Новини для українців всього свту

Friday, May. 20, 2022

Владика Сергій: «У шанцях і на функціональному ліжку атеїстів не існує»

Автор:

|

Березень 23, 2022

|

Рубрика:

Владика Сергій: «У шанцях і на функціональному ліжку атеїстів не існує»
Митрополит Донецький і Маріупольський Сергій

Митрополит Донецький і Маріупольський Сергій останні 13 років керує єпархією Православної церкви України (ПЦУ), з них вісім — у стані війни.
— Війна дісталася ваших домівок, які настрої в Маріуполі?
— Попри все ми спокійні. Наші люди мають досвід війни, вони знають, що таке вибухи, багато з них знають, як втрачати рідних, знають, що таке, коли у вас ціляться і коли ворог нищить інфраструктуру міста, де живеш. Ми загартовані, віримо в Бога. Розраховуємо на Збройні сили України і підтримуємо територіальну оборону. З перших же днів ескалації ми зрозуміли, що це війна.
— Як поводиться Московський патріархат (МП)?
— Тепер затих. Раніше багато їхніх кліриків волали, що прийдуть, мовляв, «наші» і принесуть «русскій мір». А зараз замовкли, мабуть, второпали, що нищать не лише суверенітет, а й усе живе та світле, все, що пов’язане зі свободою. Підтримуючи людей, я нещодавно згадував сюжет, коли Давид переміг Голіафа. Юнак, який вірив у Бога, за кілька хвилин переміг велетня, якого ніхто не міг перемогти. Але, звісно, у частини людей є тривога, ми багато працюємо, щоб вивезти людей із понівеченого міста. Люди втратили роботу, домівки, близьких, рідних. Ми працюємо з ними. Згадую, як ми вистояли 2014-го, коли не було серйозної зброї, у частини людей не було мотивації, у багатьох розгублених не було віри. Тепер кажемо, що за вісім років у нас з’явилася армія, у нас викристалізувалися цінності, з’явилися потужні друзі, й як ми можемо не мати віри? Хіба ми можемо не мати віри, коли у величезна кількість людей захищає нашу землю і робитиме це до останньої краплі крові. Й у нас немає можливості вийти. Ще на початку лютого ц. р. я дав багато інтерв’ю західним медіа, в яких казав, що на нашому боці Бог, а також географія та природа, і що ворожі танки потонуть у чорноземах. Тепер це відбувається і російські танки наче ілюструючи мої слова. Все, про що я казав, сталося.
— То ви прозорливий, бачите майбутнє?
— Знаю, скільки в Україні ветеранів, які бачили війну. І вони не жертвуватимуть навіть найменшим клаптиком нашої землі. Всі взяли в руки зброю та до останнього подиху захищатимуть священні кордони Батьківщини. Бачу, що для них це не лише робота чи служба, а дуже-дуже глибокі почуття — й у бійців Національної гвардії, поліції, рятувальників. Це фундамент єдності та віри в нашу перемогу. Це все я транслюю нашим вірним. А також навчаю їх медіагігієни, показуючи, як перевіряти інформацію. Завжди кажу: зброя Сатани — паніка, він хоче, щоб ви подумали, що Бог вас покинув. Перевіряйте інформацію, у нас потужні союзники. Нам дали можливість захищатися. Українська церква на Донбасі — гарант натхнення та спокою, запорука віри, що з нами Бог.
— Ви готували духовенство виступати з такими психологічними тренінгами?
— Аякже. У нас усі священники працюють 24/7 і проповідниками, і психологами. Коли ворог прийшов на твою землю, тобі потрібна опора та друг. Церква — це і проповідь, і друг, адекватний, зважений та освічений співрозмовник, який знає правдиву історію і може допомогти не лише при бомбових ударах. Ми можемо порадити, які сайти читати і де брати інформацію. Бо сучасна війна — це й інформаційні удари. 90 % наших людей мотивовані. Я нещодавно нагороджував одну жіночку, якій 79 років і яка допомагає захисника України, в’яже «кікімори» для снайперів, захисні сітки. Вона мені сказала: «Владико, у мене є «пенсійний фонд» — близько 40 людей, моїх подруг. Якщо треба, ми готові копати шанці навіть зброєю допомагати. Бог не в силі, а в правді.
