Новини для українців всього свту

Monday, Mar. 8, 2021

Віктор Жданов: «Мені було просто прожити роль у «Кіборгах», бо мою родину викинули з місця, де ми жили»

Автор:

|

Грудень 09, 2020

|

Рубрика:

Віктор Жданов: «Мені було просто прожити роль у «Кіборгах», бо мою родину викинули з місця, де ми жили»
Віктор Жданов

Боєць із позивним «Старий» із фільму «Кіборги», драматично-комедійний Кайдаш, котрого ніяк не спіймати, номер «Третій» із антиутопії «Номери» та ще кільканадцять цікавих і різних персонажів у кіно й серіалах — всіх їх зіграв Віктор Жданов.
— Одна з найновіших стрічок, знята за вашої участі, — «Номери», яка нещодавно вийшла в український прокат. Це антиутопія, де йдеться про суспільство в ув’язненні, де у людей вже немає імен, лише порядкові номери. Мабуть, крім цікавого жанру, робота над стрічкою була ще й незвичною, адже режисер та автор сценарію фізично не був присутнім на зйомках Олег Сенцов на той час іще перебував у кремлівському полоні. Це якось позначилося на вашій роботі?
— Звісно, позначилося. Інакше й бути не могло, бо як можна в телефонній розмові чи месенджерах домовитися про певний кадр із фільму? Дуже складно. Та робота над фільмом «Номери» була піднесеною, веселою, азартною і дуже відповідальною. На мою думку, Ахтем Сеїтаблаєв (співрежисер фільму. — Ред.) — надзвичайно талановита й цікава особистість, і якщо він за щось береться, то робить це від початку до кінця. Було дуже цікаво й тим, що це — фільм-вистава.
— У «Номерах» все відбувається камерно?
— Все відбувається на спортивному майданчику. Така собі зона, Олег Сенцов має рацію: СРСР справді був «зоною», ідеологічно спрямованою, де все було впорядковано й чітко розставлено.
— Чи є суттєва відмінність у роботі в такому камерному форматі, якщо порівняти з «Кіборгами»?
— Мені було цікаво працювати і тоді, й тепер. Знаю, для чого це роблю, знаю, для чого Ахтем знімав «Кіборги», знаю, для чого знімав «Номери», і знаю, чому він запрошував нас: ми відповідали за всі свої дії, як на екрані, так і поза майданчиком.
— Ви швидко увійшли в наш кінематограф із легкої руки режисера Романа Бондарчука. Він зняв вас у фільмі «Вулкан». На той момент ви ж не були професійним кіноактором, мали лише театральний досвід?
— У 50 років мені сподобалося знову чомусь навчатися. Я й зараз вчуся. Я тоді не все розумів, що відбувається, не знав, що робити, тим більше, що вимоги у Романа своєрідні. Вони з оператором щось там повигадували, а мені доводилося втілювати це в життя. По дублів бувало.
— Ого! А я саме хотіла запитати, яку кількість дублів іноді доводиться «пережити» актору, щоб режисер був задоволений?
— Багато. Був випадок, коли я невдало стрибнув з баркаса, опинився в Дніпрі та роздер собі ногу. Треба було доплисти до берега, догрібаю, кров по нозі, мені надають швидку медичну допомогу, тут підходить до мене Роман і каже: «Вітю, треба ще дублік». Треба, то треба. Розумієте, якщо погодився на цю роботу, то знав, що тебе може очікувати, тож давай дубль.
— У «Кіборгах», либонь, було морально нелегко входити в роль вояків, ставати ними, правдиво показувати, що вони відчували?
— Мені було просто прожити роль у «Кіборгах», бо мою родину просто викинули з місця, де ми жили, працювали і щось мали. У мене була своя правда, в неї вірив і вірю.
— Вас запросили, чи ви самі прийшли на проби?
— Мені зателефонувала кастинг-директор Ольга Клименко і покликала на кастинг. Я тоді ні по яких кастингах, звісно, не ходив, жив ніби в тумані, в якійсь прострації. Зараз уже трошки відійшов, життя заповнюється ролями, якимись іншими моментами. А тоді дуже нервував, адже не знав більшість людей, не вмів носити уніформу, автомат. Але було цікаво, особливо знайомство зі справжніми кіборгами, які побували в тому пеклі. Це дуже страшна штука…
— У вас є досвід зйомок іноземною мовою — ваш персонаж розмовляє англійською у фільмі «Захар Беркут». Ви добре володієте англійською?
— Це було страшно і смішно. Був кастинг один, другий, третій, зняли дуже класно. Ахтему сподобалося, і тут він каже: «Але треба грати англійською». Я йому кажу: «Я її не знаю». А він: «Тоді не отримаєш роль, вивчай англійську». Тож мені донька начитала мої англійські репліки на диктофон і я їх вивчив. Правда, з мене сміялися, але атмосфера на майданчику з американськими акторами була чудовою! Не те, що з російськими акторами, котрі приїжджають і заявляють: «Я — зірка, а ти — ніхто». А від цих людей відчувалася підтримка, ти для них, виявляється, так само актор, навіть якщо трішки не володієш мовою. Роберт Патрік (виконавець ролі Захара Беркута. — Ред.) взагалі чудернацький чоловік, веселий, але при всьому цьому може зберігати дуже серйозну фактуру.
— Цікаво у вас там на майданчику було…
— Як же без цього? Без цього нудно, не цікаво.
— Ви, мабуть, Наталку Ворожбит дуже вразили у «Кіборгах», адже вона також хотіла знімати лише невідомих акторів, а ви на той момент уже «засвітилися»?
— Я її переконав. Пригадую свій перший знімальний день у «Кайдашах», коли я там за сценарієм п’яний, як чіп. Почали знімати: я виходжу на «напівзігнутих», йду вздовж паркана, волочуся по вулиці. Зробили цей дублік, Саша (режисер-постановник Олександр Тіменко. — Ред.) підходить до мене, каже: «Вітю, ну, не настільки ж ти п’яний! Треба трошки менше, ти щось перебрав». Дуже мені складно з цими пияками.
— А в чому складність?
— Ступінь алкоголізму буває різним. Якось я прийшов на проби п’яниці в псевдоісторичний комедійний екшн-серіал «Козаки. Абсолютно брехлива історія» і питаю у режисера: «А чого він п’є?». «Ну, він просто п’є». «Так не буває, щоб людина просто пила».
— То вам ще треба розуміти, чому людина п’є, щоб її зіграти правдиво?
— А як же інакше? Ви, коли бачите людину, то задумуєтеся над її поведінкою, що до цього спонукає? А з Кайдашем були важкі моменти, коли до нього «білочка» приходить. Зараз смішно, а на зйомках непереливки було.
— Вам більше подобаються ролі з гумором чи серйозні? Ваш Кайдаш ніби й трохи комедійний, але й серйозний водночас…
— Він драматичний дядько. Але якщо лише драму «втюхувати» весь час, стане нецікаво. А коли герой тебе хитає туди-сюди, коли є такі гойдалки, це цікаво, бо й саме життя непередбачуване. Сценарій Наталка чітко написала, але ж цікаво ще доповнювати.
— Вона дозволяла акторам імпровізацію?
— Ще б пак! Ми за це їй дуже вдячні. І за ці підкидання життєвих моментів: хтось десь бачив, хтось десь чув. І мої приклади там є. Наші ж образи зібрані з усіх і звідусіль: і з Полтавщини, і з Чернігівщини, з Херсонщини, з Одещини, Львова, Франківська. І надзвичайно приємно, що цей невеличкий серіальчик справив таке велике враження.
— Нещодавно знялися в драматичному серіалі-епопеї «І будуть люди», а також у серіалі «Сага», який охоплює 100 років історії українського народу. Зараз десь іще знімаєтеся?
— Там були невеличкі ролі. Я ще не бачив їх, бо саме знімався в Одесі у Вілена Новака у фільмі «Тепер я турок, не козак. Весь час туди-сюди. Складну вато було. Але мені телефонували і казали, що дуже нормальні роботи. Приємно: фізіономія одна, а люди різні.
— Як вам так вдається?
— Так персонажі ж написані по-різному!
— Звісно, що ролі написані по-різному, але бувають актори, скрізь однакові…
— Дуже вдячний Богу, долі та батькам, царство їм небесне, що я такий. Мене якось замолоду кинули в казку. У мене ще тоді було жовте волосся, наче Іванко — біла вишиванка. Але мені такі не подобаються. Зі задоволенням хочу щось знайти, але роль наскільки так виписана, що він тільки стоїть і бере красою. А якщо краси немає, тоді складно. Постать, фактура — це класно. Я не можу такого робити. Мені водяник, чи ох цікаві, якась нечиста сила, або якась брудна людина, бо мені хочеться зрозуміти, чого вона така?
— Тобто вам подобається грати неґативних героїв?
— А чого це вони неґативні персонажі? У кожного є своя правда. Коли ми вивчаємо акторську майстерність, затямлюємо, що актор повинен бути адвокатом своєї ролі. От суддя-режисер мене валить, каже, що я поганий, а я кажу, що хороший.
Розмовляла Любов Базів, «Укрінформ»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply