний кітч. Таких прикладів — безліч.
— Ви викладаєте українську мову для студентів Гарвардського університету. З якими труднощами в поясненні українських культурних реалій стикаєтеся?
— Зазвичай студенти записуються на мої курси зі суто практичних міркувань. Аспірантам треба працювати в українських архівах, хтось досліджує сучасну Україну, інші хочуть одержати урядову стипендію, а для цього потрібна довідка про знання мови, у когось іще жива баба-українка, яка написала спогади, і онук чи онука хочуть їх прочитати. Мало кого з них цікавлять такі речі, як наша самобутність, унікальність чи особливості наших культурних реалій. Не забуваймо й те, що більшість із них, здебільшого, починають своє знайомство зі Східною Європою із вивчення російської, якийсь час проводять у Росії, отже, і їхній погляд на Україну значною мірою формується саме через таку призму. Й я як викладач мушу не лише навчити їх, які закінчення мають іменники чоловічого роду у родовому відмінку, але й відкрити для них цю країну, її людей, культуру, історію.
— Ваша книжка «Свіжим оком: Тарас Шевченко для сучасного читача» написана в жанрі популярного літературознавства. Які існують виклики та перспективи для цього жанру?
— Це поняття стосується лише тих, хто має розчищений зір. Такі люди й без підказок знають, куди їм іти далі. А сліпим лишається тупцяти туди, куди їх ведуть.
— До якого найважливішого висновку дійшли про значення Шевченка для сучасності, коли поставили крапку в останньому реченні вашої книжки?
— Вона закінчується фразою кобзаря Остапа Вересая, який сказав: «Був голова — оцей Тарас. У нас, мабуть, і не буде вже такої. Бог кому другому дасть, а нам вже ні!». Звучить немов вирок, але в нас і так майже всі поети були маленькими кобзарями, й не можна сказати, що це пішло нам на користь. Тарас Шевченко назавжди залишиться одним із наріжних каменів українства. Але його спадщина — не музейний експонат, а джерело енергії. Тим, хто прилучений до неї, треба йти далі.
— Який, на вашу думку, найбільший урок Шевченка для українців сьогодні?
— Не певен, що в моєму випадку можна казати про якийсь «урок». Ця книжка виникла з конкретної потреби пояснити моїм студентам деякі вірші Тараса Шевченка. Її написання не входило в мої службові обов’язки. Я не мав жодних домовленостей із видавцями. Я не робив це заради читачів, які мене надихали і не могли дочекатися від мене «слова правди». Це був продукт вільної творчості. Тому й багаторазове занурення у «Кобзар» і постійне озирання на висновки попередників було не тяжкою працею, а цікавою подорожжю. Матеріал сам ішов мені в руки, вірші самі «шикувалися» тематично та вздовж біографії поета, асоціації давали змогу уникати манівців. Кажуть, що кожен справжній митець створює свій власний світ. Не певен, що мені хотілося б жити у світі таких геніїв, як Достоєвський, Шекспір, Ван Ґоґ чи Андрій Платонов. Зате світ Шевченка — це моє. А щодо українців, то нехай кожен із них це для себе вирішує сам.
Розмовляла Ольга Полюхович, УП

Як повідомляв «Міст», фахівці синтезували голос Тараса Шевченка.

About Author

Meest-Online