— Наскільки я знаю, зі зони бойових дій переїхали багато священників, чиє життя було в небезпеці. Як облаштувалася Церква на спокійніших територіях?
— Виїхали не всі. Кілька священників залишилися, навіть ризикуючи життям. Бо там є вірні, вони не можуть поїхати, їм потрібні богослужіння. Там шалений тиск, але кілька священників залишилися та виконують свої пастирські обов’язки. Це герої. Є священники, які служать у Краматорську, Дружківці, Слов’янську, Волновасі (останню варвари вже зрівняли зі землею. — Ред.), для своїх вірних є й пастирями, і добрими друзями. Війна завдає страшних втрат, але домівка священника ПЦУ завжди відкрита — чай, кава, ночівля, розмова, допомога з ліками. Наша церква відкрита для всіх. Ми збудували церкви. Невеличкі. Й я для себе поставив мету: якщо РПЦ забере у мене хоч один храм, я за кожен збудую п’ять. Українській церкві не треба страждати на гігантоманію. Краще зайві гроші хай ідуть інвалідам, нужденним, переселенцям. Невеличкі храми, але затишні. Тепер рівень довіри до ПЦУ на сході колосальний. Бо кожен священник має кілька профілів — він одночасно і капелан, і психолог, а також викладач, шахтар, лікар, у нас є навіть священник-травматолог. Вони служать, але не цураються й іншої роботи. Апостоли також мали інші роботи, а служіння — це служіння. Я називаю їх «п’ять в одному». Люди бачать, що ми не втікаємо. ПЦУ на Донбасі — єдина сучасна православна українська родина.
— Скількома людьми опікується священник ПЦУ на Донбасі?
— Вдень я приймаю від двох десятків до 60 душ. Парафії, літургії — це від 60 до 120 людей щотижня. На великі свята до мене в храм приходять майже всі переселенці зі зони бойових дій, які пам’ятають мене по тих храмах, які ми разом будували в Донецьку. Дуже хвилююся за тих, хто не зміг переїхати. Окупаційна влада не дає ні їм переїжджати, ні гуманітарну допомогу до них привозити.
— Донбас — в основному російськомовний реґіон. Як він сприймає українськомовні служби?
— Я особисто цей шлях пройшов у 1990-ті. Коли навчався в семінарії, то служив церковнослов’янською. Ми поступово переходили на українську, й я на Донбасі дуже переживав, як люди сприйматимуть українську. Але ця лагідна українізація принесла колосальні плоди. Свою частку внесли і Революція гідності, й війна. Люди полюбили українську мову в церкві. Гадаю, що ми дали змогу почути її красу саме у богослужбових текстах. Як людина, яка має музичну освіту, кажу, що українською всі антифони, все звучить набагато краще. До мене приходить прикордонник із Миколаївської області й каже: нарешті я відчув, що під час богослужінь розмовляю з Богом, усе розумію, чую, що каже священник, розумію, за що дякуємо Богу. Але ми ніколи не ламали через коліно. Інколи, коли хочуть замовити треби, то питають, чи можуть виконати церковнослов’янською, я кажу: хоч грецькою, хоч церковнослов’янською, хоч українською. Наші парафії збільшуються, вірних стає все більше й більше.
— Ваші вірні — це закваска християнства й українства, але це ще не весь Донбас. А які настрої всього Донбасу, тих, хто не вірує?
— Коли складно, всі приходять до Бога. В шанцях і на функціональному ліжку атеїстів не існує. Донбас стає все більш релігійним та все більш українським.
Розмовляла Лана Самохвалова, «Укрінформ»

Як повідомляв «Міст», російські окупанти знищують українські церкви.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply